Казки Андерзена (1922)/Дівчинка з сірниками
| ◀ Королівна | Казки Андерзена Дівчинка з сірниками |
Найкраща рожа в світі ▶ |
|
Було дуже зимно, і дуже темно і падав сніг. Був це останній вечір старого року. Вулицею міста йшла маленька, бідна дівчина без хустини і без чобіт. Як вона виходила з хати то в неї були ходаки, але такі великі, що вона їх по дорозі погубила, як уступалася з дороги перед двома повозами, що їхали скоро, так дуже скоро!
Одного ходака годі було знайти, а другий підняв якийсь хлопець і побіг з ним геть: він гадав, що зробить з нього колиску, коли у його будуть діти.
Дівчинка пішла боса і її ніжки почервоніли й посиніли від зимна. В старенький запасці несла багато сірників, і вязочку їх тримала в руці. Але за цілий день ніхто в неї нічого не купив і ніхто їй нічого не подарував.
Дріжучи від холоду й від голоду ішла нещаслива дитина.
Снігові платки покрили її довге, ясне волосся, що гарними жмутками спускалося на шию, але вона й не думала об тім.
У всіх вікнах світилося світло і пахло смаженою гускою. Була це ніч перед Новим Роком! Так! Об тім вона й гадала.
В однім кутку, між двома домами, з котрих оден виступав трохи, сіла вона, підібгала ноженята під себе і мерзла. Мерзла, а вертати до дому боялася, бо не продала сірничків і не заробила гроший.
Батько побивби її мабуть а дома в них теж зимно, бо їх хата покрита стріхою, крізь котру вітер немилосерно свище, хоч усі більші діри й позатулювані соломою та лахами. Її маленькі ручки скостеніли від зимна. Оден сірничок може її огріти; треба тільки добути його і запалити об стіну.
Добула і — що за блиск, що за жар! Вона стала розгрівати свої ручки і їй здавалося, що вона сидить біля великої залізної печі з полірованими мідяними ногами і з мідяною покришкою. Огонь горів так ярко і грів так тепло! Дівчинка протягнула ноги, щоб і їх погріти, коли нараз, піч щезла — і в її руках остався лиш недопалений сірник.
Запалила другий. Горів і освічував стіну, котра зробилася прозрачною, так що дівчинка бачила, що робилося в середині.
Там стояв стіл накритий білою скатерткою. На ньому стояло порцелянове начиння. Пахло жареною гускою, начиненою яблоками й сушеними сливками. А що найгарніше: гуска зіскочила з півмиска і з ножем і вилками в грудях ішла до дівчинки.
Та і цей сірник погас і лишилася лиш груба, вогка і зимна стіна.
Дівчинка засвітила ще оден сірничок.
І отсе сидить вона коло прегарної ялинки. Була вона ще більше і ще гарнійше прибрана ніж та, яку вона бачила крізь скляні двері в богатого купця. Тисячі свічок горіли на зелених шлячках і блискучі забавки дивилися в-ніз. Дівчинка простягнула руку і — сірник згас.
Різдвяні свічочки підносяться все вище й вище і перемінюються в небе ні звізди. Одна з них котиться в низ і творить довгий огнений хвіст.
Тепер хтось вмирає, погадала собі маленька дівчинка, бо її бабуся, одинока людина, котра любила її, і котра вже умерла, казала їй колись, що коли паде зоря з неба, то людська душа знімається до Бога.
Вона знов запалила сірник і перед нею явилася її бабуся, така ясна і така любяча.
„Бабусю!“ — кликнула дівчинка. „Ах, возьми мене з собою! Я знаю, ти зникнеш, коли згасне сірник. Зникнеш як зникла тепла піч і печена гуска і велика, гарна ялинка.
І вона запалила цілу коробку сірничків, бо її конче хотілося затримати як найдовше бабусю.
І сірнички світилися так ясно, що було видно, мов у днину.
Бабуся ніколи не була така гарна як тоді. Вона взяла маленьку дівчинку на руки і полетіла з нею так високо, так високо, що там не було вже ні холоду, ні голоду, ні страху — полетіла до Бога!
А на рано в кутку, сиділа притулена до зимної стіни бідна дівчинка з червоним личком і усмішкою, яка на її устах завмерла в останню ніч старого року.
Новорічне сонце зійшло над маленькою небіжкою. Вона сиділа з сірничками, з котрих одна коробка згоріла.
„Вона хотіла загрітися“, — казалі перехожі.
Та ніхто не знав які дива бачила вона в ту ніч, коли стрінулася із своєю бабусею.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |