З чужого поля/Ткачі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

За верстаком ткачі; з очей ані сльозини;
Зубовий скрегіт... віки те ж само...
«Тобі, Німеччино, покрівля за години,
З трикляття ми бездольної людини,
Тчемо, тчемо!

Трикляття ідолу, що нам за бога стався,
А з голоду та холоду мремо!
Даремно ждати: він одно знущався,
Ошукував, з надій дореготався...
Тчемо, тчемо!

Трикляття королю, полигачеві дуків,
Що нас запріг облудою в ярмо,
Кров висмоктав останню гірше круків,
Стрілять дає немов собак-тварюків...
Тчемо, тчемо!

Трикляття краєві пануючої зради,
Де ми наругу тільки несемо;
Де гине цвіт без сонечка-відради,
Де робаки все точать без повади,—
Тчемо, тчемо!

Тріщить стілець, мелькає човник в очі,
А ми над саваном для тебе сидимо,
Гнила Німеччино; працюєм дні та ночі,
Страшне трикляття, скільки в нас є мочі,
 Тчемо, тчемо!»