Калеваля/Одинацята руна
| ◀ Десята руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Одинацята руна |
Дванацята руна ▶ |
|
Зміст. Леммікейнен, веселий багатир, вирушає на Саарі, щоб добитися руки красної Кіллікі, славної дівчини на тім острові. — Дівчата сміються з нього і стараються підняти на глум. — Зводячи їх, він мститься за себе. — Кіллікі тільки не дається йому. — Він її заскочив у товаристві її подруг, бере в свої сани і везе до себе. — Жалі та нарікання дівчини. — Леммікейнен присягається їй, що не буде ходити на війну, а вона йому присягається, що не буде пустувати поза домом. — По взаємнім присяганні, красна Кіллікі стає Леммікейненові за жінку, і він її урочисто заводить до своєї родини. — Його мати дякує Юмалі за те, що синові пощастило, і гойно вітає нову невістку.
Ми тепер за Ахті[1] скажем,
заспіваємо про зуха.
Ахті цей островиком був,
Лемпі[2] син удатний вельми.
Виростав в високім домі,
коло любої матусі,
над сагою близько моря,
над затоки дальним шпилем.
Кавко[3] рибами живився,
10окунів ловив підліток,
став він мужем та й найкращим,
розцвітав як кров червона,
мав він голову прекрасну
і на зріст був дуже ладний,
але був і не без вади,
мав і норов непутящий:
до жінок усе горнувся,
уночі раз-по-раз вештавсь,
де дівчата веселились,
20де ошатні танцювали.
Там було дівча Саарі[4],
наче квітка та дівчина,
в домі виросла високім,
струнко вигналась угору,
сидячи у батька в хаті
на низькій, на задній лавці.
Розійшлась про неї чутка,
і свати до неї слались
в дім до дівчини-красуні,
30в двір до гожої панянки.
Сонце сватало синочка;
та не йде у край їх панна,
щоб сіяти попри сонце,
влітку квапитись за сонцем.
Місяць ясний сина сватав;
в його дім не хоче панна,
поруч місяця сіяти,
з ним колуючи в повітрі.
Зірка сватає синочка;
40та не йде у край їх панна,
щоб у довгу ніч мигтіти,
маячити в зимнім небі.
Із Естляндії з'явились,
і із Інгрії ходили;
і ніде не хоче панна,
їм усім одно провадить:
„Злото тратите даремно,
марнотравите срібло ви,
я в Естляндью не поїду,
50не піду я, і не хочу
веслувать в воді Естляндській,
берегами хвилі мірять,
їсти там естляндську рибу,
юшку сербати естляндську.
Я і в Інгрію не рушу,
в побережні україни,
тільки холод там і голод,
ні трісок нема, ні дров там,
ні води, ані пшениці,
60хліба житнього бракує“.
А веселий Леммікейнен,
молодець Кауком'єлі[5]
все ж таки собі наваживсь,
щоб цвіт Са́арі посватать,
ту дівчину на виданні
з пишно вбраними косима.
Мати хоче відвернути,
відхилить стара гадає:
„Ти не сватайся, синочку,
70за дівчину з ліпшим родом,
адже там тебе не стерплять,
в значнім племені Саа́рі“.
А веселий Леммікейнен
відповів Кауком'єлі:
„Чи ж мій дім не превельможний?
Навіть рід наш надто значний —
доберу собі дівчину
і до мисли і до зросту“.
Мати все не дозволяє
80Леммікейненові сватать
в значнім племени Саа́рі,
в тій родині сем'янистій:
„Засміють тебе дівчата,
і на глум жіноцтво візьме“.
Мало думав Леммікейнен,
і такі слова мовляє:
„Заціплю я сміх жіночий,
реготання те дівчаче:
коло лоня й на колінах,
90і в руках їх діти будуть:
реготанню край положить,
і кінець це буде глуму“.
Мати так мовля на теє:
„А лиха мені година!
Як жінок Саа́рі скривдиш,
як вінця дівчат позбавиш,
буде бій тоді великий
і баталія страшенна:
всі в Саа́рі чоловіки,
100ціла сотня їх з мечами
тебе бідного обступить,
щоб тебе одного бити“.
Мало слухав Леммікейнен
осторог своєї нені;
він коня бере баского,
і то був румак шляхотний;
скаче звідти гучно-бучно
у містину на Саарі,
квітку сватати Саарі,
110гожу панну на виданні.
Все жіноцтво засміялось,
реготалися дівчата,
як він вулицею чудно
і у двір кумедно в'їхав.
Перекинув там він сани
і в воротях поточився.
Вилізає Леммікейнен,
рот скривив він і похнюпивсь,
чорні кучері куйовдить
120і такі слова мовляє:
„Я того не бачив зроду,
і не бачив і не чув я,
щоб з мене жінки сміялись,
реготалися дівчата“.
Мало думав Леммікейнен,
промовля слова такії:
„Чи ж є місце на Саа́рі,
на розложистих рівнинах,
щоб я міг повеселитись,
130чи ж є місце хоч у клуні,
щоб гулять паннам Саарі,
де б дівчатам танцювати“?
Мовлять так панни Саа́рі,
так відказують з виріжку:
„Місця досить на Саарі,
рівнодолу тут доволі;
щоб тобі повеселитись, .
є за клунею містина,
пастухом на луках можеш,
140чи підпасачем там бути.
Діточки худі в Саарі,
і гладкі самі лошата“.
Думав мало Леммікейнен.
За підпасача найнявся,
цілий день він був на луці,
ніч з дівчатами гуляє:
в гулянках дівчачих ночі,
в танках панночок Саарі.
Так веселий Леммікейнен,
150молодець Кауком'єлі,
край поклав сміхам жіночим,
глум спинив дівчачий хутко;
не було дочки такої,
ані чесної дівчини,
щоб її не обіймав він,
не ходив би з нею поруч.
3-між усіх була єдина
в славнім племені Саарі,
всіх зальотників цуралась,
160і втекла кохання мужа —
Кілліккі[6], красуня-панна,
квіт найкращий на Саарі.
А веселий Леммікейнен,
молодець Кауком'єлі,
зіпсував чобіт аж сотню
і сто весел поламав він,
а все сватає дівчину,
упада коло Кілліккі.
Кілліккі, красуня-панна,
170промовля слова такії:
„Нащо тут живеш, плохенький,
що на березі скавчиш ти?
Тут ти сватаєш дівчину,
що в ній застібка цинова?
Я не маю часу вийти,
я повинна стерти камінь,
макогона розтоптати,
і стовкти я мушу ступку[7].
Я тебе не хочу, бідний,
180бідака, таку ганчірку;
я стрункого хочу мужа,
бо й сама струнка на тіло;
хочу, він щоб був статурний,
бо збудована статурно;
хочу, він щоб був великим —
я сама на зріст висока“.
Перебігло мало часу,
лиш півмісяця минуло;
дня прекрасного одного,
190вже увечері, як смеркло,
грали весело дівчата,
всі красуні танцювали
на узліссі на мурогу,
уз гарненької галяви.
Всім вела перед Кілліккі,
квіт уславлений Саарі.
Що юнак у повні віку,
над'їздить той Леммікейнен,
румаком до них він в'їхав,
200і конем найдобірнішим
у середину на грище,
у танок дівчаток красних.
Він схопив Кілліккі в сани,
кинув панну на сидіння,
обвязав ремінням хутко,
мотузком швиденько в'яже.
Батогом коня ударив,
ляснув він ремінням дужче,
прудко він ізвідси скаче,
210і скакавши так промовив:
„Ви ніде, панни, й ніколи,
не насмільтеся сказати,
що до вас от я над'їхав
і повіз з собою панну.
Як не будете слухняні,
буде вам, дівчата, лихо!
Закляну мечем і боєм
сватачів мужів всіх ваших,
так що вдень вони нічого,
220ні вночі не будуть чути,
ні на вулицю не вийдуть,
ані полем не поїдуть“.
Мовить жалібно Кілліккі,
так горює цвіт Саарі:
„Увільни мене на волю,
ти пусти із рук дитину,
най піду додому краще
я до матінки, що плаче.
Якщо ти мене не пустиш,
230щоб додому я вернулась,
так п'ятьох братів я маю,
сім синів у батька кревних,
що тропу зайчатка знайдуть,
відберуть тобі дівчину“.
Аж її він не пускає.
Почала дівчина плакать
і такі слова мовляє:
„Я весела народилась,
я і виросла весела,
240і в веселощах жила я,
а тепер я повна смутку,
я ледачому упала,
що готовий завжди битись,
може все змагатись дико“.
Так мовляє Леммікейнен,
молодець Кауком'єлі:
„Милий серцю квіт Кілліккі,
мед мій, ягідко, красуне!
Залиши свої турботи:
250Я тебе не скривджу зроду,
в моїх їстимеш обіймах,
підеш ти зі мною поруч,
станеш ти зі мною попліч,
ляжеш ти зі мною побіч.
І журба твоя навіщо,
і зідхання повні смутку?
Чи того ти так горюєш
і зідхаєш так журливо,
що нема корови й їжі,
260що достатків в мене мало?
Не журись, не клопочися,
маю я корів доволі,
молока дають досхочу.
На болоті куманика[8],
і суниці на узгір'ях,
камінки ростуть у полі,
що і без годівлі добрі,
і без догляду гарненькі;
їх увечері не в'яжуть,
270не розвязують уранці,
Їм не кидають і паші,
і не сиплять вранці соли.
Чи того ти так горюєш,
і зідхаєш так журливо,
що незначного я роду,
не родивсь в високім домі?
Най незначного я роду
не родивсь в високім домі:
а мій меч вогнем жаріє,
280лезо полум'ям палає:
роду значного він певно,
він родивсь в широкім домі.
Шліхувався він у Хійсі,
у богів блискуче чистивсь.
Ним здобути маю значність,
мойому величність роду,
тим мечем моїм вогненним,
лезом, що поломінь гострить“.
І зідхнула та дівчина,
290налякалась і сказала:
„Ахті! Лемпі ти синочку!
Хочеш мати ти красуню
половицею до віку,
наче курочку в обіймах?
Присягнись кляттям довічним,
що не підеш ти війною,
якщо злота ти захочеш
і срібла ти забажаєш“.
Сам веселий Леммікейнен
300промовля слова такії:
„Я клянусь кляттям довічним,
що війною не піду я,
якщо злота забажаю
і срібла собі захочу.
Але й ти також клянися,
що в селі не будеш зроду,
як захочеш танцювати
і гуляти забажаєш“.
Так вони кляттям клянуться,
310заручаються навіки
перед богом, що все бачить,
перед ним усепотужним:
Ахті — що війну забуде,
Кілліккі — в село не вийде.
Тут веселий Леммікейнен
батогом коня ударив,
він стібнув його віжками,
сам сказав слова такії:
„Прощавай же, луг Саарі,
320пні ялин, смерек коріння,
де я виходив це літо,
де я виблукав ту зиму,
де під дощ вночі частенько
я був груз добою злою,
все куріпочку шукавши,
все ту качечку ловивши“.
Поскакав веселий коник,
стало рідний край вже видко.
Так промовила дівчина,
330і такі слова мовляє:
„Вигляда дірками хатка
і голодною норою.
Певно, що живе в тій хаті
чоловік низького роду“.
А веселий Леммікейнен
сам сказав слова такії:
„Не зідхай за цю хатину,
цим ти місцем не журися.
Я тобі збудую инших,
340я хаток поставлю кращих,
із бервен багато ліпших,
із кроков найкращих в світі“.
Так приїхав Леммікейнен
до питомої оселі,
до коханої матусі,
і наблизивсь до старої.
Неня ці слова говорить
і таку мовляє мову:
„Що так, сину, забарився,
350чом загаявсь на чужині?“
А веселий Лемікейнен
сам сказав слова такії:
„Най жінки тепер Саарі
і нехай дівчата чесні
поглузують, покепкують,
що найкращую між ними
я узяв до себе в сани,
посадив її на ковдру,
заховав її насподі,
360і під хутро запроторив.
За сміхи́ жінкам віддячив,
і за реготи дівчатам.
Мати, ти ж мене носила,
дорога моя, питома!
Я здобув, чого бажав я,
я досяг, до чого бився.
В головах намощуй краще,
подушки полож м'якіші,
щоб заснув собі я дома
370з молодим дівчатком побіч“.
Мати так на це сказала
і таку мовляє мову:
„Слава, боже мій великий,
і хвала тобі, мій творче!
Ти послав мені невістку,
що роздме мені багаття,
що майстерно ткати вміє
і пряде на веретено,
та пере чистенько хусти,
380повсть валити буде гарно.
Ти хвали, красуне, долю,
уродилась ти чудово;
добре все зробив творець наш,
він, отець любови повний;
у снігу первістка чиста,
чоловік твій ще чистіший;
і у морі піна біла,
чоловік твій ще біліший;
і струнка на морі качка,
390чоловік твій ще стрункіший;
ясні зірочки на небі,
чоловік твій ще ясніший.
Синку, ти підлогу ширшу
і зроби віконця більші,
пороби новії стіни,
оббудуй усі покої
і пороги до покоїв,
нові двері над порогом.
Ти ж бо цю дівчину виграв,
400вибрав ти собі красуню,
роду вищого панянку
і значнішого коліна“.
——————
- ↑ Ахті — Леммікейнен.
- ↑ Лемпі — Леммікейненів батько. Lempi — Лагода.
- ↑ Инше ймення Леммікейненві: Кавко — людина, що далеко живе.
- ↑ Мешкання Кілліки; Saari — острів.
- ↑ З Kauko — що далеко мешкає: mieli — думка; той, що марить далекими мандрівками, — прізвище Леммікейнена.
- ↑ Від Kyllä — достаток, гаразд.
- ↑ Не мавши справжніх млинів, давні Фіни терли збіжжя в жорнах (käsi-kiwi) ступкою або макогоном; це була жіноча робота; вони співали пісень, що звалися борошенними піснями (jaulo-runot).
- ↑ Ягода така.