Калеваля/Двацять восьма руна
| ◀ Двацять сьома руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Двацять восьма руна |
Двацять дев'ята руна ▶ |
|
Зміст. Леммікейнен тікає з Похйолі. — Він перекинувся вірлом, і під тінню легкої хмарки, що він одержує від Укко, щоб притлумити сонячну спеку, вирушує повітрям до своєї сторони. — Мати його питає, що він робив на Похйолі. — Багатир їй оповідає про забійство, про гнів і узброєння цілого народу, і питається її, де йому тікати, щоб сховатися від їх помсти. — Вияснивши йому непотрібність різних перевертань, вона йому вказує далекий острів, де його батько вже був знайшов притулок підчас воєнних страхів. — Вона заохочує його туди перенестися як-найшвидше і залишатися там кілька літ.
Ахті, мешканець острівний,
сам веселий Леммікейнен,
вибирається хутенько,
і від'їхав що-найшвидше
з завжди хмурої Похйолі,
з Сари[1] темної господи.
З хати він біжить, як буря,
наче дим по двору лине
ратуватись від нещастя,
10утікати від злочину.
І коли на двір він вийшов,
роздивлявся скрізь на дворі,
і коня шукав усюди,
він ніде коня не бачить,
тільки пень стоїть на полі
і верба іно в галяві[2].
Хто б його навів на розум,
хто б його порадив добре,
щоб не збувся голови він,
20щоб волосся він не втратив,
щоб воно не розлетілось
там по двору на Похйолі?
На селі чутно вже лемент,
чути гомін по домівках,
очі вікнами блискочуть.
Все село взялося блиском,
мусів був Кауком'єлі,
Ахті, мешканець острівний
в инше тіло відмінитись,
30взяти иншую подобу:
полинув вірлом угору,
він сягнуть до неба хоче,
обпаляє лиця сонце,
обпікає скрані місяць.
Взяв благати Леммікейнен,
він, веселий, просить Укко:
„На добро ти гойний, Укко,
боже мій премудрий в небі,
нахиляєш хмари з громом,
40оболоки всі керуєш!
Ти зроби мені хмаринку
і сховай мене в туманах,
щоб під захистом у них я
міг додому повернутись,
до коханої матусі,
до сивенької старої“.
Лине небом геть він далі,
озирнувсь назад він раптом,
бачить: лине сивий яструб,
50і йому палають очі,
наче очі Похйолянця,
того ґазди на Похйолі.
Так промовив сивий яструб:
„Гей ти, Ахті, гей, веселий!
Чи ти тямиш нашу бійку,
пам'ятаєш герць вояцький?“
Ахті островик мовляє,
молодець Кауком'єлі:
„Яструбе, ти гожий пташе!
60Поверни свій лет додому,
і коли туди прибудеш
у сумну Похйолю темну,
розповідж усім, як трудно
взять вірла і ззісти в небі“.
Навпростець він хутко лине
там до рідної матусі,
на виду йому турбота
і гризот багато в серці.
Мати йде йому напроти,
70там де стежкою ішов він,
переходив повз комору.
Перше мати так питає:
„Синку мій що-наймолодший,
ти моє дитя найдужче!
Ти чого такий похмурий
повернувся із Похйолі?
Чи ти скривджений на кухлі,
там на бенькеті в Похйолі?
Якщо скривджений на кухлі,
80так візьми найкращий кухоль,
що добув війною батько,
що приніс він з бойовища“.
Відмовляє Леммікейнен:
„Мати рідна і кохана!
Будь я скривджений на кухлі,
то б господаря я скривдив,
я провчив би сто героїв,
цілу тисячу образив“.
Ахті так мовляє мати:
90„Ти чого ж такий похмурий?
Чи твому коневі кривда,
чи з конем тобі образа?
Як твому коневі кривда,
мусиш кращого купити
ти на засоби батьківські,
на твого старого гроші“.
Відмовляє Леммікейнен:
„Мати, матінко кохана!
Якби мав з конем образу,
100з румаком моїм в Похйолі,
я б господаря образив,
я б увів їздців в неславу,
з їх кіньми мужів потужних,
з румаками тих героїв“.
Мати Ахтіна мовляє:
„Ти чого ж такий похмурий,
що з таким журливим серцем
повернувся із Похйолі?
Чи жіноцтво там сміялось,
110чи на глум взяли дівчата?
Як сміялося жіноцтво,
і на глум взяли дівчата,
засміяти й инших можна,
і з жіноцтва глузувати“.
Відмовляє Леммікейнен:
„Порожденнице матусю!
Щоб жіноцтво глузувало,
і дівчата з мене кпили,
то б господаря я скривдив,
120всіх дівчат я засміяв би,
і жінок уславив сотню,
цілу тисячу жіноцтва“.
Мати Ахтіна мовляє:
„Що воно з тобою сталось?
Чи що трапилось в дорозі,
як ти їхав на Похйолю?
Може ти поїв багато,
чи поїв, чи може випив?
Чи ти бачив сон недобрий,
130там де мав своє ночівля?“
Аж веселий Леммікейнен
промовля слова такії:
„Най баби про те міркують,
що вони у сні вбачають!
Знаю сни свої нічні я,
сни денні я твердо знаю;
люба матінко старенька,
поклади у торбу їсти:
дай ти борошна в торбину
140поклади у торбу соли:
мусить син твій братись далі,
з сторони своєї їхать,
любу хатку цю лишити,
двір покинути цей гарний,
бо мужі мечі вже гострять
і списи на мене точать“.
Перше мати поспитала,
що він так тікає швидко,
і чому мечі ті гострять,
150і чому списи ті точать.
Відмовляє Леммікейнен,
молодець Кауком'єлі:
„От мечі навіщо гострять,
і списи навіщо точать:
на загин мені бідасі,
на моє життя нещасне.
Вийшов заспір в нас і бійка
посеред двора Похйолі,
і убив я Похйолянця,
160там господаря Похйолі.
Це з війною йде Похйоля,
Північ з дикою юрбою
на потомленого стане.
Я оден, а їх багато“.
Ці слова сказала мати,
так стара дитині мовить:
„Адже я тобі казала,
я тобі запобігала,
я тобі забороняла,
170щоб не йшов ти на Похйолю.
Ти мав рацію лишитись,
жити в матери у хаті,
під заслоною старої,
тут у любої на дворі,
і війна б тоді не вийшла,
та і бійка б не повстала.
Але де ти, мій синочку,
де хапаєшся, сердего,
щоб переступу уникти,
180вратуватись від злочинства,
щоб і голови не стято,
не розрубано і шиї,
не ушкоджено волосся,
не розвіяно за вітром?“
Відмовляє Леммікейнен:
„Я того не знаю місця,
де б знайшов собі я захист,
де б утік я від злочинства.
Порожденнице матусю,
190де ти хочеш, щоб тікав я?“
Мати Ахтіна мовляє,
і такі слова говорить:
„Я не знаю, де б послала,
де б я мусіла сховати,
щоб ти став ялина в горах,
ялівцем собі на полі.
Так і там біда зуспіє,
найде й там лиха година:
на горі ялинку часто
200на скіпки бува скепають;
ялівець так само часто
на штахети облупляють.
Як березою в долині,
чи в гаю ти будеш вільха,
так і там зуспіє лихо,
найде й там тебе нещастя,
бо березу, що в долині,
на поміст рубають часто,
а в гаю зеленім вільху
210на хати стинають часто.
Якщо ягідка нагірна,
будеш ягідка польова,
чи суниці на галяві,
чи чорницями на полі,
то і там зуспіє лихо,
знайде й там тебе недоля:
зірвуть там тебе дівчата,
що у циньових оздобах.
Щука станеш в синім морі,
220будеш сиг в ріці глибокій,
то і там зуспіє лихо,
найде й там тебе лихота;
молодець, увесь у сажі,
там запустить в воду сіті,
і тебе пійма у волок,
чи старий у невід зловить.
Якщо в ліс пущу я вовком,
чи в кущі тебе ведмедем,
то і там зуспіє лихо,
230найде й там лиха година;
молодець увесь у сажі
там свого нагострить списа,
вовка щоб уполювати,
щоб того ведмедя вбити“.
Аж веселий Леммікейнен
промовля слова такії:
„Сам місця лихі я знаю,
що над них немає гірших,
ті, де смерть мене зуспіє,
240де лихая знайде доля.
Мати, що мене зродила,
молоком дитя живила,
де ти хочеш, щоб тікав я,
щоб тікав я і ховався?
Коло рота стала згуба,
на устах моїх нещастя,
завтра голову я втрачу,
і справдиться те нещастя“.
Леммікейненова мати
250ці слова мовляє мудрі:
„Я тобі назвати можу
захисну місцину добру,
де б ти міг переховатись,
де б утік свого нещастя.
Знаю я шматок земельки,
невеличка то місцина,
де не сваряться й не б'ються,
меч туди не зна дороги;
присягайсь клятьбою страшно,
260поклади собі ти твердо,
що ти цілих шісдесят літ
вже не станеш до побою,
хоч і візьме хіть до злота,
і срібла ти забажаєш“.
Леммікейнен так мовляє:
„Присягаюсь я страшенно,
що ні першого я літа,
ані другого так само
до баталії не стану,
270де стинаються мечами.
Маю я плече у ранах,
і в дірках великих груди
з перших радощів військових
і з моїх останніх бійок
на великих бойовищах,
на місцях, мужі де б'ються“.
Мати Ахтіна мовляє,
і такі слова говорить:
„Ти візьми батьківський човник
280і піди у нім сховайся.
Переплинь морів ти дев'ять,
пів десяте переїдеш
навпростець на виспу в морі,
на бескет посередводний,
саме там давніш твій батько
і ховався й ратувався,
як тим літом воювали,
цілий рік були все бійки;
добре там йому жилося,
290він провадив час чудово;
ти ховайсь там рік і другий,
приїзди додому третім,
до батьківської хатини,
на поміст дощаний старця“.
——————