Калеваля/Двацять третя руна
| ◀ Двацять друга руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Двацять третя руна |
Двацять четверта руна ▶ |
|
Зміст. Новоженя слухає науку; її навчають, як вона повинна поводитися в домі свого чоловіка і як вона повинна показуватися сумирною і покірною супроти тестя і свекрухи. — Стара жінка, стара старчиха вкида своє слово, і щоб намалювати сумний образ подружнього життя, оповідає і різні перебіги свого життя дівочого й жіночого; вона згадує, як з нею нелюдсько поводилися і через те змушена була тікати від чоловіка і поневірятися по світу.
Це дівчину научають,
наречену умудряють.
Хто ж дівчину научає,
хто панянку умудряє?
Осмотар[1], дружина гідна,
Калеватар[2], гарна жінка,
научає ту дівчину,
ту сирітку[3] умудряє,
як їй в радощах прожити,
10звікувати вік похвально,
в чоловіка не журитись,
буть хваленою в свекрухи.
Промовля слова такії,
і такую мовить мову:
„Наречена ти й сестрице,
молодий бросточку ніжний,
ти послухай, що казати,
раз-у-раз мовляти маю.
Звідси ти мандруєш, квітко,
20рушиш, ягідко, далеко,
підеш ти, рябенька хустко,
вийдеш, листе оксамитний,
із уславленої хати,
із прекрасної оселі;
прийдеш ти в господу иншу
до чужого господарства.
Все в чужім инакше домі,
все не так в тім господарстві;
як ти підеш, перше думай,
30поміркуй ти, нім робити,
а не так, як в рідних нивах,
як у матери у полі:
там було співання в долах,
гулянки там на дорогах.
Цю хатину ти лишаєш,
взяти все з собою вільна,
а покинь три речі дома:
сни, що ти їх на день снила,
слово ненине ласкаве,
40та ще діжку з свіжим маслом.
Все візьми з собою инше,
а торбиночку зі снами
залиши дівчатам хатнім
та на припічку широкім;
співи кинь на лавці з краю[4],
пісні радісні на вікна,
гулянки кинь помелові,
галас кинь на крайку ковдри,
на пічний ослін пустоти,
50викинь лінощі до долу,
чи віддай їх товаришці,
на діл кинь своїй посестрі,
в чагарі нехай несе їх,
най у пустку їх закине.
Норови приймай новії,
норови забудь колишні:
забудь пестощі батьківські,
тебе пестив щоб там свекір,
нижче кланяйся що-разу,
60розсипай слова найкращі.
Норови приймай новії,
норови забудь колишні:
неньки пестощі забудь ти,
щоб свекруха милувала,
нижче кланяйся що-разу,
розсипай слова найкращі.
Норови приймай новії,
норови забудь колишні:
брата пестощі забудь ти,
70щоб пестив тебе там дівер,
нижче кланяйся що-разу,
розсипай слова найкращі.
Норови приймай новії,
норови забудь колишні:
сестри пестощі забудь ти,
щоб зовиця там пестила,
нижче кланяйся що-разу,
розсипай слова найкращі.
Раз-у-раз за цілий вік твій,
80поки світа, поки сонця,
бережися ти розпусти
і ховай свою чесноту,
бо пуття шукають в хаті;
в добрій хаті повсякчасно
чоловік пуття знаходить,
кращий муж пуття шукає;
тоді мудрости спитають,
якщо норови погані,
чести там лишень забракне,
90де злі норови муж має.
Най старий хоч вовком буде,
а стара хоч ведмедиця,
хай гадюкою той дівер,
хоч дубиною зовиця, —
ти складай їм шану й більше
нижче кланяйся що-разу,
ніж коло своєї неньки,
посеред світлиці в батька
перед батьком ти схилялась,
100шанувала маму рідну.
Ти тепер придбати мусиш
мудрий тям і бистрий розум,
завжди з думкою міцною
бути раз-у-раз розважна;
гостре око мати ввечір,
щоб знайти свічу як треба;
і над ранок гостре вухо,
щоб почути зараз півня,
раз один курікне півень,
110кукурікне він удруге —
мусить встати молодиця,
а старі най сплять спокійно.
Якщо півень не курікне,
господарський птах не кликне,
ти по місяцю вистежуй,
ти по Возові на небі;
часто маєш ти виходить,
щоб на місяць глянуть ясний,
щоб по Возові час знати,
120і від зір узяти раду.
Якщо Віз поверне й стане
дишлем просто до полудня,
а задком своїм на північ,
це вже час ставати з ліжка,
від твойого мужа боку,
із життя обіймів свіжих,
вогню в попелі шукати,
гискру в козубі малую,
в рубанцях вогню роздути,
130але щоб не йшов далеко.
Як холодний попіл буде
і нема в козубці гискри,
ти розбуркай чоловіка,
розбуди тоді ти красня:
„Дай вогню, мій любий муже,
мені, ягідко, хоч гискру“.
Як малий дістанеш кремінь,
трохи губки з ним укупі,
швидко викреши вогню ти,
140і уткни у світич тріску,
і піди тоді до хліву
годувати там худобу.
Там замукає корова
і зарже тоді кінь свекра,
жде у дівера корова,
і теля зовиці мека,
щоб хутніше дано сіна,
конюшини положили.
Та нагнись піди в обору,
150нахилившись в двір до стада:
нагодуй корів охоче
і ягнят отару вміло.
Кинь соломи ти коровам
і подай телятам пійла,
молоде стебло лошатам,
овечкам м'якого сіна;
ти не кидайся на свині,
і не пхай ти поросятка,
а постав годівлю свиням,
160 дай ночовки поросятам.
Не лягай спочити в хліві,
не засни там на оборі.
Побувала ти в оборі,
на отари роздивилась,
так берись ізвідти швидше,
линь, як сніг, додому борше.
Там заплакала дитинка,
вже кричить вона на ліжку,
говорить не може бідне,
170не промовить немовлятко:
їсти хоче, чи не змерзло,
чи йому що на заваді,
як не бачило матусі,
мови матери не чуло.
Ти тоді в покої ввійдеш,
там увійдеш ти само́чверть;
на руці відро з водою,
на плечу зелений віник,
тріску маєш ти у роті,
180а сама четверта ввійдеш.
Підмети тоді підлогу,
з столу ти змети чистенько,
вилий воду на мостини,
не на голову дитині;
долі ти дитя побачиш,
хоч зовиці то дитина,
садови його на лавку,
витри вічка, гладь голівку,
дай шматочок хлібця в руки,
190ти намаж на хлібець масла;
як не найдеш хліба дома,
дай йому хоч тріску в руки.
Змити ти столи захочеш,
як виходитиме тиждень:
мий стільницю, мий із боку,
не забудь ніжок ти змити,
ти облий водою лавку,
обмети, як треба, стіни,
поряд всі помий ті лави
200і удовж всі стіни в хаті.
Що на стіл насіло пилу,
що насіло по віконцях,
позмітай крилом ти пильно,
взявши мокрую ганчірку,
витри, щоб не знявся порох,
щоб до стелі не курився.
З стелі сажу позмітай ти,
позмітай старанно чорне,
погадай про комін в печі,
210не забудь ти і бантини,
щоб світлицю угадали,
узяли її за покій.
Слухай, дівко, що скажу я,
що скажу і що промовлю:
не ходи ніяк без сукні,
не світи своїм волоссям,
не ходи, гляди, без хустки,
не ходи без черевиків:
то не любо чоловіку,
220забурчить тоді твій милий.
Доглядай ти дуже пильно
тих робин, що є на дворі,
ті робини дуже добрі,
віття мають вельми гарне,
на гільках хороша зелень
і багато кращий овоч:
через них довіда дівка,
беззаступная дізнає,
чи живе вона по мислі,
230чоловікові до серця.
Ти як щур ушима слухай,
та як заєць бігай прудко,
молодим схиляйся карком,
нагинай ти юну шию,
як той яловець–ростина,
наче ґлід той верховіттям.
Будь ти завжди обережна,
раз-у-раз ти стережися,
щоб ніде ти не упала,
240не звалилася край печи,
не заплуталась би в сукні
і на ліжко не спіткнулась.
От поверне з поля дівер
та зовиця із комори,
чоловік з роботи прийде,
від сіток надійде милий;
принеси з водою корчик,
принеси рушник до того,
нахились додолу нижче,
250і ласкавенько балакай!
Надійде свекруха далі,
в руках борошно тримавши,
ти біжи на двір напроти,
уклонися їй ще нижче,
і візьми із рук старої
в хату борошно віднести!
Якщо ти сама не знаєш,
і сама собі не тямиш,
до якого братись діла,
260до якої праці взятись,
то спитай ти у старої:
„Ой, свекрівенько рідненька,
що мені тепер робити,
до якої взятись праці?“
Відповість тобі свекруха,
так стара тобі повіда:
„От тобі до чого взятись,
і яку робити працю:
ти товчи, мели ти пильно,
270додавай ти руху жорнам,
принеси води з криниці,
заміси крутіше тісто,
принеси дрівець до печи,
добре піч щоб напалила,
напечи ти потім хліба
та спечи пиріг ти грубий,
посуд вимий ти на їжу,
на пиття начиння витри“.
Як почуєш від свекрухи,
280від старої, що робити,
ти візьми з каміння зерно
і іди молоти в хижку.
І коли туди ти війдеш,
щоб молоти там у хижці,
не співай, не веселися,
не кричи на цілу пельку;
най співа у камня ручка,
най дірки кричать у камня,
не стогни ти там уголос,
290не зідхай ти поки мелеш,
щоб твій свекір не помислив,
щоб свекруха не гадала,
що ти стогнеш з пересердя,
що зідхаєш ти від злости.
Потім борошно спетлюєш,
принесеш домів на віці,
і печи там хліб весела,
заміси його дбайливо,
борошна не марнувавши,
300щоб усе пішло на тісто.
Як відро стоїть там косо,
на плече візьми відерце
і візьми у руки корчик,
зачерпни водиці корцем,
понеси води без смутку,
на коромисло повісь ти.
Ти назад іди як вітер,
як весною повівання,
уз води не забарися,
310не загайся уз криниці,
щоб твій свекір не помислив,
щоб свекруха не гадала,
що ти дивишся на вид свій,
і милуєшся собою,
в воді свіжістю своєю
і красою у потоці.
Підеш там, де дрова в стосах,
рубанців щоб там набрати,
ти назад не кидай дрова,
320осикових дров захопиш,
захопи поліна тихо,
не роби багато грюку,
щоб твій свекір не помислив,
щоб свекруха не гадала,
що ти кидаєш від злости,
гуркотиш ти з пересердя.
І ти підеш до комори,
підеш борошно віднести,
там гляди, не спочивай ти,
330не загайся у дорозі,
щоб твій свекір не помислив,
щоб свекруха не гадала,
що ти борошно гайнуєш,
роздаєш жінкам селянським.
Підеш ти начиння мити,
шарувати посуд чисто,
вимивай горшкам ти ручки,
перемий смужки у кухлів,
філіжанки вимий з боку,
340вимий ложки, мий їм ручки.
Ти гляди, пильнуй тих ложок,
стережи свого начиння,
щоб і пес не постягав їх,
не взяла б їх там і кітка,
не розсипав птах домовий,
не побрала б і дітвора:
бо дітей в селі багато,
головок маленьких сила,
що твої горщечки візьмуть,
350занесуть з собою ложки.
От надійде час купатись,
воду, віники тягни ти,
випар віники у лазні,
як уже не буде диму;
довго там не забарися,
не загайся там у лазні,
щоб твій свекір не помислив
і свекруха не гадала,
що ти в лазні розлягалась,
360розманіжилась на лавці.
Як ти вернешся до хати,
запроси до лазні свекра:
„Свекре, любий мій коханий!
Вже вода готова в лазні,
вже і віники готові,
чисто виметені дошки.
Йдіть помийтеся до-схочу,
обмивайтеся до-волі;
я сама додам вам пари,
370я під дошками там стану“.
Прясти час ото настане,
і доба надійде ткати:
не шукай в селі ти пальців,
за криницею уміння,
по дворах собі поради,
у людей чужих там берда.
Випрядай сама нитки ти,
кужіль власною рукою,
вовну скручуй ти не дуже,
380а лянні нитки крутіше,
їх сотай в клубок ти дужче.
Насотай ти їх на цівку,
з цівки їх на мотовило,
на навій навинь основу;
і удар міцніше бердом,
торохти верстатом швидше,
на свитки натчи ти сукон,
вовняних сукень готових,
із самого клоччя вовни,
390від ягняток тих зимових,
з шерсти літньої овечки,
з барана м'якої вовни.
Ти послухай, що скажу я,
що тобі тепер пораю:
ти бери ячмінь на пиво,
на напій солодкий солод,
ти бери ячмінних зерен,
від півдерева поління.
Покоштуй солодкий солод,
400ти у рот візьми ячмінний,
не мішай ти солод гаком,
не крути ячмінь ти дрюком,
ти долонями вимішуй,
і крути його руками,
та ходи частіше в лазню,
щоб не нівечити заплід,
щоб, бува, не сіла кітка,
кіт на солоді не спав би,
ти, гляди, не бійся вовка,
410звіра дикого лісного,
як простуєш ти до лазні,
якщо навіть буде північ.
Як чужий у гості прийде,
ти не гнівайсь за-для гостя:
добра хата завжди має
гостю всячини багато:
величезні кусні м'яса,
пиріжків багато добрих.
Чужака проси сідати,
420і балакай з ним приязно,
вгонобляй його словами,
поки буде пити й їсти.
Якщо піде з твеї хати,
попрощається вже зовсім,
чужака не йди проводить,
далі дверей не ходи з ним,
чоловік щоб не розсердивсь,
не розгнівався коханий.
Як тебе охота візьме
430на село піти як-небудь,
на селі ти все розпитуйсь,
там балакай ти з чужими;
на селі ти поки будеш,
там провадь розумну мову,
на своїх не нарікай ти,
і гляди, не лай свекрухи.
Там невістки поспитають,
чи яке жіноцтво инше:
„Чи дає свекруха масла,
440як давала мати рідна?“
Не насмій казати просто:
„Ні, мені вже масла годі“,
а кажи: „Дає завсіди;
маю ложками те масло“,
хоч з зими узявши, може,
раз на літо їла масло.
Слухай далі, що скажу я,
що приказувати буду:
ото з хати ти рушаєш
450та ідеш в чужую хату.
Не забудь, гляди, на матір,
ти не смій журити рідну:
вік тобі дала матуся,
згодувала твої груди
адже персами своїми,
і своїм прекрасним тілом;
рідко мати спала ночі,
і обідать забувала,
присипляючи дитину,
460тебе пестячи, малятко.
Бо хто матір забуває,
хто її кохану кривдить,
не добром в Маналю піде,
не добром в Туоні царство:
буде в Ма́налі віддяка,
і страшна відплата буде.
Як хто матір забуває,
хто її кохану кривдить,
завдадуть страху в Маналі,
470скажуть донечки Туоні:
ти могла забути матір,
її скривдити кохану:
мати труд великий мала,
ваготу страшну носила,
як собі лежала в лазні,
на соломі розметавшись,
вік тобі тоді давала,
там на світ тебе зродила“.
Сіла баба на підлозі,
480сіла сивая на килим;
на селі усі пороги,
всіх людей дороги знала,
промовля слова такії,
і такую мовить мову:
„Заспівав дружині півень,
курчин син співав красуні;
ґава кракала в великдень
і гойдалася весною:
„Заспівала б я охоче,
490та вони без співу будуть;
в золотім вони будинку,
там на лоні у коханих:
я ж без золота, без місця,
без кохання вік вікую.
Ти мене послухай, сестро:
в чоловіка хату йдеш ти,
не співай у лад ти мужу,
як колись було я, бідна,
чоловіку потурала,
500серцю гордої дружини.
Розпускалася, як квітка,
ніби степова зелинка;
вгору йшла, як юний прутик,
вийшла дівчина станиста,
як медова квітка гарна,
як кохана в милуванню.
Я була як качка в батька,
і у матери качатком,
наче пташечка у брата,
510наче зяблик у сестриці,
йшла собі шляхом як квітка,
наче ягідка ланами,
берегами шамотіла,
на буграх в квітках гойдалась
і долинами співала,
на узгір'ях цокотіла,
по лісочках я гуляла,
веселилась в кождім гаї.
Паща в пастку лиса гонить,
520а язик той горностая;
думка гнала до дружини,
в другий дім мене дівчину;
так вже створено дівчину,
так вже викохано доньку,
щоб була дружина мужу,
і підданиця свекрусі.
Йшла я, ягідка, в чужину,
до води чужої, вишня,
як камінки — на образи,
530як суниці йшла я хутко.
Дуб мене немов би різав,
а берези наче рвали,
вільха ніби то хапала,
кожда гілька мов кусала.
В хату я ввійшла як жінка,
надійшла я до свекрухи.
Буцім там (мені казали,
як туди іти я бралась)
шість покоїв всі соснові,
540і хижок подвійно наче,
наузкрай лісів комори,
а край вулиці там квіти,
при струмку ячмінь прекрасний,
на ланах овес буйненький,
помолоченого стоси,
немолоченого копи,
сотня сум уже здобутих,
сотня сум, що ще не взято.
І прийшла тоді дурна я,
550віддала я здуру руку:
шість підпорок у покоїв,
сім тичок попід барканом,
всі гаї були там шерсткі,
всі кущі там непривітні,
там на ходах всіх турботи,
у лісах панує злоба,
збіжжя в засіках недобре,
деякі порожні зовсім;
сотня слів уже здобутих,
560сотня слів, що ще не взято.
Але тим я не журилась,
жити й так я хтіла гоже,
я собі чекала шани,
я добра собі шукала.
Як приведено в покої,
я трісок взялась шукати,
лобом стукнулась у двері,
у одвірок головою;
при дверях чужії вічі,
570очі хмурії при стінах,
і серед підлоги косі,
навдаля лихії зовсім,
і вогнем із рота пашуть,
з язика ідуть пожежі,
з рота свекрові лихому,
з язика його без ласки.
Але ж тим я не журилась,
як не як бажала жити,
бути раз-у-раз у ласці
580і триматися тихенько;
я як заєць той скакала,
горностаєм там гайсала,
в пізні лягови лягала,
як старча вставала рано.
А проте дасть-бі шаноби,
не знайшла отам я ласки,
хоч би ве́ргала я гори,
скелі на́-двоє рубала.
Пильно борошно молола,
590зерна буйнії терпляче,
щоб свекруха їх пожерла,
вогневим ковтала горлом,
там на покуті усівшись
з золоченого каміння.
Я сама, невістка, ззіла
борошенця кам'яного,
за столом там коло печи,
із корця насмакувавшись.
Я, невістка, в тій господі,
600я, пестунка, часто несла
свіжий мох з болотяниці,
хліб собі пекла я з моху,
з джерелі носила воду,
воду з корчика пила я,
їла я, сердечна, рибок,
там я ко́рюки вживала,
нахилившись просто в сіті,
колихаючись у човні:
не могла я мати риби
610із свекрушиної жмені.
І коли б одна хоч днинка,
щоб було це ненароком.
Влітку жала я колосся,
а узимку молотила,
наче наймичка я денна,
наче найнята челядка.
Завжди в хаті у свекрухи,
раз-у-раз отам давали
мені ціп що-найдовженний,
620мені терлицю найважчу,
вила саме що-найбільші
і під дужу силу праник.
Не гадав ніхто ніколи,
що безсила я втомлюся:
моцакам, і тим є втома,
огери змогтися можуть.
Так я дівчина-сердега,
так я бідна працювала;
я в своїм купалась поті,
630а уже і час надходив
по вогонь ізнов тягтися,
знову братися до праці.
За любов я чула лайку,
язики лихі сварили,
завжди лаяно мій норов,
незаплямлене імення,
так дощем слова і лито,
так і лито на небогу,
наче гискри обсипали
640і немов той град залізний.
Не вдалася я в розпуку:
так жила б собі й до віку,
щоб старій ставати в поміч,
жити при вогненнім горлі.
От що дух мій загубило,
принесло велике горе:
вовком муж мій перекинувсь,
став цілком в ведмежій статі;
горілиць він їв навлежки,
650горілиць усе робив він.
Узяли мене тут сльози.
Я роздумувала в хижці,
я згадала дні колишні,
як мені жилося краще
на батьківському подвір'ї,
в гарній світлоньці у неньки.
Узяла тоді мовляти,
і таке зняла я слово:
„Породила мене рідна,
660цюю яблуньку красуню,
добре викохати знала,
посадити не зуміла;
бо деревце посадила
на лихе, недобре місце,
на невправленую землю,
під березиним корінням:
най весь вік вона там плаче,
най всі місяці банує.
Адже я здалась, звичайно,
670і на кращую місцину,
на двори за ці що довші,
і на ширшії підлоги,
коло тіла що ладніше,
побіч з дужчим чоловіком.
Я дісталась постолові,
що подертий ввесь на дрантя:
має він ґавине тіло,
ніс у крука він позичив,
рот від злого вовка має,
680решта в його від ведмедя.
А коли б такого хтіла,
я б пішла тоді на згірок,
на шляху б взяла ялину,
і вільховий стовбур з ліса,
узяла б я вид з мурогу,
з клоччя бороду взяла б я,
йому головіу із глини,
із жарин вогневих очі,
із деревних шишок вуха,
690із гільок вербових ноги“.
Я таку співала пісню
і зідхала я дбайливо;
те й почув ото мій милий,
був тоді він за стіною;
зараз він ізвідти вийшов,
перейшов крізь двері в хижку.
Я його ходу вгадала,
я ступні його пізнала;
так без вітру подихання
700волос встав йому горою,
зуби щирились страшенно,
вивертав очима страшно,
а в руках тримав він ясінь,
у руках він мав ломаку;
наді мною зняв він довбню,
міцно в голову ударив.
От настав і вечір потім,
став збиратись він до сону,
взяв у руки хворостину,
710взяв з гвіздка нагай ремінний,
не для кого, а для мене,
для нещасної дружини.
От пішла я спочивати,
і на сон я знемоглася,
уляглась я з чоловіком,
положив мене він побіч,
кулаками став штовхати,
і руками бити зо-зла,
батогом стібать ремінним,
720держаком із кістки з риби.
Я відскочила від мужа,
від холодної постелі;
він на мене кинувсь ззаду,
гнав мене аж до дверей він,
мені в коси учепився,
повискубував волосся,
і за вітром зо-зла кинув,
на обітрі розпорошив.
Де шукати тут поради,
730хто б тут став мені у поміч?
Сталеве обув'я дано,
ремінці мені мідяні.
Я чекала за стіною
і тривала у заулку,
щоб покинув він казитись,
вгамувався хоч би трохи;
вгамуватись він не хоче,
і казитися не кида.
Я нарешті стала мерзти
740та закиненая сівши,
під стіною там лишилась,
за дверима в чоловіка.
Я хотіла погадати:
не терпіти ж так до віку,
і не зносить гніву довго,
не приймати тут зневаги
між юрбою злого Лемпо,
у кублі гидкого Піру[5].
Попрощалась з милим домом,
750я з улюбленим подвір'ям,
узяла тоді блукати
і степами і болотом,
і широкими струмками,
де ланів братових межі:
сосни там були не мокрі,
і шуміли там ялини,
там закракало вороння,
застректали всі сороки:
„Не твої тепер місця тут,
760ті місця, де ти родилась“.
На ту мову я не дбала,
і пішла у двір до брата,
і мені сказала брама,
всі лани мені сказали:
„Ти вернулася додому,
що ж ти хочеш тут почути?
Вже давно умер твій батько,
мати вже давно сконала,
став чужий тобі твій братік,
770його жінка як Московка“[6].
І на це я не вважаю,
так іду в покої просто,
узялась за клямку в дверіх,
у руках холодна клямка.
Уступила я в покої
і спинилася у дверіх:
в хаті й гарна господиня,
та зі мною не віталась
і руки мені не дала.
780Я була не менше горда,
теж вітатися не стала
і руки їй не давала.
Простягла до печи руки:
піч холодная здалася,
я до жару повернулась:
аж вугілля там без жару.
Братік мій лежав на лавці,
розпростався коло печи;
і на шиї з сажень вугля,
790на стопу на инших членах,
в голові золи на лікоть,
і на чверть там цілу сажі.
І спитав чужую братік,
так розпитує він гостя:
„Звідки ти єси, з-за моря?“
Відповіла я на цеє:
„Чи сестри не пізнаєш ти,
доньки кревної матусі?
Привела одна нас мати,
800ми одної пташки діти,
однії гусята гуски,
із кубельця ми куріпки“.
Брат заплакав те почувши,
потекла з очей водиця.
І сказав дружині братік,
шепітнув своїй коханій:
„Принеси сестрі поїсти“.
Жінка скоса подивилась
і капусняку приносить;
810сало в нім хорти іззіли,
сіль собака полизала,
капусняк поснідав Чорний[7].
І сказав дружині братік,
шепітнув своїй коханій:
„Принеси — для гостя пива“.
Жінка скоса подивилась,
і води приносить гості;
а вода була негідна,
нею очі промивала,
820руки вимила невістка.
Я тоді пішла від брата,
вийшла з рідної домівки
і пішла блукати всюди,
узяла ходить сердега
там морськими берегами.
І надходила журлива
до дверей мені незнаних,
до цілком чужої брами,
потягла дітей з собою,
830небожат сама вела я.
Є людей чимало в світі,
навіть знайдеться багато,
хто злим голосом покрикне,
хто мене уразить словом.
Не багато ж набереться,
щоб вчинив мені що добре,
чи ласкаво обізвався,
щоб до печи попровадив,
як мене намочить дощик,
840чи як з холоду прийду я
в сукні инеєм убраній,
в хутрі, що покрито льодом.
Я ніколи за дівоцтва
не гадала і не клала,
хоч би сотні говорило,
хоч би тисячі сказало,
що мене біда зуспіє,
що такеє лихо буде,
як те лихо, що дісталось,
850та біда мені на долю“.
——————
- ↑ Осмова дочка.
- ↑ Калевина дочка.
- ↑ Цеб-то що має бути позбавлена поради своїх батьків.
- ↑ Ліричні дівочі пісні, як і дитячі, не були в великім пошанівку у людей старших, що плекали виключно великих runot епічних. Ось чому у всякій урочистій околичності, що потрібує дійснішого розуму, радять їх покинути.
- ↑ Те ж саме, що і Лемпо, лихий дух.
- ↑ Цеб-то груба як Московка.
- ↑ Імення собаки.