З чужого поля/Мандрівець до пташини

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

З Москова

МАНДРІВЕЦЬ ДО ПТАШИНИ

Скажи, пташино, ти літала
Через моря, лани, ліси, —
Чи то ж уваги не звертала
На край чудовної краси:
Де стільки років люд нещасний
У тяжких ретязях кона,
Де на Голгофі кат всевласний
Його ще й досі розпина…
Той люд — потомок є славутний
Борців за істину святу!
Додолу хилить гніт незбутний
Державну голову оту.
Ти чула стогін від наруги,
Вбачала слізоньки дрібні?
Благаю дружої послуги:
О, заспівай про них мені!
Що жде бездольців? Перемога?
Чи люта смерть покриє все?
Ні, певен єсьм, пташино вбога:
Будучність волю нам несе.
Коли згадаєш знов про вирій,
Де в муках гине бідний край,
То заспівай про сум мій щирий,
Моє вітання передай!