З чужого поля/Спів ірокезця

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Я умру! На поталу катам
Незахищене тіло віддам!
 Байдуже ті кати
 Для потіхи дітей —
 Розпочнуть від костей
 Мої жили тягти;
 На шматки розітнуть
 І в нарузі швирнуть!
Стерплю все! Не дам стогону
Не рухну навіть чолом моїм;
 А як дуб віковий,
 Що стріла не лама,
 Твердо — скеля сама,
 Стріну скін світовий
 І, як мужі-борці,
 Перейду між мерці.
В товаристві безтіло-живім
Про загибель свою оповім.

 Най додасть їм утіх,
 Най порадує слух;
 Бойовий, палкий дух
 Най прокине у всіх;
 Най іде з уст в уста
 Міцна певність ота!
Скажуть голосно всі, як один:
«Найдостойніший прадідів син!»
 Не лежати нам, ні:
 Труни кинемо ми —
 Люд позвать до борні
 Проти рідної тьми;
 Проженем, поб’ємо,
 Ворогів помстимо!
Я умру! На поталу катам
Незахищене тіло віддам.
 А як дуб віковий,
 Що стріла не лама,
 Твердо — скеля сама,
 Стріну скін світовий!