З чужого поля/Хаджій Димитр

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ні, нема що нам радіть на горе;
Не під силу лаври після бою!
Всяка радість крає серце хворе,
Мовби ножик тяжкою журбою.
 Самі сльози просяться на люди,
 Поклик втіхи став би хижим робом:
 Розбратання навіжене всюди,
 Кожен лавер є — тріумф над гробом!

Годі ж, годі святкувать безумно:
Кров, що ллється, не чужа є, наша...
Плач, о пісне, жалібно та сумно,—
Через вінця плиска смертна чаша.
 Брязкіт зброї вам натхнув жадання,
 Слави промінь вас до крові кличе...
 А могили, матерів ридання,—
 Їх хіба поет всезрячий зліче?