Калеваля/Трицять шоста руна
| ◀ Трицять п'ята руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Трицять шоста руна |
Трицять сьома руна ▶ |
|
Зміст. Куллерво готується до бою помсти. — Мати силкується спинити його у себе, показуючи йому небезпечності і покликаючись на його прив'язання до своєї родини. — Всі її заходи марні. — Куллерво вирушає в дорогу. — В дорозі доходить його звістка, що йому померли батько, брат і сестра. — Ця звістка його не зворушила і він іде далі. — Його мати також умирає; він її щиро оплакує, але не кидає своєї помсти. — Нарешті він прибува в край Унтама і там винищує всіх людей і всі хати обертає на попіл. — Потім він вертає до батьківської хати, що стоїть пусткою. — Він виливає свій жаль. — Йому показується мати. — Він іде на охоту, але прибувши до місця, де він зґвалтував сестру, він добуває меча і, сказавши останню промову до смертного оружжя, забиває себе.
Куллерво, той син Калерво,
в синіх парубок панчохах,
хоче рушити війною,
він налагодивсь до бою,
нагострив він лезо трохи,
загострив жало у списа.
І тоді сказала мати:
„Не ходи, синочку любий,
не ходи туди війною,
10де мечів залізних сила!
Хто воює без причини,
хто став з опалу до бою,
той життя в війні загубить,
і погине той у бої,
від меча той смерть знаходить
і конання від заліза.
Чи козою в бійку їдеш,
чи на бій ти цапом рушиш,
і коза побита буде,
20упаде той цап негайно,
ти собакою повернеш,
будеш жабою додому“.
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Не впаду я на болоті,
на пісках не повалюся,
там де крукова оселя,
де ріллю ті ґави орють;
а впаду на бойовищі,
30у баталії хоробрих;
добре згинути у полі,
як бряжчать мечі умерти,
військова недуга гарна,
молодець кінчає швидко,
він відходить не болівши,
не марнівши світ лишає“.
Ці слова мовляє ненька:
„Якщо ти умреш у бої,
хто дасть батькові підмогу,
40хто лишиться при старому?“
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Най умре він на прогоні,
най життя кінча на дворі!“
„Хто дасть матері заслону,
хто лишиться при старенькій?“
„На снопі най умирає,
задихнеться в кальнім хліві!“
„Хто ж лишиться коло брата,
50помогти у злому разі?“
„Най занудиться у лісі,
най він звалиться на полі!“
„При сестрі твоїй хто буде,
в злій потішити годині?“
„При колодязі най гине,
серед стежки, що до пральні!“
Куллерво, той син Калерво
з хати поспіхом береться
і до батька так мовляє:
60„Ну, старий, бувай здоровий!
Чи по синові заплачеш,
як почуєш, що умер я,
в нашім роді не лічуся,
із родини зовсім вийшов?“
І промовив батько слово:
„По тобі я не заплачу,
як почую, що умер ти;
буде другий син у мене,
що від тебе буде кращий
70і за тебе розумніший“.
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Та і я не буду плакать,
як почую, що умер ти;
я собі поставлю батька,
голова камінна буде,
з глини рот, з журавин очі,
борода — сухе бадилля,
ноги — ті гільки вербові,
80м'ясо — дерево трухляве“[1].
Та до брата він мовляє:
„Прощавай, мій любий брате!
Чи по братові заплачеш,
як почуєш, що умер я,
в нашім роді не лічуся,
і пропав з родини зовсім?“
Брат йому промовив слово:
„По тобі я не заплачу,
як почую, що умер ти;
90як собі добуду брата,
буде він від тебе кращий
і удвоє розумніший“.
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Та і я не буду плакать,
як почую, що умер ти;
я собі збудую брата:
голова камінна буде,
з глини рот, з журавин очі,
100борода — сухе бадилля,
ноги — ті гільки вербові,
м'ясо — дерево трухляве“.
Далі він сестрі мовляє:
„Прощавай-но, сестро люба!
Чи по братові заплачеш,
як почуєш, що умер я,
не лічуся в нашім роді,
і пропав з родини зовсім?“
Так промовила сестриця:
110„За тобою не заплачу,
як почую, що умер ти:
я собі дістану брата,
буде він від тебе кращий
і багато розумніший“.
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Та і я не буду плакать,
як дізнаюсь, що ти вмерла;
я собі сестру змайструю:
120голова камінна буде,
з глини рот, з журавин очі,
і сухе бадилля — волос,
із квіток болотних вуха,
із гільок кленових тіло“.
Тут він матері промовив:
„Мати рідна і кохана,
ти в собі мене носила,
ти мене ходити вчила!
Чи по синові заплачеш,
130як почуєш, що умер я,
не лічуся в нашім роді,
і пропав з родини зовсім?“
Мати це сказала слово,
і таку мовляє мову:
„Ти думок не знаєш неньки,
серця матери старої;
гірко, гірко я заплачу,
як умреш ти, мій синочку,
із лічби людей загинеш,
140в нашім роді вже не будеш;
я заллю слізьми хатину,
на мостах струмочки будуть,
я на вулицях поплачу,
я від сліз зігнуся в хліві,
розтоплю я сніг сльозами,
розм'якшу слізьми я землю,
і земля зазеленіє,
на траві струмки поллються.
Як я плакати втомлюся,
150і я зможусь голосінням,
як ридатиму прилюдно,
в лазні тихій я поплачу,
що лавки усі і дошки
підпливуть в потоках слізних“.
Куллерво, той син Калерво,
в синіх парубок панчохах,
бавлячись пішов до бою,
йшов він з погуками в битву,
і ланами і болотом,
160тупотів він пісчиною,
шелестів травою йдучи,
шамотів в сухих зелинах.
У сліди пішла відомість,
досягла до вух новина:
„Вже сконав, умер твій батько,
відійшов старий на віки;
ти приходь дивитись дома,
як померлого ховають!“
Куллерво, той син Калерво
170на відповідь так мовляє:
„Як сконав, так і сконав він;
дома знайдеться шкапина,
щоб везти його до ями,
опустити в надро Кальми!“
Шелестить, іде болотом,
і гуде полями йдучи;
у тропу приходить звістка,
досягла до вух новина:
„Братік твій умер недавно,
180відійшла батьків дитина;
йди додому подивитись,
як померлого ховають!“
Куллерво, той син Калерво
на відповідь так мовляє:
„Як сконав, так і сконав він;
огер знайдеться на дворі,
щоб повіз його до ями,
опустив на лоно Кальми!“
Шелестить, іде болотом,
190у свій ріг по лісі трубить;
у тропу приходить звістка,
досягла до вух новина:
„Вже твоя сестра померла,
вже батьків сконала доня,
йди додому подивитись,
як померлую ховають!“
Куллерво, той син Калерво
на відповідь так мовляє:
„Як сконала, так сконала,
200дома є у нас кобила
повезти її до ями,
опустити в надро Кальми!“
По жнивах іде радіє,
шелестить ідучи лугом;
у сліди надходить чутка,
досяга до вух новина:
„Мати вже твоя сконала,
та старенька з добрим серцем,
подивись, прийди додому,
210як померлую ховають!“
Куллерво, той син Калерво
промовля слова такії:
„Горе бідному синкові,
мати вже моя сконала,
що мені стелила постіль,
гаптувала укривало,
що робила мотовилом,
що вертіла веретенцем;
я ж не був, коли вмирала,
220як душа із неї вийшла,
може з холоду сконала,
може з голоду умерла!
В хаті вмерлую обмийте,
та водою з добрим милом,
обгорніть в хустки шовкові,
положіть в лянному вбранні,
відвезіть до домовини,
опустіть на лоно Кальми,
з жалібним везіте співом,
230опускайте з голосінням;
я не можу повернутись,
бо не скараний Унтамо,
не загинув супротивник,
ще живе злочинець лютий“.
Шелестить, іде до бою,
як звитяжник до Унтамо,
промовля слова такії:
„Укко, мій високий боже!
Меч пошли мені найліпший,
240дай мені добренне лезо,
щоб боролося з юрбою,
проти сотні щоб стояло“.
Він знайшов меча під мислі,
він набув добренне лезо,
він юрбу мечем стинає,
вистинає рід Унтамо,
оберта хатки на попіл,
лиш самий зістався порох,
лиш каміння коло печи,
250та робини під барканом.
Куллерво, той син Калерво,
повернув до свого краю,
йшов до батькової хати,
на лани свого старого,
а знайшов порожню хатку,
увійшов неначе в пустку:
ні до серця пригорнути,
ні руки кому подати.
До вугілля руку суне,
260аж вугілля вже холодне,
через те він і довідавсь,
що його сконала мати.
Приложив до печи руку,
захололо там каміння,
через те він і довідавсь,
що сконав його вже батько.
На поміст він озирнувся:
на помості все безладдя,
через те він і довідавсь,
270що його сестра умерла.
Він пішов відтак на пристань,
на вальцях не видко човнів,
через те він і довідавсь,
що нема на світі й брата.
Гірко плакати узявся,
переплакав день і другий,
промовля слова такії:
„Добра матінко рідненька,
що ти синові лишила,
280як жила на цьому світі?
Ти, матусенько, не чуєш,
як тобі стою на очіх,
як на бровах убиваюсь,
на твоїм нуджуся тім'ї![2]“
У труні збудилась мати,
з домовини відповіла:
„Чорний пес тобі лишився,
щоб ти з ним блукав лісами;
ти візьми його з собою
290і мандруй з ним геть поліссям
на той бік у нетри ліса,
до дочок ходи лісових,
до двора дівчат тих синіх,
на край замку лісового;
пошукаєш ти там хліба,
і попросиш там подання“.
Куллерво, той син Калерво,
пса узяв, до лісу рушив;
йде дорогою все далі,
300перейшов лісові нетри,
перейшов іще він трохи
невеличкий перемежок,
і дійшов до того лісу,
на оте страшенне місце,
де він дівчину підмовив,
доню неньчину ославив.
Плаче там і луг прекрасний,
плаче жалібно й діброва,
молода сумує травка,
310на піску квітки банують,
що він дівчину знеславив,
знапастив матусі доню;
молода трава не сходить,
на піску квітки не вийшли,
не росли на тому місці,
там де скоїлось злочинство,
де він дівчину знеславив,
знапастив дочку матусі.
Куллерво, той син Калерво,
320меч гостренний витягає,
повернув кругом залізо;
і меча тоді спитався,
його волі він довідавсь:
чи не хоче те оружжя
м'ясо грішне шматувати
і напитись злої крови.
Добре меч вгадав ту думку,
він почув бажання мужа,
відповів слова такії:
330„Та чому б не побажав я
м'ясо грішне шматувати
і напитись злої крови,
як я краю і безгрішних,
п'ю я кров у неповинних?“
Куллерво, той син Калерво,
в синіх парубок панчохах,
держаком меча встромляє,
затопив глибоко в землю,
на жало націлив груди,
340сам на міч він повалився,
похопивсь назустріч смерти
і знайшов собі сконання.
Ось як парубок умер той,
і такий кінець Куллерво,
оттаке сконання мужа,
смерть безщасного героя.
Старий чує Вейнемейнен,
про ту смерть почув він звістку,
як життя скінчив Каллерво,
350промовля слова такії:
„Не давай, народе прийшлий,
ти діток на виховання
недотепам безрозумним,
не давай чужим в колиску:
зле діток глядіти будуть,
колисать не так як треба;
будуть діти нерозумні,
не дістануть тями мужа,
і зістарившись на літа,
360і подужчавши на тілі“.
——————