Калеваля/Сорок восьма руна
| ◀ Сорок сьома руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Сорок восьма руна |
Сорок дев'ята руна ▶ |
|
Зміст. Старий Вейнемейнен майструє величезні сіті, щоб зловити щуку, що проковтнула вогонь. — Надзвичайні лови. — Замовляння і заклинання. — Щуку зловлено і сонця син їй розтинає черево. — Він там знаходить гискру, що зараз вилітає і робить страшне спустошення. — Вейнемейнен, а більше Ільмаринен дошкулені від неї. — Вейнемейнен поспішає наздогін вогневі: йому пощастило його опанувати, і таким чином він повертає тепло і світло в Вейноле. — Вейнемейнен гоїть свої опечення памороззю і ледом, і повертає до першого здоров'я.
Старий певний Вейнемейнен,
віковічний співотворець,
добирати став рахуби
і узявся міркувати,
як би сіть сплести лянную,
в сто ниток зробити невід.
Далі так промовив слово,
і таку мовляв він мову:
„Може знайдеться, хто зоре,
10зоре землю, лен посіє,
щоб налагодив я сіті,
щоб стоокий невід виплів
і убив лиху ту рибу,
погубив би те ледащо“.
І землі знайшлося трохи,
що не випалене місце:
на обширому болоті,
межи двох корчів те місце.
Зараз викопано й корінь.
20Там було лянне насіння,
що хова робак Туоні,
що робак землі пильнує.
Там золи стояла купка,
сила попелу сухого,
там колись спалили човен,
люди знищили байдак там,
саме тут і лен той сіють,
у сухий стромляють попіл
там на березі Алюе,
30в полі, що навколо глина.
І зійшла рослина добре,
незліченний лен там вийшов,
без колінець лен піднісся,
уночі́ піднявся влітку.
Уночі той лен посіявсь,
і при місяці стромлявся[1],
пересіявсь, перечистивсь,
обібрався, общипався,
його хутко обтіпали,
40розчесали дуже швидко.
Віднесли його мочити,
його вимочено хутко,
його вийнято негайно,
щоб то висушити швидше.
Принесли його до хати
і товкли його завзято,
розминаючи старанно,
розтріпали всі волокна.
Розчесали лен сквапливо,
50розчесали рано вранці,
ввесь у жмутики розклали,
потім лен на веретена
насотали влітку ніччю,
між двох днів одної ночи.
Навивають лен невістки,
держать лен на глицях сестри,
виплітали невід тесті,
узялись брати робити.
Глиці крутяться чудово,
60і сквапливо роблять петлі,
так що сіть була готова,
нитки з лену посплітались,
поки ніч точилась літня,
в половину навіть ночи.
От нарешті сіть готова,
нитки з лену посплітались;
сто сажнів завдовжки сіті
і сімсот кругом по краю;
до сітей каміння в'яжуть,
70і міцні прибили дошки.
І пішла до сіти молодь,
а старі гадали дома:
чи ж доволі можна буде,
до-схочу вловити риби?
Уперед волочать сіті,
затопляють їх на влови,
вдовж води дбайливо тягнуть,
сіті вшир води волочать,
ловлять рибок там маленьких,
90ловлять йоржиків нещасних,
окунів тих гостроперих,
та ще пліток смілих ловлять;
та зловить не можуть риби,
на яку плели той невід.
Старий мовить Вейнемейнен:
„Ільмаринене ковалю!
Ну, ходімо ми з тобою,
потягнім водою сіті“.
І пішли удвох герої,
90по воді волочать сіті;
одним краєм повернули
на той острів, що на морі;
другим боком повернули
просто на муріг зелений;
а що вип'ялось, те вернуть
впрост до пристани Вейноле.
Тягнуть сіть, вперед штовхають,
тягнуть, той волочать невід:
наловили риби досить,
100окунів велику купу
і пестружечок гарненьких,
всяких тих лящів і сеньги;
наловили риб чимало,
та зловить не можуть риби,
на яку плели той невід,
на що прядиво те пряли.
До тих сітей Вейнемейнен
прив'язав іще і другі,
до кінців кінці додав він
110у п'ятсот завширшки сажнів,
сімсот сажнів мають сіті;
він такі слова мовляє:
„До потоків сіть потягнем,
і де далі понесемо,
через воду ми удруге
поволочимо цей невід“.
Сіть волочать до потоків,
і несуть її на хвилі,
тягнуть далі через води,
120вдруге цей волочать невід.
Старий мовить Вейнемейнен,
промовля слова такії:
„Веллямо, води ґаздине,
з очеретяними грудьми,
скинь, стара, свою сорочку
і каптан скидай хутенько!
Бо комиш твоя сорочка,
укривалом піна з моря;
їх зробила вітру донька,
130і дала їх донька моря;
я ж тобі лянную справлю,
полотенну дам сорочку,
донька місяця робила,
сонця доня її ткала.
Ахто, в водах ти господар,
сотні нуртів володарю!
Кий візьми у п'ять ти сажнів,
кіл візьми семисаженний,
перейди усім ти морем,
140покопай все дно морськеє,
в комишах ціпком полапай,
риб жени табун великий,
де волочимо цей невід,
поплавців аж сотню тягнем.
Із заток жени ти риби,
з ям лососіх виганяй їх,
із нуртів великих моря,
із глибоких тих безодень,
де зусім не світить сонце,
150по піску ніхто не ходить“.
Бо то з моря чоловічок[2],
багатир із хвиль піднісся,
на хребті морськім лишився,
промовля слова такії:
„Чи вам треба, хто б гнав рибу,
хто б держав той кий великий?“
Старий певний Вейнемейнен
промовля слова такії:
„Треба нам, хто гнав би рибу,
160хто б той кий держав великий“.
Муж малий, герой малятко,
там зрубав ялину в лісі,
довгий стовбур на узмор'ї,
на вершку на скелі ставить
і спитавши мовить слово:
„Чи чим дуж ту рибу гнати,
всім плечем мені робити,
чи то гнати, скільки треба?“
Старий мовить Вейнемейнен,
170сам сказав слова такії:
„Будеш гнати, скільки треба,
то й того доволі буде“.
Взявся крихта-чоловічок,
муж-малятко став робити,
він жене оскільки треба
табуни тих риб великі,
де той невід волочили,
поплавців тягли аж сотню.
При веслі коваль сидів той;
180старий певний Вейнемейнен
підніма угору невід,
сам він тягне дуже сіті;
мовить старий Вейнемейнен:
„Вже готов табун там рибій,
де я зняв угору невід,
де пустив тягу я нижче“.
Тут вже витягли і невід,
невід витягли із моря,
в човні дідовім трусили;
190була зловлена та риба,
на яку плелося сіті
і лаштовано той невід.
Старий певний Вейнемейнен
вже до берега береться
та до синього місточка,
до червоного причалу.
Купу риб із човна вийняв,
взяв він купу риб костистих,
щуку сіру звідти вибрав,
200що бажав давно зловити.
Старий мовив Вейнемейнен,
сам сказав слова такії:
„Чи голоруч взяти рибу,
без заліза–рукавиці,
без камінної пальчатки,
без мідяного наруччя?
Сонця син коли почув те,
промовля слова такії:
„Щупака б я тут розплатав,
210взяв би я його голоруч,
якби був тут ніж-колодач
і тверде було залізо“.
З неба випало залізо,
з хмари ніж золотоверхий,
що сріблом блищало лезо,
сонця синові у пояс.
Сонця син потужний зараз
ніж отой бере рукою,
ріже черево у щуки,
220їй живіт широкопащій:
в животі у тої щуки
та була собі пестружка,
в животі пестружки тої
сиг гладкий уже знайшовся.
Ось він сига того крає,
синій клуб іздвідти тягне
із тонкої кишки сига,
з там, де третій кишки закрут.
Розгорнув клубочок синій,
230а із синього клубочка
ще клубок червоний випав.
Розгорнув клубок червоний,
із середини клубочка
вийняв він вогненну гискру,
що шайнула з вишку неба,
що крізь хмари перебігла,
що з восьми небес упала,
із дев'ятого простору.
Вейнемейнен взяв гадати,
240як тепер привести гискру
до хатин, що без багаття,
до осель тих, що без світла.
Коли ось вогонь той випав
із руки, від сонця сина,
Вейна бороду він палить,
коваля ще дужче смалить,
обсмалив ганебно лиця,
та опік йому ще й руки.
І біжить вогонь ізвідти,
250перебіг по хвилях Альве,
і стрибнув на ялівець він,
пообпалював кущі всі,
підіймається на сосни,
і спалив ялини гарні,
та біжить все далі й далі,
там пів Півночи він палить,
опалив країну Саво,
оба-поли Каріялі.
Старий певний Вейнемейнен
260сам іти за ним зібрався,
крізь ліси він переходить,
у тропу вогню простує,
і знайшов його нарешті
між двох пнів, де саме корінь;
був вогонь в дуплі вільховім,
там де пня гнилого закрут.
Старий мовить Вейнемейнен
сам слова тоді такії:
„Ти, вогню, створіння боже,
270ти найвищого утворе!
Ти углиб ідеш даремно,
без пуття ідеш ти далі;
краще зробиш, як ти вернеш
саме в хату в піч камінну,
на своїх там ляжеш гискрах,
під своє вугілля вкрившись,
щоб ото удень придався
на березове поління,
щоб тебе ховалось на ніч
280золотим кружалом в печі“.
Гискру він узяв вогненну
на палку займисту губку,
на суху жагву з берези,
положив в казан мідяний,
в казані приніс ту гискру,
він приніс її в бере́сті
на ріжок туманний млистий,
на отой лісистий острів:
аж у ха́тах став поломінь,
290світло сталося в оселях.
Сам коваль той Ільмаринен
та побіг на беріг моря,
на підводні ті бескети,
і на скелі зупинився,
від вогню терпів він муки
та від полум'я боління.
Там вогонь він швидко гасить,
він те полум'я познищив,
промовля слова такії,
300і такую мовить мову:
„Вогню, створений від бога,
Пану[3], ти, о сонця сину!
Хто тебе гнівив так дуже,
що мені опік ти лиця,
опалив мені ти клуби,
і опік страшенно боки?
Як мені вогонь згасити,
вгамувати той поломінь,
як вогня позбавить сили,
310унешкодити поломінь,
щоб позбутись тої муки,
і боління не терпіти?
Ти приходь із Тур'ї, донько,
від Ляпонців ти, дівчино!
В лід і паморозь ти взута,
біла паморозь на сукні;
в казані ти шержень носиш,
крижану холодну ложку;
води зимної налий ти,
320ти накидай леду більше
на місця, де є ужари,
де палив лихий поломінь.
Як того ще буде мало,
сину Похйолі, приходь ти,
ти годованцю Ляпонський,
довгий муж землі сумної;
ти в сосну заввишки будеш
і завбільшки у ялину;
снігове обув'я в тебе,
330рукавиці сніговії,
снігову ти шапку носиш,
сніговий на клубах пояс!
З Похйолі візьми ти леду,
із села, де зимно, снігу,
снігу сила на Похйолі,
у селі багато леду:
ріки — сніг, озера — крига,
там блищить повітря змерзле,
снігові зайці там скачуть,
340крижані ведмеді ходять,
по шпилях снігових лазять,
по сніжних блукають горах.
Снігові там лебедята,
крижаних качок багато;
в сніговім живуть потоці,
в нуртах плавають ледових.
Лід вези сюди санками,
достачай возами снігу,
з диких ве́рхів привези їх,
350із країв гори твердої.
Сніговим зроби зі снігу,
з леду те зроби ледистим,
що вогонь мені накоїв,
все, що тут спалив поломінь!
Як цього ще буде мало,
Укко, мій високий боже,
Укко, що керуєш в хмарах,
оболоки всі провадиш!
Ти пошли від сходу хмару,
360посилай з заходу другу,
і удар ти їх кінцями,
порожню між них наповни,
ти пошли і лід і шержень,
масти дай ти помічної
на місця, що опалились,
де вогонь накоїв лиха“.
Так коваль той Ільмаринен
свої вигоїв ужари,
від вогню лихе боління;
370Ільмаринен уздоровивсь,
відібрав наново силу,
коли вигоїв ужари.
——————
- ↑ Руна здається тут забула, що місяць уже вкрадений і схований в скелі. Такі суперечності нераз подибуються в рунах.
- ↑ Цей чоловічок-малик це добродійний дух, що мешкає в глибокостях морських. Ми вже бачили, що він з'являвся в другій руні, щоб звалити дуба, якого листя заступало сонце.
- ↑ Panu — син сонця, бозтво вогню.