Калеваля/Трицять перша руна
| ◀ Трицята руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Трицять перша руна |
Трицять друга руна ▶ |
|
Зміст. Кривава боротьба між Калерво і Унтамо. — Калерво переможений і вся його оселя обернена на попіл. — Куллерво, син Калерво, що по тому народився, присягається помститися за це. — Унтамо дає його виховати, потім загадує йому дещо зробити, і той це робить, як не сповна розуму. — Унтамо зрікається його служби і переносить його в Карелію, де й продає ковалеві Ільмариненові.
Привела курчаток мати,
лебедів табун великий
і на сідало курчата,
лебеді пустила в річку.
Прилетів орел, злякав їх,
розточив, прилинув яструб,
прилетів, погнав їх сокіл.
До Кар'ялі[1] взяв одного,
в Росью другого поніс він,
10дома третього покинув.
Той, кого він взяв до Росйї,
там на кра́маря той виріс;
той, кого поніс в Кар'ялю,
виріс і назвавсь Калерво[2];
а кого покинув дома,
той прозвався Унтамойнен;
він приніс вітцеві лихо,
горе матінці на серце.
Ставить сіті Унтамойнен
20там, де тоні у Калерво.
Калервойнен[3] бачить сіті,
рибу в торбу забирає;
на думки лихий Унтамо[4]
в злість упав, розгнівавсь дуже
і пуска до бою пальці,
в боротьбу пускає руки
за покидьки тої риби,
за ікру ту окуневу.
Борикалися і бились,
30та не зміг ні той, ні другий.
Б'є один на 'дного дуже,
і приймає сам удари.
І нарешті вже повторно
день на другий чи на третій
свій овес Калерво сіє
за селитьбою Унтамо.
Це вівця Унтамо сміло
той овес Калерво ззіла,
а злелютий пес Калерво
40розірвав вівцю Унтамо.
Унтамойнен загрожає
свому братові Калерво,
що заб'є ввесь рід Калерво
від малих аж до великих,
що поні́вечить всю челядь
і попалить їм оселі.
Він мужів обдав мечами,
і дає хоробрим зброю,
молодим списи на пояс,
50і сокири на рамена;
і пішов він, щоб стинатись,
до побою став на брата.
Жінка любая Калерво
при вікні сиділа саме,
і як глянула в віконце,
промовля слова такії:
„Мабуть дим там вгору знявся,
чи то може темна хмара
наузкрай галяви тої,
60край того нового шляху“.
То не хмара насувалась,
то не дим густий стелився:
сміляки Унтамо вийшли,
до Калерво йшли на бійку.
Це прийшли мужі з мечами,
ті відважники Унтамо,
всіх забили у Калерво,
рід увесь його великий,
до останку двір спалили,
70і зрівняли ввесь з землею,
лиш одна Калерво панна
з плодом в череві лишилась.
Узяла юрба Унтамо,
повела її до себе,
щоб вона в хатах мела там,
щоб там чистила підлогу.
Трохи часу проминуло,
народивсь малятко хлопчик
з тої бідної матусі,
80Як назвати немовлятко?
Мати зве його: Куллерво[5],
а Унтамо зве Сотьяльо[6].
Положили тут малятко,
ту дитину, що без батька,
положили до колиски,
щоб дитину колисати.
Він гойдається в колисці
і своїм волоссям має,
день гойдається і другий,
90а коли настав вже третій,
штовхонув ногами хлопчик,
взад, вперед ногою штовха,
скинув з силою сповивач
і поліз собі на ковдру,
поламав колиску з липи,
пелюшки подер на шмаття.
Обіцяє вдатись мужем,
і здавалось, буде жвавий.
Унтамоля[7] вже чекає,
100що коли він дійде зросту
і уб'ється в силу й розум,
буде мужем, як годиться,
молодець за сотню буде,
чого доброго за тисяч.
Два, три місяці росте він,
але вже на третій місяць,
як на зріст він був з коліно,
так почав він міркувати:
„Якби ще я виріс більше
110і набрався сили в тілі,
то помстився б я за батька
та за сум моєї неньки“.
Мову ту почув Унтамо,
сам сказав слова такії:
„В нім моїй родині згуба,
в нім росте Калерво другий“.
Тут мужі пішли гадати,
міркувало все жіноцтво,
де б хлоп'ятко заховати,
120як його зігнать зі світу.
Це його саджають в бочку,
заховали у барило,
до води його понесли,
і на хвилі опустили.
І побачити приходять,
як три ночі вже минуло,
чи зануривсь хлопець в воду,
чи в барилі не загинув.
Не втопився у воді він,
130ані згинув у барилі.
Виліз хлопець із барила,
на кряжі хвилястім сів він,
мідяний ціпок у ручках,
з мотузком кийок шовковим.
Ловить хлопець в морі рибу,
виміряє в морі воду:
трошки там води у морі,
на дві ложки може буде,
а як виміряти добре,
140може буде і на третю[8].
Унтамойнен так міркує:
„Як дійти ладу з дитятком,
як стягти на його лихо,
смерть йому як заподіять?“
Загадав він, щоб челядник
взяв березових полінців,
сотні тих гільок ялових,
тих дерев смолою повних,
щоб спалив на них хлоп'ятко,
150щоб того Куллерво знищив.
Назбиралось, наскладалось
березового поління,
сотні там гільок ялових,
тих дерев смолою повних,
санок тисяча берести,
сотня сажнів ясенових.
Вогонь кинено в поліна,
він по купі розійшовся;
в купу вергнено хлоп'ятко,
160в саме огнище до жару.
День там палять, палять другий,
третій день його там палять.
От прийшли туди і бачать:
по коліна він у спузі,
сидить в попелі по лікті,
коцюбу трима руками,
додає вогневі сили,
розгріба вугілля нею,
волоска не загубив він,
170не спалив ні кучерини.
Дуже гнівався Унтамо:
„Що ж робити з хлопцем маю,
як стягти на нього лихо,
як би смерть йому зробити?“
І на дереві повісив,
він на дуб потяг дитину.
Це три ночі вже минає,
стільки само днів минає.
І міркує Унтамойнен:
180„Час піти і подивитись,
чи вже згинув той Куллерво,
чи вже вмер він там на дубі“.
І слугу він посилає,
а слуга дає відповідь:
„Не загинув тут Куллерво,
там на дереві не вмер він:
на корі рисунки ріже,
у руках він має прутик;
порисовані дерева,
190він увесь порізав дуб той,
він мужів зробив з мечами,
вже зробив списи при боці“.
Хто б поміг тому Унтамо
з тим хлоп'ятком нещасливим?
Смерть яку б не готував він,
на яку б не брався згубу,
все не гине той хлопчина,
нема гибели на злого.
І нарешті потомився,
200йому мисливши погибель:
взяв слугу він годувати,
за своє дитя Куллерво.
Унтамойнен так промовив,
і такі слова говорить:
„Ти як будеш шануватись,
будеш жити як годиться,
то зістанься в цій господі,
і роби як той челядник,
будеш мати і заплату,
210по заслузі ти дістанеш:
поясок собі на тіло,
може й ляпаса по вусі“.
Ще побільшав той Куллерво
на п'яту угору вище.
Це послав його Унтамо,
щоб він мав собі роботу:
дав йому дитя глядіти
дав хлоп'ятко колисати.
„Доглядай його ти пильно,
220їсти дай і сам їж разом,
пелюшки пери на річці,
вимий одіж ти дитині“.
Доглядав він день та другий,
ламле руки, коле очі,
а на третій день бідаху
доконав зовсім дитинку,
пелюшки у річку кинув,
і спалив колиску дітську.
І міркує Унтамойнен:
230„Ні, ніколи не придасться
доглядать дітей Куллерво,
колисать мале хлоп'ятко.
І на що то він годиться,
що йому робити дати?
Поруба лісочок може?“
Засилає ліс рубати.
Куллерво, той син Калерво,
промовля слова такії:
„Оттоді я стану мужем,
240як дадуть до рук сокиру.
буду кращий, як давніше,
подивитись буде любо:
я п'ятьох мужів, а може
і шістьох я вартий буду“.
Йде до коваля до горна,
промовля слова такії:
„Слухай-но, ковалю брате!
Топірець мені ти викуй,
як дорослому сокиру,
250до роботи те залізо:
я до ліса йду рубати,
порубаю там берези“.
І коваль зробив, що треба,
хутко викував сокиру,
та по мужеві сокира,
до робітника залізо.
Куллерво, той син Калерво,
гострить ту свою сокиру,
цілий день її лаштує
260і увечір топорище.
Далі в ліс іти зібрався,
він іде високогір'ям,
до деревні на будову,
до кряжів на бальки міцні.
Він сокирою рубає,
древо лезом тим гладеньким;
раз рубне він кожен стовбур,
а що гірший то й пів разу.
П'ять дерев ото звалив він,
270стовбурів з корінням вісім;
промовля слова такії,
і такую мовить мову:
„Тут нехай працює Лемпо,
най бальки руба Хіісі“.
Устромив у пень сокиру,
бучу зняв страшенну в лісі,
засвистів він лісом гучно.
Промовля слова такії:
„Най поляже лісу стільки,
280упаде берез високих,
скільки голос мій тут чути,
скільки свист мій тут сягає.
Най не вийде ані гілька,
ані о́дна стебелинка
аніколи в жаднім часі,
аж допоки сяє місяць,
де рубає син Калерво,
де зруб робить молоденький.
Якщо тут ріллю засіють
290і заруниться тут нива,
зійдуть сходи молодії
і в стебло вбиватись стануть,
най вони не колосують,
не ростуть угору в колос“.
Унтамойнен, муж відважний,
подивитися приходить,
як підтяв той ліс Куллерво,
як новий зрубав робітник.
Ні до чого те рубання,
300підтинання те нікчемне.
І міркує Унтамойнен:
„І на це він недотепа.
Попсував колоди кращі,
до будови всі дерева.
І до чого він придався,
що йому я дав робити?
Може хоч би тин заплів він?“
Загадав, щоб плів він тина.
Куллерво, той син Калерво,
310заплітати тин узявся,
взяв ялин кряжі великі
і кілками їх поставив,
лісові великі сосни
постромляв неначе палі,
на кілки узяв лозою
величезнії робини,
і зробив той тин суцільним,
залишив його без брами.
Промовля слова такії
320і такую мовить мову:
„Хто літать не може птахом
і на двох піднестись крилах,
той сюди ввійти не може,
над великий тин Куллерво“.
Унтамо із хати вийшов,
подивитися приходить,
як заплів той тин Куллерво,
той слуга в війні здобутий.
Ось він бачить тин суцільний,
330без порубів, без отворів,
тин поставлено той долі,
а він знявся аж до неба.
Промовля слова такії:
„І на це він недотепа.
Тин мені зробив суцільний,
без воріт його він вивів,
від землі довів до неба,
і до хмар його підніс він.
Перейти крізь тин не можу,
340увійти ж немає брами.
І до чого він придався?
На яку роботу здатний?
Най мені молотить жито“.
Загадав, щоб молотив він.
Куллерво, той син Калерво,
молотити жита взявся:
повернув на порох зе́рно,
і солому на полову.
Ось приходить сам господар,
350подивитися приходить,
як молотить син Калерво,
як то жито б'є Куллерво.
Жито порохом взялося,
і половою солома.
Роззлостився Унтамойнен.
„Ні до чого цей робітник,
що не дам йому робити,
всю він знівечить роботу.
Відвести б його в Росію
360чи продати у Кар'ялю
Ільмариненові в кузню,
най там молотом махає?“
Він продав Калерво сина,
сторгував його в Кар'ялю,
взяв коваль його 'Льмаринен,
той кувальний славний майстер.
Дав коваль якую ціну?
Ціну дав коваль велику:
казани дав два старії,
370три шматки гаків залізних,
дав п'ять кіс він непотрібних,
копаниць дав шість нікчемних
за паскудного хлопчиська,
за слугу ту недотепу.
——————
- ↑ Карелія.
- ↑ Kalervo походить від kala (риба) і значить: чоловік моря, рибалка.
- ↑ Те ж саме, що й Калерво.
- ↑ Від Uni — сон і значить людина ночи, з пристрастями темними й лихими.
- ↑ Від Kulta, значить коштовна річ і гідна любови.
- ↑ Сила бою, від sota — бій.
- ↑ Унтамоля — країна сну. Uni — сон.
- ↑ Фінське прислів'я; показує велику великість води, що має в собі море.