Калеваля/Двацять п'ята руна
| ◀ Двацять четверта руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Двацять п'ята руна |
Двацять шоста руна ▶ |
|
Зміст. Ільмаринен впроваджує молоду жінку в свою родину. — Її бучно вітають. — Починають весілля і гості беруть в нім участь. — Вейнемейнен співає. — Він славить господаря, господиню, свата, дружків молодої і всіх бесідників, відтак сідає в сани і їде додому. — В дорозі його санки ламаються. — Він спускається в безодні Туоні, щоб знайти засоби збудувати собі инші санки, і нарешті дістається додому.
Вже давно чекали люди,
і чекали і дивились,
що не їдуть поїжджани
до 'Льмаринена в оселю.
Заропіло око бабі,
як вона вікном дивилась;
молоді коліна слабли,
як чекали на воротях;
і померзли дітям ноги,
10стоячи попід стіною;
люди чоботи подерли,
як гайсали берегами.
Якось раз нарешті світом,
дня чудового уранці,
у лісу почувся шелест,
сани гучно гримотіли.
Льокка, добра господиня,
донька гарная Калеви,
промовля слова такії:
20„Певно синові це сани;
оце з Похйолі нарешті
їде він з своїм подружжям.
Приїзди до свого роду,
ти в'їзди у двір батьківський,
до батьківщини, до хати,
що колись поставив пращур“.
Наїздить це Ільмаринен,
сам коваль до того дому,
до батьківщини, до хати,
30що колись поставив пращур.
Горобки щебечуть гучно
на дузі новій зігнутій,
радо кукають зозулі
спереду перед санями,
білка скаче, веселиться
на голоблі, на кленовій.
Льокка, добра господиня,
донька гарная Калеви,
промовля слова такії,
40і такую мовить мову:
„Дідич місяця чекає,
парубки чекають сонця,
діти ягід на галяві,
а вода чека на човен.
Не чекала я на місяць,
сонця я не сподівалась,
я синочка виглядала,
з молодим подружжям сина,
вранці, ввечері дивилась
50і не знала, де він дівся:
чи вирощує малятко,
чи худого там годує,
що сюди іти не хоче.
Адже він хвалив завсіди,
як хто вернеться додому,
ще як слід не захолонув.
Все дивилась я уранці,
цілий день тримала в думці,
чи не їдуть вже там сани,
60чи не гуркотять в дорозі,
чи на двір вони не їдуть,
до тісної хати просто.
Якби там з соломи коник,
та із двох шматочків сани,
я б ті сани похвалила,
я б назвала їх санями,
най би милого привезли,
мого любого додому.
Час увесь я там чекала,
70цілий день я виглядала,
головою похилившись,
що й скуйовдилися коси,
що і очі слупом стали:
чи ж приїде любий-милий,
чи приїде він на дворик,
до тісної хати хутко?
Це нарешті він приїхав,
наостанці повернувся,
поруч з ним видочок гарний,
80попліч личка червоненькі.
Молодий, мій любий брате[1],
випрягай сірка хутніше,
поведи свою конячку
на траву, що звик той коник,
на овес, на самий свіжий,
та пошли свої уклони,
уклонись і чесним людям,
на селі усім вклонися.
Як ото скінчиш уклони,
90розповідж, що пережив ти,
чи не мався ти в пригодах,
чи в дорозі був здоровий,
як ти простував до тещі,
як до тестя йшов в оселю,
чи здобув війною дівку,
чи розламував там браму,
чи ти силою взяв замок,
чи не зруйнувавши мурів,
увійшов ти був до тещі,
100на ослоні сів у тестя?
Аж я бачу не питавшись,
не розпитуючись бачу:
був він свіжий у дорозі,
він як їхав, був довольний,
взяв гусяточко за здобич,
поламав в війні ворота,
дощану зламав фортецю,
потрощив із липи стіни,
як до тещі мандрував він,
110як ішов в оселю тестя,
взяв він качку під заслону,
взяв куріпку ув обійми.
Це і дівчина з ним поруч,
блискотить йому до пари.
Хто приніс сюди неправду,
розпустив лихії вістки,
що ні з чим жених з'явився,
що даремно кінь пробігавсь?
Не з нічим жених з'явився,
120не даремно кінь пробігавсь,
бо було йому що везти.
Мусив гривою трусити,
і увесь узявся потом,
і запінився страшенно —
то курчаточко привіз він:
і важка ж оця красуня!
Із саней, красуне, вийди,
злізь-но, добра, із сидіння,
хай-но тебе не відводять,
130не несуть тебе ізвідти
хто не може, бо малий ще,
хто не хоче, бувши гордий.
Підведись-но ти з сидіння,
із задка санок ти вийди
на гостинець дуже добрий,
стань отут на сіру землю,
що її рівняли свині,
поросята утоптали,
та угладили ягнята,
140коні гривою змітали.
Підеш ти, як те гусятко,
як качатко теє дрібно,
на підметеному дворі,
на отих галявах рівних,
на свекрушиному дворі,
де твій свекорко домує;
ти до брата в хату підеш,
на муріг зелений сестрин.
Ти ступи ногою в двері,
150стань на діл ногою в сінях,
в сінях раз-у-раз недушних,
уступи в покої потім
попід сволоки ці гарні,
під цю стріху чепурненьку.
За зими, що проминула,
за оце перейшле літо,
діл гучав качачокостий,
що на нім хтось має стати,
золота кричала стеля,
160що під нею хтось перейде,
і раділи всі віконця,
що хтось сяде попід ними.
За зими, що проминула,
за оце перейшле літо
тріскотіла клямка в дверіх
за дверницю, що в каблучках,
і поріг схилився нижче,
перед панни пеленою
відчинялись двері часто,
170відчиняльниці чекали.
За зими, що проминула,
за оце перейшле літо
відмінилася світлиця
від попрятниці у хаті,
похилився передпокій
до своєї замітачки,
і комора повернулась
до чистильниці в коморі.
За зими, що проминула,
180за оце перейшле літо,
двір спохово повертався
до трісок збирахи теї.
Опускалися комори,
на навідачку чекавши;
сволоки вже позгинались,
все для сукень молодиці.
Вже за зиму, що минула,
за оце перейшле літо
190дуже вулиця журилась,
що не йде гуляти жінка;
надійшла горожа ближче
до тієї, що за нею;
хлів також тоді посунувсь
для чудового качатка.
За добу, що ледве збігла,
це сьогодняшньої днини,
все по тій корова мука,
що їй кине жмуток сіна;
рано рже по тій лошатко,
200що йому дасть вранці сіна;
мека все по тій ягнятко,
що йому шматок дасть більший.
За добу, що ледве збігла,
це сьогодняшньої днини,
під вікном діди сиділи,
діти бігали край моря;
попід стінами жіноцтво,
і хлоп'ята коло сіней:
ждали молоду ґаздиню,
210все на молоду чекали.
Слава, дворе, з тим, що маєш,
вам, герої, що із хати,
слава, клуне, з тим, що маєш,
і усій твоїй гостині,
слава, сіни, з тим, що є в вас,
даху, ти з твоїм народом,
слава, хато, з тим, що маєш,
діти, що в дощаній хаті!
Ясний місяцю, королю,
220слава вам, весільні гості,
тут давніш і не бувало,
аж ніколи, ні учора,
поїжджай таких, як ції,
люду гарного такого.
Молодий, мій любий брате,
розвяжи червоний вузлик,
познімай хустки шовкові,
покажи твою куницю,
що ти сватав п'ять аж років,
230вісім літ дививсь кохано!
Чи ж привів свою бажанку?
Чи бажав зозулю взяти,
від землі узяти білу,
із води узяти свіжу?
Аж я бачу не питавшись
і на неї не дивившись:
ти привів красу-зозулю,
качку синюю сховав ти,
пагінець узяв зелений
240від зеленого кущатка,
гільку взяв що-найсвіжішу,
ти її із ґлоду вибрав“.
Долі там хлоп'я сиділо,
так дитя мовляло з долу:
„Що з собою, братку, тягнеш?
Чи красу пеньків дігтьових,
стрункість діжки дігтьової,
що заввишки в мотовило?
Молодий мій милий, бачиш:
250цілий вік ти сподівався,
що дівча дістанеш в сотню,
навіть в тисячу ціною;
ти дістав дівчину в сотню,
навіть в тисячу ціною:
як ту ґаву на болоті,
як сороку на баркані,
те опудало на полі,
птаха чорного із пилу.
Що ж такого учинила
260через літо, що минуло,
як не наплела панчішок,
рукавиць не пов'язала,
так з нічим сюди з'явилась,
без дарів прийшла до тестя?
Пацюки скребуться в скрині,
довговухі у шкатулі“.
Льокка, добра господиня,
донька гарная Калеви,
ті розмови чує дивні,
270промовля слова такії:
„Зла дитино, що ти мовиш,
адже ти казав нечесно!
Най дивуються на другу,
хай-но иншую ганьбують,
а не цю дівчину нашу,
а нікого тут у хаті!
Досить ти сказав погано,
і твоя ледача мова,
десь із рота у теляти,
280із ледачого пса мізку.
Женихова панна — чудо,
над усі в своїм околі,
камінки доспілі наче,
мов суниці на узгір'ї,
як зозуленька на гільці,
наче пташка на робині,
мов пташатко на березі,
білошиєчка на клені.
Ні в Німеччині ніколи,
290ні в Естляндії не мати
панни гарної такої,
цеї качечки-принади,
і краси такої в очах,
і огряди у будові,
білоти руки такої,
на потилиці залому.
Не з нічим прийшла дівчина,
принесла з собою хутра,
принесла з собою сукень
300і тканини в неї досить.
Молода оця дівчина
пряла довго веретенцем,
працювала мотовилом,
гарно пучками робила,
і лискучого убрання
понароблювала взимку,
і на-провесні білила,
теплим літом посушила:
укривало, що на ліжко,
310щоб на нім подушку класти,
стяжки гарнії, шовкові,
і вовняні добрі ковдри.
Гей ти, жіночко красуне,
свіжа жіночко на церу,
дома ти була в повазі,
в батька доброю дочкою:
будь же доброю тепер нам
тут невісткою при мужі.
Ти не знай журби ніколи,
320не вдавайся ти у смуток;
ти прибула не в болото,
не у течію джерельну:
ти з багатої країни
ще дісталася в багатшу;
ти була, де пива вволю,
тут його багато більше.
Панно, жіночко красуне!
От за що тебе спитаю:
чи ти бачила прийшовши
330там великі купи зерен,
у засіках гори жита,
все оце при цій господі?
Чоловік твій добре оре,
там орав він і посіяв.
Дорога дівчино, мила,
ось тобі що я промовлю:
ти потрапила до хати,
так зумій тут залишитись;
тут бо жіночці вигідно,
340добре бути тут невістці:
маєш ти собі все масло,
молока тобі до-схочу.
Для дівчиноньки тут добре,
тут для курочки чудово.
Тут широкі дошки в лазні,
і лавки у хаті добрі,
тут господар — що твій батько,
а господарка — що мати,
і сини — брати неначе,
350як сестра тобі — дочка їх.
Як тобі спаде бажання,
як тебе охота візьме
знову ззісти в батька риби,
або дичини у брата,
не у дівера проси їх,
не проси ти їх у свекра,
а проси у чоловіка,
попрохай за це дружину!
Що не знайдеться у лісі
360ні одно четвероноге,
ні така з повітря пташка,
ні двокрилая пташина,
ні в водиці жадна риба
між найкращих риб у морі,
щоб не міг зловити муж твій,
чоловік не міг принести.
Для дівчиноньки тут добре,
тут для курочки чудово;
жорен їй не тра вертіти
370і не треба ставить ступки:
тут вода пшеницю меле,
тут тече струмок на жито,
тут струмок начиння миє,
вичищає піна з моря.
Ти, сільце моє гарненьке,
ти, шматку землі найкращий,
долі луг, а вище поле,
посередині село там,
під селом там беріг моря,
380а край берега водиця,
де качки охоче плинуть,
залюбки птахи там плавлють“.
Нагодовано прибулих,
і напоєно приходьків,
дано м'яса їм шматками,
добре спеченого хліба,
дано ячного їм пива,
дано пива із пшениці,
і було до-схочу їсти,
390і поїсти і попити;
все було на тацях гарних,
на полумисках червоних;
пироги там розломили,
на грудки ділили масло,
на шматки сигів ламали
і порізали лососів
срібнокутими ножами,
золотистими лезами.
Без кінця точилось пиво,
400мед купований за гроші,
там крізь дерево йшло пиво,
мед крізь рульку дерев'яну,
щоб вуста змочити пивом,
щоб думки живити медом.
Хто ж пісень співати мусить,
хто співцем повинен бути?
Старий певний Вейнемейнен,
заклинач той віковічний,
співи зараз починає,
410почина пісень співати,
промовля слова такії
і такую мовить мову:
„Миле браття і кохане,
на слова багаті кревні,
ви, проречиста родино,
ви послухайте, що мовлю:
рідко гуси стануть побіч,
і сестра сестрі напроти,
рідко стане поруч браття,
420діти матери одної,
тут на межах нещасливих,
на просторах зимних, бідних.
Чи заводити нам співи,
починать пісень співання?
Може лиш один співати,
лиш одна зозуля кукать,
ткати лиш ткання богиня,
фарбувать — бозтво блакити.
Аж співають Ляпончата,
430що обутії травою,
м'яса лосячого з'ївши,
шматки оленя великі.
Так чого ж мені не вдати,
не співати нашим дітям,
як ми борошном наїлись,
досить житом поживились?
Аж співають Ляпончата,
ті обутії травою,
корчик випивши водиці,
440пожувавши з ялі кірки.
Так чого б не вдав я співу,
не співали б наші діти,
від ячмінного напою,
перевареного пива?
Аж співають Ляпончата,
ті обутії травою,
лежачи собі на сажі,
сидячи там на вугіллі;
так чого б не вдав я співу,
450не співали б наші діти,
сівши тут під сволоками,
під оцим гарненьким дахом?
Чоловікам тут чудово,
і жінкам отут приємно,
тут серед начиння з пива,
край великих кухлів меду,
близ сигів у перетоках,
край лососячих заводів,
де завсіди є пожива,
460не виводяться напої.
Чоловікам добре жити,
і жіноцтву тут приємно.
Тут не з клопотом брать їжу,
не з журбою жити можна,
без клопо́ту брати їжу,
без журби тут жити можна,
доки аж живе господар
і живе ще господарка.
Так кого ж я маю славить,
470чи господаря спочатку
і по тому господарку?
Всі того спочатку славлять,
хто поставив дім в болоті,
із лісів його достачив,
хто приніс колод ялинних,
хто приніс високих сосен,
їх поставив в кращім місці,
позбивав їх так майстерно,
що велика хата вийшла,
480і будинок що-найкращий;
з лісу стіни попривозив,
бальки зніс з високогір'я,
сволоки з кущів рясненьких.
Дошки з ягідного поля,
взяв він кору з черемшини,
мох з текучого болота.
І покої гарні вийшли,
дах стоїть на свому місці;
сто мужів над ним робило,
490на даху було їх тисяч,
як той ставили будинок,
і коли збивали дошки.
Загубив господар хати,
той будинок оброблявши,
загубив волосся силу
в бурі й під лиху годину;
залишав господар часто
рукавиці на камінню,
на гільках свою шапчину,
500засищав у твань панчохи.
Часто добрий наш господар
уставав уранці рано,
від усіх раніш підводивсь,
і селянам всім нечутно
залишав свою катрягу,
і багаття, що палилось;
промивав росою очі,
і розчісував гільками.
Так господар, так наш добрий,
510назбирав в покої друзів;
повно тих співців на лавах,
люд під вікнами веселий,
на помості балакучий;
горлачів під тином повно,
натовп їх попід стіною,
переходять під барканом,
ходять зграєю по двору,
на землі гуляють всюди.
Я господаря уславив,
520славлю добру пані-матку,
що нам їсти зготувала,
стіл заставила начинням,
напекла хлібів нам грубих,
наварила круто каші,
все лиш легкою рукою,
все десятком легких пальців;
і зійшли хліби чудово,
всіх вона нагодувала
і свининою до-схочу,
530й пирогами у сметані.
Отоді погнулось лезо,
і ножака покривився
коли голову лосося,
роздрібняв у щуки кості.
Часто добра пані-матка
уставала піклувавшись,
ще як півні не співали,
курчин син не кукурікав,
щоб весілля впорядити,
540щоб упорати роботу,
щоб і дріжджі зготувати,
і зварити більше пива.
Так та добра пані-матка,
так обачно наварила
пива доброго на прочуд.
Ллється тут напій чудовий,
він з родючого насіння,
солод там з солодких зерен.
Не цурупалком мішала
550тії зерна пані-матка,
все вертіла їх рукою,
все долонею мішала,
все крутила в димній лазні
на позмиваних ослонах.
Ось ця добра пані-матка
обережно пильнувала,
щоб ці зерна не упали,
щоб не впав додолу солод;
і ходила часто в лазню,
560аж ходила опівночі
і вовків не варувалась,
не боялась звіру в лісі.
Я уславив пані-матку,
а тепер уславлю свата.
Хто ж призначений був сватом,
хто показував дорогу?
На селі то сват найліпший,
провідник селянам щастя.
Хороше наш сват убрався,
570він в жупані чужоземнім,
на раменах влип жупан той,
скрізь сидить на нім доладно.
Хороше наш сват убрався,
і жупан йому обтислий,
по піску припіл волоче,
по землі він тягне поли.
Добра сватові сорочка,
крадькома лиш визирає,
ткала наче місяцівна,
580її цинню цяцькувала.
Хороше наш сват убрався,
вовняний на ньому черес,
сонця донька його ткала,
дивно пальцями робила,
як вогню іще не знала,
бо вогонь ще не з'являвся.
Хороше наш сват убрався,
на ногах панчохи з шовку
і шовковії кокарди,
590розмальовані підвязки,
що гаптовано мов злотом
і сріблом покрито наче.
Хороше наш сват убрався,
у німецьких черевиках,
що мов лебеді на річці,
як на березі лисухи,
мов на кущиках ті гуси,
мов птахи на перелеті.
Хороше наш сват убрався
600золотими кучерями,
борода в злотих дрібушках,
голова у свата в шапці,
піднеслась до хмари шапка,
перейшла вона над лісом,
сотню ти за ню заплатиш,
віддаси ти марок тисяч.
Це уславив я і свата,
буду славити і дружку.
Звідкіля отая дружка,
610де ти винайшлась щаслива?
От ізвідки тая дружка,
де та винайшлась щаслива:
по той бік Таніка-замку,
з-за Ніштацької фортеці.
І не звідки тая дружка,
і вона не з того боку.
От ізвідки тая дружка,
от де винайшлась щаслива:
при Двинських знайшлася водах,
620та при бухтах широчезних.
І не звідти тая дружка,
і вона не з того боку:
камінки росли на ґрунті,
і на галяві суниці,
зелененька травка в полі,
золотая квітка в гаю.
Ось ізвідки тая дружка,
от де винайшлась щаслива.
Делікатний ротик в дружки,
630як Суомі човник ткацький,
вічки дивляться приязно,
наче зіроньки на небі,
блискотять далеко скрані,
мов на морі місяць світить.
І убрана дружка гоже:
золотий ланцюг на шиї,
золота на тім'ї стяжка,
в золотих обручках руки,
в золотих каблучках пальці,
640золоті у вухах перли,
золоті на скранях петлі,
золотий на лобі жемчуг.
Думав я, що сяє місяць,
як там застібки блиснули;
думав я, що світить сонце,
як блиснув сорочки комір;
корабель, я думав, плине,
як її майнула хустка.
Так уславив я і дружку,
650ну тепер гостей уславлю:
натовп ввесь цілком прекрасний,
сповна всі діди розумні,
молоді моторні, жваві,
вся юрба оця величня.
Подивився б на гостей я,
якби їх я знав давніше.
Аж вони тут не бували
і не з'являться тут хутко.
Таке стовпище на позір,
660тут юрба така прекрасна,
всі діди такі розумні,
парубки такі моторні;
чисто стовпище убрано,
наче ліс, коли доспіє,
угорі, зірки мов на ніч,
долі, мов зірки уранці.
І срібла і злота силу
набули собі ті гості:
на ланах кешені грошей,
670а на вулицях торбинки
у запрошених гостей тут,
аби їм пошану дати“.
Старий певний Вейнемейнен,
він, підпора дужа співам,
поточився хутко в саніх
і собі додому рушив.
Він співав без перестанку
і пісні свої й закляття,
заспівав він пісню й другу,
680і як третю заспівав він —
задзвенів об камінь полоз,
і повис на пні брусочок,
розломились діда сани.
Дуже гнеться санний полоз,
затріщали всі брусочки,
відвалився бік від боку.
Мовив старий Вейнемейнен,
промовля слова такії:
„Чи у молоди нема тут,
690у народі, що на зрості,
чи поміж людьми старими,
у народі, що зникає,
хто б пішов в Туоні царство,
хто б пішов в оселю Мани,
свердло взяв мені в Туоні,
та дістав у Мани свердел,
щоб полагодив я сани,
і зробив нове сидіння?“
Що сказали молодята
700та повідали й дідове:
„Між тутешнім парубоцтвом,
чи межи людьми старими,
в цьому племені великім
ані одного завзятця,
щоб пішов в Туоні царство,
щоб пішов в оселю Мани,
і здобув у Мани свердло,
взяв той свердел у Туоні,
щоб полагодив ті сани
710і зробив нове сидіння“.
Старий певний Вейнемейнен,
заклинач отой одвічний,
знов пішов в Туоні царство,
і прибув в оселю Мани.
Взяв він свердло у Туоні,
взяв його в оселі Мани.
Заспівав там Вейнемейнен,
гай постав тоді там синій,
у гаю дубочки рівні,
720і струнка робина разом;
збудував із них він сани,
позгинав із них він корси;
вибирає на брусочки,
на дугу бере дерева.
Так полагодив він сани,
збудував нові ґринджоли,
запряга до них лошатко,
впріг перед саньми гнідого;
потім сам сідає в сани,
730опустився на сидіння;
дременув без пуги коник,
полетів не битий хутко
до старої паші вдома,
до колишньої годівлі.
І приїхав Вейнемейнен,
заклинач отой одвічний,
до своєї брами просто,
та до власного порога.
——————
- ↑ Слово брат тут, як і в инших подібних місцях, вжито в розумі приятель, побратим.