Калеваля/Тринацята руна
| ◀ Дванацята руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Тринацята руна |
Чотирнацята руна ▶ |
|
Зміст. У господині Похйолі Леммікейнен просить руки її доньки. — Льовхі обіцяє зробити, як він хоче, коли він спіймає бігуна Хіїсі і приведе його піймавши. — Леммікейнен загадує собі нарти, щоб бігати по снігу, і кидається на вдогін пекельному бігунові. — Він його наздоганяє і бере в пута, але звіря рве пута і тікає. — Леммікейнен знову за ним женеться; аж ось його нарти ламаються, і він змушений спинитися.
Що веселий Леммікейнен
мовить так північній бабці:
„Дай мені, стара, дівчину,
дай дочку свою красуню,
з-між усіх мені дай кращу,
між дівчатами найвищу“.
Мовить півночи ґаздиня,
промовля слова такії:
„Я не дам за тебе дочку,
10я не дам тобі дівчину,
ні найкращу, ні найгіршу,
ні найвищу, ні найнижчу;
в тебе єсть давно вже жінка,
в дім привезена ґаздиня“[1]
Відмовляє Леммікейнен:
„Я в село прогнав Кілліккі,
у село до вхідних дверей,
до чужих воріт приїзних;
жінки кращої шукаю[2].
20Ти свою доньку мені дай,
з-між юрби дівчат красуню,
з-між прекрасно-кучерявих“.
Мовить півночи ґаздиня:
„Я дочки не 'ддам ніколи
за людину нестатечну,
непотрібного героя.
Попроси тоді дочку ти,
сватай квіточку у мене,
якщо ти піймаєш лося
30у Хіїсі на галяві“.
Шпеник тут хутенько Ахті
насадив на бистрий прутик,
тятиву на лук наструнив
і налагодив злі стріли,
промовля слова такії:
„Вже насаджено і прутик,
стріли всі уже готові,
лук наструнено мій міцно.
На обидві ноги треба
40ще мені придбати нарти“.
Сам веселий Леммікейнен,
погадав, думками кинув,
як йому зробити нарти
та з чого їх змайструвати?
Йде до Кавппі[3] він у хату,
бу́в коваль той Лііліккі[4].
„Мудрий, ме́шканцю Вуо́ї[5],
з-між Ляпонців ліпший Кавппі!
Справ мені дві добрі нарті,
50вигладь їх як мога краще,
щоб я міг піймати лося
у Хіїсі на галяві“.
Лііліккі так мовляє,
Кавппі той відтяв так шпарко:
„Ти ідеш даремно, Ахті,
полювати того лося, —
хоч берись на всякий спосіб,
тільки пень гнилий дістанеш“.
Не журився Леммікейнен
60і такі слова промовив:
„Споряди мені ти нарти,
щоб вони були готові.
Я піду, піймаю лося
у Хіїсі на галя́ві“.
Лійліккі на нарти майстер,
він мистець у цій роботі,
виріза він нарти в осінь,
їх обточує узимку,
цілий день гемблює вигин,
70завтра він кільце ладнає.
Нарта ліва вже готова,
і також готова права.
Вже і вигин був скінче́ний,
вже й кільце було, де треба.
Виглядав той вигин змієм
і лисицею кільце те.
Помастив він лоєм нарти,
салом лосевим ялозить,
в голові тримає думку
80і слова такі мовляє:
„Най один із молоданів
у наро́ді, що на зрості,
най у ці вбереться нарти,
їх підо́швами поїде“.
Мовив юний Леммікейнен,
той юнак у повні віку:
„Так, один із молоданів
у народі, що на зрості,
цю порушить ліву нарту,
90і також порушить праву“.
Приладнав сайдак на спині,
лука взяв він через плечі,
захопив ціпок у руку,
човгнув лівою ногою,
далі правою у нартах
і такі слова мовляє:
„Не знайти у божім світі,
під оцим небесним дахом,
не знайти у цьому лісі
100бігуна четверонога,
що його зловити годі,
годі зла́пати як здобич
в узутті Кале́ви сина,
в Леммікейненових нартах“.
Чує цю промову Хійсі,
ті слова вчуває Ютас[6],
лося робить той Хіїсі,
Ютас оленя майструє.
Голова з пенька гнилого,
110з гілочок вербових роги,
з комишу морського ноги
та з болітних трав коліна,
із тичок спина у лося
а суха солома — жили,
очі — квіти болотяні,
із квіток озерних вуха,
а кора соснова — шкіра,
та гнила колода — м'ясо.
Так навча Хіїсі лося,
120промовля слова такії:
„Ти біжи, Хіїсін лосе,
поспішай, прекрасний олень,
на місця, де густо лосів,
на синів Ляпонських ниви,
най цей муж попопотіє,
перед всім змокріє Ахті“.
Дременув той лось Хіїсі,
полину́в чудовий олень
за коморами Похйолі,
130поуз нив синів Ляпонських.
Цебер він перевертає
і скида казан в багаття,
виверта у жар все м'ясо,
вилива в кабицю юшку.
І піднявся ґвалт страшенний
на синів Ляпонських нивах:
їх загавкали собаки,
засміялися жінки їх,
діти стали вголос плакать,
140нарікати всі Ляпонці.
Сам веселий Леммікейнен
хутко лося здоганяє
і полями й болотами
і широким низькодолом.
Із під нарт вогонь береться,
і ціпок димує дуже,
тільки лося вже не видко,
і не видко, і не чути.
Через доли, через замки,
150ковза він через озера,
через всі пустелі Хійсі,
через всі галя́ви Кальми[7]
перед щелепами смерти,
поуз Кальмину оселю.
Смерть роззявила вже пащу,
Кальма голову схиляє,
щоб схопить того героя,
проковтнуть Кауком'єлі —
не могли його умкнути,
160не могли його зуспіти.
Не минув одної смужки,
не зайшов в один куточок,
в дальших сторонах Похйолі,
там на о́бширах Ляпонських;
ковза смужкою тією,
цей куток він переїхав,
він на край кутка доїхав,
чує: гомін знявся дужий,
по узкраїнах Похйолі,
170на полях синів Ляпонських,
чує — гавкають собаки,
чує плач дітей Ляпонських,
чує реготи жіноцтва,
чує він Ляпонців мурміт.
Сам веселий Леммікейнен,
от наважився дістатись
в місце, де собаки брешуть,
на поля синів Ляпонських.
І приїхавши сказав він,
180так спитав, як там з'явився:
„Тут чого жінки сміються,
тут чого малята плачуть,
лементують дідугани,
брешуть сірії собаки?“
„Через те жінки сміються,
через те малята плачуть,
лементують дідугани,
брешуть сірії собаки, —
перебіг тут лось Хіїсі,
190копитом гладким простукав,
перекинув лось той цебер,
і казан з багаття скинув,
всю розлив він нашу страву,
на кабицю вилив юшку“.
Той юнак у повні віку,
сам веселий Леммікейнен,
нарту лівую посунув,
як гадюка в житній ниві;
повалив ялину в воду,
200як єхидна плазовита;
сам сковзаючи промовив,
на ціпок зіпершись, каже:
„Ну, тепер Ляпонець кожний
може вже піти по лося,
може кожная Ляпонка
тут казан чистіше вимить;
із дітей Ляпонських кожне
принести трісок тут може;
в казані Ляпонець кожний
210може тут зварити лося“;
Напира з усеї сили,
уперед нагнувсь, понісся;
рушив нартою уперше
і з очей ізник одразу,
вдруге нартою порушив,
і його нечутно стало;
третім разом він улучив
хутко лосеві на спину.
Він бере кленову палю,
220із гілок берези луб'я,
щоб звязать міцніше лося,
повести за тин дубовий.
„Тут лишайся, лосе Хійсі,
тут стрибай, скакуне лютий“.
Гладить він по спині лося,
і плеска по шиї любо:
„Ну, тепер вже буде з мене,
відпочить тепер я можу,
з молодим дівчатком побіч,
230із куріпкою підлітком“.
Розпалився лось Хіїсі
і почав він дико битись,
сам сказав слова такії:
„Най тебе ухопить Лемпо!
Хочеш спати ти з дівчатком,
жити з панною укупі“.
Упирається ногами,
лупить луб'я він з берези,
ламле ту кленову палю,
240розточає тин дубовий,
і полинув хутко-прудко,
дременув він звідти шпарко,
і полями й болотами,
і лісистими горами,
що уже не видко й оком
і зусім не чути вухом.
Молодець дивився хмурно,
веселун той зажурився,
засмутився і насупивсь,
250прудко він помчав за лосем.
Штовхонув він раз ногою,
і загрузла в ямі нарта,
розломилась і зігнулась
і підошвою скрутилась,
на кінці зломився прутик,
на кінці ціпок вломився.
Утікає лось Хіїсі,
голови уже не видко.
Смутно глянув Леммікейнен,
260звісив голову журливо,
всі свої розгледів речі
і такі слова мовляє:
„Най ніхто за свого віку,
най ніхто з усіх на світі
не біжить у ліс уперто,
щоб ловить Хіїсі лося,
як то я побіг бідака, —
зіпсував геть чисто нарти,
поламав свого ціпочка
270і погнув свій прутик в лісі“.
——————