Калеваля/Двацята руна
| ◀ Дев'ятнацята руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Двацята руна |
Двацять перша руна ▶ |
|
Зміст. На Похйолі готуються до весілля. — Забито великого бика. — Пиво зварено і налито в бочки. — Наготовано всякого варива й печива. — Звідусіль запрошено на весілля. — Тільки Леммікейнена не запрошено.
Що б тепер його почати
і яких пісень виводить?
Ось про що тепер співаймо,
ось яких пісень почнімо:
як на Похйолі гуляло,
як пиячило чаклунство.
Довго лагодять весілля,
довго всячину готують
в Похйолі покоях гарних,
10і в хатах на Саріолі.
Що ж отам приготувалось,
понаношено чого там,
на гульню північну довгу,
щоб там пив великий натовп,
щоб прибулий люд наївся?
Бик годований в Карелів,
віл товстий в Суоні виріс;
ні малим був, ні великим,
20був теля собі, як всяке:
він хвостом був у Тавастів,
головою був у Кемі[1];
на сто сажнів роги вгору,
в півтораста сажнів морда;
тільки тиждень ласці треба,
щоб кругом оббігти шию,
треба горлиці день цілий
перелинуть з рогу на ріг,
і летіти дуже швидко,
30не спочивши на дорозі,
цілий місяць треба білці,
щоб з плеча на хвіст дістатись;
до кінця вона не дійде,
перш як місяць вийде цілий.
Бик, що є такий завбільшки,
дужий віл оцей Суомі,
йшов із почтом із Карелів,
на узкрай полів Похйолі.
Сто мужів тримало роги,
40морду тисяча тягло їх,
як бика вели в дорозі,
як провадили в Похйолю.
Бик верста свою дорогу
до потоку Саріолі,
він пасеться на мочарах,
і хребтом торкає хмари:
різника проте немає,
щоб бика того зарізав,
ні в лічбі синів Похйолі,
50в натовпі великім люду,
ні в коліні, що зростало,
ні між тим, що вже старіло.
От прибув старий з чужини,
Віроканнас[2] від Карелів,
промовля слова такії:
„Почекай-но, биче бідний,
якщо з довбнею прийду я,
якщо келепом ударю,
саме в череп твій, бідахо,
60так на те, що буде, літо
голови ти не повернеш,
не спиратимешся писком
на узкрай галяви цеї,
на ції затоки гирло“.
Ось пішов дідусь, щоб різать,
Віроканнас на роботу,
бугая убить Пальвойнен[3];
повернув бик головою,
глянув чорними очима,
70і старий стрибнув на сосни,
хутко в кущики Пальвойнен,
швидко в верби Віроканнас.
Різника шукають пильно,
щоб він міг бика зарізать,
та вишукують в Карелів
і на обширах Суомі,
в стороні спокійній Русів,
у краю відважних Шведів,
по розложистій Ляпоньї,
80в стороні заклять у Тур'ї,
в царстві мерлих все шукають
по низовинах Маналі,
все шукають і не знайдуть,
все довідуються дурно.
Різника шукають пильно,
все його шукають далі,
на хребті блискучім моря,
на розложистих потоках.
Муж підвівся в синім морі,
90багатир в морських потоках,
на хребті блискучім моря,
на відкритій водотечі.
Він не дуже щоб великий,
і не дуже щоб маленький:
під лушпайкою міг спати,
умоститись міг під ситом.
Це був дід, кулак залізний,
і залізясте обличчя,
скелю мав собі за шапку,
100черевиками бескети;
золотий тримав він ножик,
ніж той з держалом мідяним.
На бика різник знайшовся,
обібрався той заріза,
кат бугаєві Суомі,
товстошкурому забієць.
Як різник побачив здобич,
він вола ударив в шию,
і поставив на коліна,
110кинув він бика додолу.
Що ж, було багато з нього?
Не багато з нього вийшло,
м'яса цебрів тільки сотня,
ковбаси сто сажнів вийшло,
вийшло крови на сім човнів,
на сім бочок лою стало —
на весілля на Похйолі,
на гульню, що в Саріолі.
Був будинок на Похйолі
120і великий і широкий,
що завдовжки в дев'ять сажнів
і на сім собі завширшки;
на даху курікне півень,
так його не чути долі,
пес в середині як гавкне,
так його не чути в дверях.
Господиня на Похйолі
все підлогою ходила,
дуже поралась у хаті,
130міркувала і гадала:
„Де то я добуду пива,
як напої приготую,
споряджаючи весілля,
про гуляння піклувавшись?
Я не знаю як варити,
ні як пиво почалося“.
Дідуган сидів на печі,
і старий звідтіль промовив:
„Аж ячмінь беруть на пиво,
140та і хміль іде на трунок,
і води на пиво треба,
і вогонь страшенно дужий.
Хміль родився від гультяя:
він пішов малим у землю,
в ґрунт посаджений дрібненьким,
як лиха гадюка кинувсь,
наузкрай струмка Калеви,
наузкрай галяви Осмо;
молодий пагінчик виткнувсь,
150знявся там зелений прутик,
він потягся на дерева,
похопився до вершечка.
А ячмінь дідусь посіяв,
щастя дід у полі Осмо;
добре той ячмінь вродився,
дуже гарно вгору виріс
наузкрай галяви Осмо,
на полях синів Калеви.
Мало часу упливає,
160забренів той хміль в деревах.
Промовля ячмінь на полі,
і вода в струмку Калеви:
„Так коли пак нам зійтися,
і піти один до 'дного?
Самотою жити нудно,
двом чи трьом укупі краще“[4].
Осмотар [5], що пиво варить,
молоду там варить брагу,
з ячменю зриває зерна,
170з ячменю бере шість зерен,
сім вершків бере у хмеля,
і водички вісім ложок,
на вогонь казан там ставить,
щоб кипіло зілля дужче.
Так вона зварила пиво
дня гарячого улітку
на туманному виріжку,
на острівчику лісистім,
в нови́х посудах на споді,
180у березових тих цебрах.
От вона зварила пиво,
а проте воно не грає.
Погадала і міркує,
промовля слова такії:
„Ще сюди чого додати,
що в намішане покласти,
щоб мені заграло пиво,
щоб мені поспіла брага?“
Калеватар[6] та дівчина,
190панна, що гарненькі пучки,
що усюди хутко ходить,
що обута завжди легко,
ходить шпарами помосту,
то серединою піде,
то одне, то друге прята
межи тими казанами.
Раптом вгледіла там скіпку
і бере її з помосту.
Поверта та кружить тріску:
200„Що із тріски може вийти
на руках прекрасних панни,
межи пальцями дівчини,
якщо тріску в руки Капо,
положу між пальці панні“.
Віддає ту тріску Капо
і кладе між пальці панні.
От потерла Капо руки,
їх обидві потирає
об свої обидві кульші:
210біла вивірка з'явилась.
Так вона сказала білці,
так дочці давала раду:
„Білко, злото в високості,
цвіт горбів, землі веселощ,
побіжи, куди пошлю я;
я пошлю тебе, направлю,
до коханої Метсолі,
до розумної Тапйолі;
на малі вилазь дерева,
220на баркан розумно вгору,
щоб орел тебе не займив,
не схопив би птах небесний.
Принеси ти глиць соснових,
шишечок тонких ялинних,
і віддай їх в руки Капо,
дай на пиво доні Осмо“.
Хутко вивірка побігла,
меле хвостиком моторним,
і шляхом перебігає
230через простори широкі,
вздовж і вшир біжить лісами,
скаче впоперек по третім,
до коханої Метсолі,
до розумної Тапйолі.
Лісових три со́сни бачить,
штири там малі ялини.
На сосну в проліссі злізла,
на ялину на рівнині;
і орел її не займив,
240не схопив той птах небесний.
І соснових глиць набравши,
шишечок ялинних взявши,
в пазури ховає глиці,
їх заховує у лапки,
їх принесла в руки Капо
і поклала їй між пальці.
Капо кида їх у брагу,
Осмотар кладе у пиво,
а таки не грає пиво
250і підноситись не хоче.
Осмотар, що варить пиво,
Капо, що готує брагу,
все міркує і гадає:
„Ще чого сюди додати,
щоб заграло теє пиво,
щоб поспіла добре брага?“
Калеватар, та дівчина,
панна, що гарненькі пучки,
що усюди хутко ходить,
260що обута легко завжди,
ходить шпарами помосту,
то серединою піде,
то одне, то друге прята
межи тими казанами.
Аж побачила і тріску,
узяла її з помосту,
поверта і крутить тріску:
„Що то буде з теї тріски
на руках прекрасних Капо,
270межи пальцями дівчини,
якщо тріску в руки Капо,
положу між пальці панні?“
Віддає ту тріску Капо
і кладе між пальці панні.
От потерла Капо руки,
їх обидві потирає
об свої обидві кульші:
вийшла жовтая куниця.
Так вона куницю радить,
280доні так дає пораду:
„Пташко ти, моя кунице,
ти красуню з добрим хутром!
Побіжи, куди пошлю я;
я пошлю тебе, направлю
до ведмежих нор на скелю,
до гаркуш у ліс у ґаври,
де ведмеді б'ються люто,
де життя тверде провадять,
лапка най збере там дріжджі,
290зачерпне хай ніжка піни,
їх віддай на руки Капо,
на долоні доні Осмо“.
І побігла тут куниця,
злотопузочка майнула,
перебігла на дорозі,
через простори широкі;
вздовж і вшир біжить річками,
через них вона майнула
на бескет в ведмежі ґаври,
300до гаркуш в камінні лігва,
де ведмеді б'ються люто,
де життя тверде провадять,
де залізом повні скелі,
де на сталь багаті гори.
З морди піна ллє ведмедю,
дріжджі ллють з страшної пащі;
піну лапками схопила,
в пазури забрала дріжджі,
принесла їх в руки Капо
310і кладе на пальці панні.
Капо їх у пиво кида,
Осмотар кладе у брагу,
а проте не грає пиво,
не шипить мужів той трунок.
Осмотар, що варить пиво,
Капо, що його готує,
погадала і міркує:
„Що б то ще сюди додати,
щоб заграло теє пиво,
320щоб поспіла добре брага?“
Калеватар, та дівчина,
панна, що гарненькі пучки,
що усюди хутко ходить,
що обута завжди легко,
ходить шпарами помосту,
то серединою піде,
то одне, то друге прята
межи тими казанами,
долі вгледіла стручечок,
330узяла його з долівки.
Повернула той стручечок:
„Що то з його може вийти
у руках прекрасних Капо,
межи пальцями дівчини,
як стручок я в руки Капо,
положу між пальці панні?“
Віддає стручечок Капо
і кладе між пальці панні.
От потерла руки Капо,
340їх обидві потирає
об свої обидві кульші:
бджілка випурхнула звідти.
Так вона сказала бджілці,
так порадила пташатко:
„Бджілко, пташечко хутенька,
польових квіток царице!
Полети, куди пошлю я.
Я пошлю тебе, направлю
до оток на синім морі,
350на бескети між потоків;
там дівчина спочиває:
розвязався в неї пояс,
з боку трав медових сила,
в пелені солодке зілля.
Візьми патоки на крила,
на твоє убрання меду,
із вершечків зел чудових,
з золотих квіткових вінців
і віддай на руку Капо,
360на долоні дочці Осмо“.
Бджілка, пташечка моторна,
вже летить і поспішає,
пролітає всю дорогу,
скорочає путь далеку,
вздовж і вшир летить на морі,
впоперек перелітає,
на отоки в синім морі,
на бескети між потоків.
Он дрімає тихо панна,
370що в цинованих оздобах,
там на луці, що без назви,
наузкрай полів медових;
золота трава на кульшах,
на стегні трава срібляна.
Бджілка медом маже крила,
пера топить в солодощах,
там на версі зел прекрасних,
в золотих квіткових вінцях,
і приносить в руки Капо,
380і кладе між пальці панні.
Капо мед у пиво кида,
Осмотар кладе у брагу,
і нарешті грає пиво,
молодий піднявся трунок,
там на дні новім начиння,
у березовім тім цебрі;
до вушок шумує пиво,
через край воно стікає,
утекти у землю хоче,
390щоб на діл упасти преться.
Трохи часу упливає,
ледве мить одна минула,
аж біжать герої пити,
Леммікейнен що-найперший:
п'яно впився Ахті Кавко,
веселун напився дуже,
впився пивом доньки Осмо,
пивом донечки Калеви.
Осмотар, що варить пиво,
400Капо, що готує брагу,
промовля слова такії:
„Мені лишенько у світі,
що поставила погано,
не гаразд я цеє пиво;
і тече воно із діжки,
витіка собі додолу“.
Кіс на дереві високім,
червохвостий спів заводить:
„Не поганий зовсім напій,
410трунок цей на смак чудовий,
треба ним наповнить бочки,
і у льох його відне́сти,
помістить в дубових бочках,
що кругом оббито міддю“.
Так те пиво народилось,
стала так Калеви брага,
через те і ймення славне,
гарне прізвище у пива,
що воно родилось славно,
420що мужам воно приємне,
що на сміх жінок схиляє,
і мужам дає веселощ,
і дає хоробрим радість,
дурнів лиш призводить битись“.
Господиня на Похйолі,
як початок пива вчула,
в цебер свій води набрала,
налила до половини,
ячменю поклала досить,
430хмельових головок силу,
почала варити пиво
і кругом мішає воду,
на новому дні начиння,
серед цебра, що з берези.
Цілий місяць камінь гріють,
літо ціле варять воду;
дерева з гаїв приносять,
із криниць усіх всю воду;
поріділа зелень в гаї,
440і вода в струмках пропала,
все на пиво обернули,
перенесли все на брагу,
на бучний Похйолі бенькет,
добрим людям на гуляння.
Дим угору знявсь на виспі,
запалав вогонь на розі,
закужелився він густо,
дим густий в обітря вийшов,
там де був вогонь страшенний,
450де поло́мінь розіслався,
пів землі поняв собою
там, де мешкають Карели.
Люд увесь глядить на небо,
вгору дивиться тривожно:
„Звідки б дим отой міг взятись,
простелитись аж до неба?
На війні буває більше,
вівчарі димують менше“.
Вийшла Ахтіна матуся
460рано-вранці до криниці,
щоб водиці зачерпнути,
як уздріла хмару з диму,
що від По́хйолі сумної,
промовля слова такії:
„Дим оце з війни напевно,
від вогню страшної бійки“.
Ахті, що живе на виспі,
красень сам той Леммікейнен,
роздививсь кругом по небу,
470погадав і так розважив:
„Хтів би я, щоб ближче бачить,
там довідатись поблизу,
де той дим початок має,
звідки дим іде в обітря?
Статись може, що з війни дим,
від вогню страшної бійки“.
Пильно дивиться той Кавко,
там де дим густий клубує;
не з війни той дим кужеливсь,
480від вогню страшної бійки:
то вогонь пішов від пива,
був від браги той поломінь,
уз протока Саріолі,
уз бескету при затоці.
Пильно дивиться той Кавко,
скоса оком позирає,
поглядає другим криво
і губою не ворушить;
ще раз глянув і промовив,
490від протоки мовить слово:
„Тещо люба ти в Похйолі,
прерозумна господине!
Пива доброго звари ти,
щоб здалось, зроби ти браги,
людей стовпищу на трунок,
Леммікейнену найбільше
на його бучнім весіллі,
як твою дочку він візьме“.
Вже було готове пиво,
500вже поспів мужів напиток,
пиво впорали червоне,
повідносили ту брагу,
щоб в землі започивало,
у міцнім каміннім льосі,
у дубових все барилах,
що чопи мідяні мають.
Господиня на Похйолі
стала страву готувати,
казани заклекотіли,
510сковородки зашкварчали,
напекла хлібів великих,
навела багато каші,
щоб люд добрий вгонобити,
підживить великий натовп,
на бенькеті у Похйолі,
на гульні у Саріолі.
Напекла ото і хліба,
намішала хутко каші.
Мало часу упливає,
520ледве мить одна минула,
аж в барилі пиво грає,
і шумує брага в льосі:
„Вже б мене і пити можна,
вже б і час мене точити,
щоб уславити шановно,
щоб виспівувати гоже“.
От співця шукають всюди,
щоб то був співак майстерний,
щоб додав хвалу як треба,
530щоб співав пісень найліпше.
Принесли співати сеньгу,
щуку, щоб співала гоже;
не рука співати сеньзі,
щуки й зовсім не співають:
сеньга з зівами кривими,
і рідкі у щуки зуби.
От співця шукають всюди,
щоб то був співець майстерний,
щоб він міг співати гоже,
540щоб гучних пісень співав він.
Привели співати хлопця,
узяли його до співу;
не хлоп'яча річ співати,
не слинявої дитини:
язики криві хлоп'ятам,
язики — загнутий корінь.
Розпалилось пиво в бочці,
і страшні прокльони сипле
із барил отих дубових,
550звідти, де чопи мідяні:
„Як співця не розшукають,
щоб він був співець майстерний,
щоб удати міг він співи,
щоб гучних пісень виводив,
обручі усі поб'ю я,
проламаю дно в барилі“.
Господиня наказала
на весілля кликать всюди:
шле послів усіх прохати[7],
560промовля слова такії:
„О мале дівча кохане,
слуго ти моя й челядко!
Поскликай людей на бенькет,
поскликай мужів юрбами,
всіх старців, усіх убогих,
всіх сліпих і всіх нужденних,
всіх калік і клишоногих;
привези сліпих човнами,
приведи безногих кіньми,
570а калік вези санками.
Запроси Похйолі нарід,
і поклич ти люд Калеви,
Вейнемейнена старого,
най співає тут майстерно;
та не клич Кауком'єлі,
не ходи на острів Ахті“.
Але їй дівча сказало,
промовля слова такії:
„А чому ж Кауком'єлі,
580чом пак Ахті не покликать?“
Господиня на Похйолі
на відповідь їй мовляє:
„А тому Кауком'єлі,
Ахті ти сюди не кликай,
що задиристий він завжди
і гарячий він причепа,
зіб'є бучу на весіллі,
справить дешпет на бенькеті,
засміє дівчаток чесних
590у святковому убранні“,
Їй відказує дівчатко,
промовля слова такії:
„Як вгадать Кауком'єлі,
щоб не кликать на весілля?
Я не знаю, де він мешка,
де оселя рідна Ахті“.
Господиня на Похйолі
промовля слова такії:
„Ти вгадаєш легко Ахті,
600де живе Кауком'єлі:
на отоці він домує,
уз води, веселий, мешка,
край широкої затоки,
на заломі рогу Кавко“.
Віднесла дівчина зараз,
та слуга, що добра плата,
ті запросини шістьом аж,
їх вісьмом вона приносить.
Запросила люд Похйолі,
610нарід кликнула Калеви,
вбогих кличе в ріднім краї,
наймитів усіх у дранті,
тільки Ахті молодого,
Кавком'єлі обминула.
——————