Калеваля/Трицять третя руна
| ◀ Трицять друга руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Трицять третя руна |
Трицять четверта руна ▶ |
|
Зміст. Куллерво жене корови пастись. — Він нарікає на свою долю. — Під обіди він витяга з торби хліб, що спекла Ільмариненова жінка. — Ніж йому зломився на камінь, що в хлібі. — Гнів Куллерво. — Він клянеться помститися. — Крук йому дав на розум, як це зробити. — Він обертає корови на вовки та ведмеді і з таким чудним стадом вертає додому. — Ільмариненова жінка іде доїти корови і дістається на поталу вовкам та ведмедям.
Куллерво, той син Калерво
положив у клунок страву,
і погнав корів болотом,
сам пішов за ними лугом.
Як ішов він, так промовив,
повторив слова такії:
„Ох, нещасний я хлоп'ятко,
наймізерніший хлопчина!
Я куди тепер попався?
10На порожню лиш дорогу,
стерегти хвостів волових,
за телятами тягтися,
болотами все тинятись,
і лихі місця обходить“.
На траві він там усівся,
сів, де сонечко пригріло,
заспівав слова такії,
заспівав таких пісень він:
„Сяй мені ти, боже сонце,
20сяй ти, боже веретенце,
ковалевому скотарю,
пастухові небораці;
Ільмаринену ж не треба,
ані в вічі його жінці!
Добре жити господині:
хліб пече собі пшеничний,
пироги собі готує,
і намащує їх маслом;
хліб сухий бере воларик
30і гризе суху скоринку;
він гризе вівсяний хлібець,
хліб з половою він крає,
із соломи хліб жує він,
їсть з сосновою корою,
воду козубом черпає,
п'є її із-під коріння.
Сонце, пріч, сховайсь, пшеничко,
боже ве́рем'я, ти щезни,
заховайсь за сосни, сонце,
40ти, пшеничко, за лісочок,
поспішай за ялівець ти,
за вільховії вершечки,
воларя веди додому,
на хліби, де сила масла,
щоб він хліб жував там свіжий,
в пирогах щоб їв начинку!“
Ільмариненова жінка
на той час, як той Куллерво,
пастуша співав і кликав,
50хліб давно вже з маслом ззіла
і шматками їла свіжий,
в пирогах начинку ззіла;
для Куллерво тільки каші
та капуснячок холодний,
де собака ззів все сало,
полизав отой вже чорний,
і поїв Рябко до-схочу,
той Сірко наївся добре.
З лісу пташка заспівала,
60від куща співець-малятко:
„Час слузі уже поїсти,
сиротині пообідать“.
Куллерво, той син Калерво
подививсь на тінь від сонця,
промовля слова такії:
„Та і час би вже поїсти,
за обід пора узятись,
пошукати в шайці страви“.
Відігнав корів на спочив,
70щоб заснули на мурогу,
сам на травці він усівся,
на траві зеленій, свіжій,
зняв він клуночок зі спини,
вийняв хлібець із торбинки,
подививсь кругом і мовить,
промовля слова такії:
„Часто хліб добрячий зверху
і гладка скоринка верхня,
а всередині соснина,
80під сосниною м'якина“.
Із піхов добув ножа він,
щоб украяти окрайця,
і уперся ніж у камінь,
у тверде каміння лезом,
і йому вістря вломилось,
на шматки розпалось лезо.
Куллерво, той син Калерво,
що зломився ніж, побачив,
і почав тоді ридати,
90промовля слова такії:
„Дорогий мені цей ножик,
він оден мені був любий:
перейшов мені від батька,
був він власністю старого!
Я зламав його об камінь,
об ріняк він розтрощився,
тут об хліб ґаздині злої,
що пекла лихая баба.
Як за глум такий помститись,
100кпини бабині віддячить,
як за хліб той відплатити,
що спекла тварюка злюща?“
Ґава кракає із тільки,
крук той кряче-покликає:
„Бідний, пряжко золотая,
сину-сирото Калерво,
ти чого так зажурився,
ти чого удався в смуток?
Лісову візьми ти гільку,
110сук березовий із долу,
зажени корів в болото,
брудноногих у нетечу,
дай ведмедям половину,
а вовкам великим другу.
Позбирай вовки у лісі,
ведмедів табун великий,
відміни вовки на Красьок,
тих ведмедів на Строкаток,
і на двір жени, як стадо,
120мов товар рябий до хати,
відплати за глум ґаздині,
бабі тій лихій за посміх“.
Куллерво, той син Калерво,
промовля слова такії:
„Почекай, Хіісі хльорко!
За ножем батьківським плачу,
ти сама ще більше будеш
по своїх коровах плакать“.
Уломив у лісі прутик,
130пагінець той ялівцевий,
і погнав корів в болото,
всі воли жене в тванюку;
дав ведмедям половину,
другу дав вовкам великим,
із вовків корів зробив він,
а з ведмедиків худобу,
відміняв вовки на Красьок,
тих ведмедів на Строкаток.
Сонце вже на півдні стало,
140вже воно іде на вечір,
на верхів'я сосен сходить,
час корів уже доїти;
вже пастух мізерний злісний,
Куллерво, той син Калерво,
ведмеді жене додому,
заганя вовки до двору,
і своє навчає стадо,
промовля слова такії:
„Рвіте стегна господині,
150прокусіть литки ґаздині,
як на вас вона погляне,
як нагнеться, щоб доїти“.
Сурму з кости від корови,
ріг з волов'ячої справив,
сурму з ніжки Туоміккі[1],
із стегна від Кірйо дудку;
він заграв тоді у дуду,
в ріг засурмив свій пастуший
на горі при хаті тричі,
160на кінці прогону шість раз.
Ільмариненова жінка,
коваля дружина гарна,
молока чека й немає,
масла літнього бажає;
чує, що болотом ходять,
чує шелест на пісочку,
промовля слова такії
і такую мовить мову:
„Будь уславлений, найвищий!
170Ріг гуде, надходить стадо;
де взяв наймит ріг пастуший,
змайстрував він з чого дуду?
Чого голосно так сурмить,
сурмить так і дме так дуже?
Він мене дере по вухах,
в голові тріщить від гуку“.
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Ріг знайшов в болоті наймит,
180виніс дудку з драговини.
Стадо все вже в перегоні,
вже корови в загороді:
розклади багаття димне
і ходи корів доїти“.
Ільмариненова жінка
кличе, щоб стара доїла:
„Мамо, вийдіть-но доїти,
піклуватись за худобу,
бо мені самій не можна,
190помісити треба тіста!“
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Адже добра господиня,
жінка та, що розум має,
сама видоїть корівок,
сама дбатиме про статок“.
Ільмариненова жінка
розклада сама багаття
і корів іде доїти;
200роздивилася на стадо,
оглядає рогатизну,
промовля слова такії:
„Добре те на позір стадо,
колір статку не поганий:
волос в стада наче в рися,
наче вовна у овечки,
набубнявіло і вим'я,
затужавіли і дійки“.
Нахилилася доїти,
210молока цідити сіла,
потягла і раз і другий,
хоче ще тягти утретє;
раптом вовк на неї кинувсь
і ведмідь раптово шарпа,
за литки хапає вовче,
і ведмідь гризе за п'ятки,
на литках кусає м'ясо,
на стегні ламає кості.
Куллерво, той син Калерво
220так за глум віддячив бабі,
за той посміх і за кпини,
за наругу жінки злої.
Ільмариненова жінка,
господиня горда плаче,
промовля слова такії:
„Злий воларю, ти злочинцю!
Ти домів пригнав ведмеді
і вовки на двір просторий“.
Куллерво, той син Калерво,
230їй на це відповідає:
„Як волар — вчинив я гидко,
ти ж погано, як ґаздиня:
запекла ти в хлібі камінь,
в хлібі кременю уламок,
я ножем уперся в камінь
і зламав об кремінь ножик,
ножик батенька мойого,
роду нашого залізо“.
Господиня так сказала:
240„О пастуше, пастушатко!
Відміни свої думки ти
і візьми назад закляття,
з пащі вовчої ти визволь,
з ведмедя страшної лапи.
Дам тобі сорочок кращих,
і штани дорогоцінні,
хліб пшеничний з свіжим маслом,
молока, яке найкраще;
рік ти будеш без роботи,
250другий дурно годуватись.
Як не визволиш мене ти,
не даси ти зараз волі,
так умру я злою смертю,
повернусь в сирую землю“.
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Як вже вмерти, так вмирай же,
до загибели йди швидше!
Під землею буде місце
260для померлих там у Кальми:
там найдужчі у спокої,
там потужні у дрімоті“.
Господиня так сказала:
„Укко, мій високий боже!
Ти напни свій лук великий,
налаштуй оружжя краще,
положи стрілу мідяну
на вогневий лук ізверху;
і намір стрілу вогненну,
270твердомідну ту стрільницю,
най перейде попіл пахи,
і крізь м'ясо на лопатці,
повали Калерво сина,
най впаде лихий на землю,
від сталевого настрілка,
від оружжя мідяного“.
Куллерво, той син Калерво
сам сказав слова такії:
„Укко, мій високий боже!
280Не мене врази стрілою,
а 'Льмаринена дружину,
що найгірша між жіноцтвом,
поки тут вона на місці,
поки звідси не рушала“.
Ільмаринена дружина,
коваля упала жінка
на тім самім місці мертво,
наче кіптява звалилась,
коло хати простяглася,
290у тісному дворі впала.
Так та жінка і сконала,
так та згинула красуня,
а її чекалось довго:
років шість її шукали
Ільмариненові в радість,
ковалеві тому в славу.
——————
- ↑ Туоміккі і Кірйо: назви коров.