Калеваля/Двацять сьома руна
| ◀ Двацять шоста руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Двацять сьома руна |
Двацять восьма руна ▶ |
|
Зміст. Леммікейнен показується на Похйолі. — Його приймають негостинно. — Йому подають горщик в пивом, повний отруйного гаду. — Він вибухає гнівом. — Він заходить у змагання з господарем чарівними викликаннями, потім добувають з піхов мечі. — Леммікейнен, викликаний на бій, відтинає голову своєму ворогові і вішає її на стовпі на горбі, де стоїть хата. — Господиня на Похйолі викликає на нього цілу армію. — Багатир тікає з Похйолі.
Перевів тепер я Кавко,
Ахті, що живе на виспі,
поуз пащі смерти злої,
повз лихої пельки Кальми,
перевів на двір Похйолі,
в хату, де багато люду.
Мушу я тепер повідать,
оповісти я повинен,
як веселий Леммікейнен,
10молодець Кауком'єлі
об'явився на Похйолі,
на просторі Саріолі:
як прийшов гуляти нагло,
незапрошений на бенькет.
Леммікейнен той веселий,
повний сили життьової,
надійшовши йде до хати,
серед хати переходить,
уляга поміст із глини,
20і гуде соснова хата.
Тут веселий Леммікейнен
сам сказав слова такії:
„Ну, здорові, от і я тут!
Будь здоров, хто сам так скаже!
Чуєш, ґаздо на Похйолі,
на твоїм дворі чи буде
ячменю коневі дати,
та мені тут випить пива?“
Сам господар на Похйолі
30там сидів на розі столу;
відказав він так ізвідти,
він мовляв слова такії:
„На моїм дворі знайшовся б
на коня твого притулок,
я б тобі і не відмовив,
якби ти ввійшов як треба,
зупинився коло дверей,
коло дверей при порозі[1],
де казан, у тім куточку,
40коло трьох друків на його“[2].
Розпалився Леммікейнен,
чорні кучері відкинув,
як казан волосся чорне,
промовля слова такії:
„Прийде най сюди сам Лемпо
і стоїть собі при дверях,
убереться тут у сажу,
в чорних плямах тут побуде.
Батько мій давніш ніколи,
50любий мій старий од віку
не стояв на цьому місці
попід трямами при дверіх;
на ослоні мав він місце,
на коня він мав стайницю,
на людей господу мав він,
і куток на рукавиці,
і гвіздок, де б вішать чобіт;
на мечі свої мав стіни.
Чом же я не маю місця,
60як мій батько мав давніше?“
Він іде у хату вище
і кінець сідає столу,
на край довгого ослона
та соснової лавиці,
той ослін під ним угнувся,
улягла соснова лавка.
І промовив Леммікейнен:
„Тут я гість не випадковий:
що ж мені не дано пива,
70не частовано тут гостя?“
Ільпотар[3], там господиня,
на відповідь так сказала:
„Леммікейнене, молодче,
не скидаєшся на гостя,
голови бажаєш меї,
ти розбити екрані хочеш.
Тут в ячмені поки пиво,
а ячмінь ще поки солод,
не замішана пшениця,
80м'ясо зовсім не готове.
Що б було приїхать вчора,
чи приїхати хоч завтра“.
Більш лютує Леммікейнен,
так що й рот перекосився,
все волосся на бік збилось,
промовля слова такії:
„Так вже страву ви поїли,
вже скінчили ви гуляння,
поділили все ви пиво,
90мед весь випили до краплі,
поховали всі вже кухлі,
повиношено глеки всі?
Ну, сумних сторін ґаздине,
довгозуба на Похйолі,
вже ти справила весілля,
по-собачому скликала!
Напекла хлібів великих,
наварила силу пива,
по шести містах скликала,
100і дружків взяла ти дев'ять,
наскликала вбогих бідних,
наскликала гній і мотлох,
запросила ка-зна-кого,
наймитів якихсь у дранті,
люду всякого набрала,
лиш мене не запросила.
Як мені могло так статись,
бо я сам прислав ячмінь той?
Всі його несли корцями,
110всяке сипало не щедро;
я ж його багато зразу,
половину на діл сипав,
ячменю, самого чола,
того зерна, що посіяв.
Вже не буде гостем Ахті,
гостем з прізвищем хорошим,
вже йому не буде пива,
казана йому не ставлять,
в казані немає їжі,
120ні свинини в двацять хунтів,
ані пити йому й їсти —
після доброї мандрівки“.
Ільпотар, ґаздиня в хаті,
промовля слова такії:
„Гей ти, дівчино, малятко,
ти моя мені служебко!
Казаном носи ти їжу,
чужанинові дай пива“.
Невеличке це дівчатко,
130що начиння вимивало,
що ложки всі витирало,
що всі кухлі шарувало,
в казані принесло їжі,
кості риб'ячій головки,
та стебло зав'яле з ріпи,
та суху скоринку з хліба;
принесло в коновці пива,
леда-якого, рідкого,
Леммікейненові пити,
140щоб жадобу заспокоїв.
Промовля слова такії:
„Якщо ти є муж правдивий,
вип'єш ти усе це пиво,
до сухого вип'єш кухоль“.
Тут веселий Леммікейнен
подививсь на дно у кухоль,
там лежать на споді змії,
посеред гадюки плавлють,
краєм повзає робаччя,
150видко ящірок у пиві.
І промовив Леммікейнен,
так сваривсь Кауком'єлі:
„Хто мені подав цей кухоль,
най іде у Туонелю
перше, тут як зійде місяць,
перше, тут як зайде сонце!“
Далі він промовив слово:
„Пиво, ти ледачий трунку!
Сорома тепер набралось,
160і таким ганебним стало;
я таки це вип'ю пиво,
але негідь на діл кину,
підмизинним пальцем вергну,
лівим пальцем пометаю“.
Опустив в кешеню руку,
в капшуці шукав свойому;
вудку він ізвідти виняв,
він гачок узяв з кешені,
опустив його у кухоль,
170в кухоль він закинув вудку,
на гачок вловились змії,
на той гак лихі гадюки,
жаб він витяг цілу сотню,
робаків піймалось тисяч;
він покидав їх додолу,
все пошвиргав на підлогу.
Гострий ніж він добуває,
із піхов лихе залізо,
постинав головки зміям,
180порубав гадюкам шиї,
темний мед охоче випив,
залюбки усе те пиво,
промовля слова такії:
„Гість я, мабуть, випадковий,
що мені не дано пива,
щоб було приємно пити;
і мені не дано більше
у великому начинні;
барана мені не ріжуть,
190і бика мені не вбито,
не внесли вола у хату,
двокопитого в господу“.
Сам господар на Похйолі
промовля слова такії:
„Нащо ти сюди з'явився,
як не кликано тебе тут?“
Відмовляє Леммікейнен,
молодець Кауком'єлі:
„Гість запрошений — то добре,
200а некликаний — ще краще[4].
Слухай ти, Похйольця сине,
сам господарю Похйолі!
Дай за гроші пива пити,
за готівку дай напитись“.
Тут господар на Похйолі
злютувався і озвіривсь,
і розгнівався й роззлостивсь.
Він ставок наворожив там
на долівці перед Кавко,
210й промовля слова такії:
„Річка ось, напийсь до-схочу,
сербони з ставка водиці“.
Трохи думав Леммікейнен,
промовля слова такії:
„Не телятко я у баби,
зовсім я не віл хвостатий,
щоб я пив із річки воду,
щоб я жлуктав із калюжі“.
Сам почав він чаклування,
220вдав пісень він чарівничих:
спорудив вола він долі;
віл той був золотогривий,
він всю висербав калюжу,
залюбки усю водицю.
Той Похйо́лі син цибатий
зробив чарами вовчище,
посадив у хаті долі,
щоб була волові гибель.
Аж веселий Леммікейнен
230біляка зробив зайчатка,
щоб стрибав він на долівці
перед пащею вовкові.
Той Похйо́лі син цибатий
пса тоді зробив жадно́го,
щоб той пес забив зайчатка,
на шматки порвав косого.
Аж веселий Леммікейнен
зробив білочку на дасі,
щоб стрибала по бантинах,
240і щоб пес на неї гавкав.
Той Похйо́лі син цибатий
спорудив куницю жовту,
і вона загнала білку
попід кроковки високі.
Аж веселий Леммікейнен
ізробив руду лисицю,
щоб вона куницю ззіла,
щоб вона забила гожу.
Той Похйолі син цибатий
250ізробив негайно курку,
щоб вона літала долі
перед пащею лисиці.
Аж веселий Леммікейнен
робить каню пазуристу,
язиком її зробив він,
щоб вона забила курку.
Тут господар на Похйолі
промовля слова такії:
„Не поліпшає цей бенькет,
260як гостей не стане менше;
геть собі, чужане, звідси,
геть тікай собі з бенькету.
Вара, вибрудку Хіісі!
Від людей іди ти далі,
пріч до себе, непотребо,
геть від нас, лиха личино“.
Відмовляє Леммікейнен,
молодець Кауком'єлі:
„Та ніхто так не дозволить,
270жаден муж, хоча б і гірший,
щоб його зганяли з місця,
де сидить він, проганяли“.
Тут господар на Похйолі
на стіні хапає леза,
як вогонь вони блискочуть,
й промовля слова такії:
„Ох ти, Ахті, островиче,
молодець Кауком'єлі,
нумо мірятись мечами
280та на леза роздивімось;
чи то мій меч кращий буде,
чи то твій, Кауком'єлі?“
Відмовляє Леммікейнен:
„Маю я предобре лезо,
що на черепах щербилось,
на кістках воно ламалось.
Та най буде, як хто хоче:
якщо так в гостину звеш ти,
дай нам мірятись, дивитись,
290кого меч найкращий буде.
Батько мій колись, бувало,
сміло мірявся мечами;
в сині рід не відмінився
і в дитині він не гірший“.
Взяв він меч, схопив залізо,
лезо він вогненне витяг
із піхов, укритих хутром,
з перевиненого пасу.
Двоє міряло й дивилось
300на довжінь мечів обох тих;
вийшло так, що трохи довший
меч господаря Похйолі,
на брудний край нігтя саме,
лиш на півсуглоба пальця.
Ахті островик промовив,
молодець Кауком'єлі:
„Вийшло так, що меч твій довший,
так і вдар твій буде перший“.
Що господар на Похйолі
310сипле разами завзято,
хоче влучити й не може,
мірить Кавкові у тім'я:
він шмагає по бантинах,
в жолоби бальок влучає,
на шматки побив бантини,
жолоби бальок строщив він.
Ахті островик мовляє,
молодець Кауком'єлі:
„Винуваті в чому банти
320і бальки на чому грішні,
що ти б'єш мечем бантини,
на тріски бальки рубаєш?
Сину Похйолі, послухай,
слухай, Півночи господар:
трудно битись тут у хаті,
тут жіноцтво заваджає,
лиш загидимо ми хату,
заллємо долівку кров'ю;
ми на двір виходьмо краще,
330і зітнімося у полі,
та на галяві побиймось,
бо на дворі кров ладніша,
на отвертім місці краща,
на снігу іще ладніша“.
Ось на двір вони виходять,
там знайшли з корови шкіру,
розстелили її долі,
і на ню обидва стали.
Ахті островик мовляє:
340„Слухай ти, Похйолі сину!
Адже лезо маєш довше
і страшніший меч у тебе,
скористай його ти перше,
заки світ оцей покинеш,
як свою загубиш шию,
бий сміліше, Похйоленко“.
От і вдарив син Похйолі,
раз ударив і удруге,
і утретє ще ударив,
350та не міг влучити певно,
дряпонути м'ясо Ахті,
чи шматочок здерти шкури.
Ахті островик мовляє,
молодець Кауком'єлі:
„Дай тепер, щоб я узявся,
бо давно моя черга вже“.
А господар на Похйолі
вже не слухає слів Ахті,
раз-у-раз собі рубає,
360мірить в Ахті він даремно.
Б'є вже полум'я з заліза,
і вогонь із леза паше
у руках Кауком'єлі,
лине блиск від гискор далі,
розсипається на шию
тому синові Похйолі.
І сказав Кауком'єлі:
„Ох, господаре Похйолі!
Як твоя ясніє шия,
370наче та ранкова зірка“.
Подивився син Похйолі,
сам той Півночи господар,
хтів побачити червоність,
на свою дивився шию.
Тут ударив Леммікейнен,
рубонув він лезом хутко,
і мечем улучив в мужа,
б'є він зброєю з заліза.
І одним ударом дужим
380з пліч він голову стинає,
відрива від шиї череп,
як з стебла стинають ріпу,
на стерні як ріжуть колос,
як плавки від риби ріжуть.
Голова додолу впала,
там упав на дворі череп,
як простромлена стрілою
з гільки падає тетера.
Сто стовпів там піднеслося,
390сто кілків було на дворі,
сто голів на них стреміло,
був оден кілок порожній.
Взяв веселий Леммікейнен
тую голову руками,
настромив він череп ґаздин
на порожній стовп на кінчик.
Ахті островик вернувся,
молодець Кауком'єлі,
до тії господи знову,
400промовля слова такії:
„Принеси води, дівчатко,
щоб із рук я міг відмити
кров господаря ледаща,
кров із рани злого мужа“.
Похйолі стара лютує,
в злість упала, скаженіє,
меченош наворожила,
все мужів великозбройних;
сто мужів з мечами вийшло,
410вийшло тисяча узбройних,
Леммікейнену на шию,
Кавком'єлі на погибель.
Справді вже часи настали
і розстання наступив день;
вже нарешті стало трудно,
і цілком уже нестерпно,
щоб лишився Леммікейнен,
молодий барився Ахті
там на бенькеті в Похйолі,
420на гульні юрби без ліку.
——————