Калеваля/Шіснацята руна
| ◀ П'ятнацята руна | Калеваля пер.: Євген Тимченко Шіснацята руна |
Сімнацята руна ▶ |
|
Зміст. Вейнемейнен споруджає човен. — Але хутко йому забракло трьох слів, а без них він не може закінчити свого діла. — Він даремно їх шукає скрізь по світові. — Нарешті він спускається в оселі мерців, до пекельної Маналі. — І там він не знаходить трьох бажаних слів. — Люд на Маналі силкується його затримати в похмурих домівках. — Вейнемейнен виноситься звідти своєю чарівничою силою і, повернувши на землю, він не радить людям, щоб вони важилися на таку подоріж, і разом з тим описує муки, що матимуть злочинці в Маналі.
Старий певний Вейнемейнен,
заклинач отой одвічний,
будувати взявся човник.
Майстрував нове суденце,
на туманному виріжку,
на острівчику лісистім;
не було деревні саме,
і дощок йому забракло.
Хто-ж йому постачить древа,
10стовбурі дубові знайде,
Вейнемейнену на човен,
щоб суденцю дно зробити?
Пеллервойнен, син пролісся,
Сампса, хлопець той маленький,
він дерев йому постачить,
стовбурі дубові знайде,
Вейнемейнену на човен,
щоб він дно зробив суденцю.
От дорогою пішов він,
20на пере́ліски на сході,
де гора одна, іде він
і де друга, і де третя.
На плечі сокира з злота,
що мідяне топорище.
Тут надибав він осику,
що на три сажні заввишки.
Він зрубати хтів осику,
її келепом звалити.
Аж осика мовить слово,
30промовля йому сквапливо:
„Ти чого від мене хочеш,
ти чого бажаєш мати?“
Мовить Сампса Пеллервойнен,
він відказує осиці:
„От чого, осико, треба,
от чого я тут бажаю:
човна дідові шукаю,
співаку на човен древа“.
Дивовижно відповіла
40стогіллястая осика:
„Потече, потоне човен,
якщо буде із осики;
осередок мій порожній:
бо цього вже тричі літа
проточив робак серденько,
під моїм лягав корінням“.
Чує Сампса Пеллервойнен
і у путь свою пішов він,
Він ступав собі спокійно
50на північні перелісся.
Здибав він ялину йдучи,
що на шість заввишки сажнів,
келепом затяв ялину
та сокирою рубнув він
і такі слова мовляє:
„Чи здасися ти, ялино,
Вейнемейнену на човен,
чи ти добра до будови?“
Просто відмовля ялина,
60гучним голосом сказала:
„Байдака не буде з мене,
шестире́брового човна:
я попсована ялина.
Крук аж тричі на це літо
тут висиджував на версі,
на гіллі мойому ґава“[1].
Чує Сампса Пеллервойнен
і пішов блукати далі.
Він ступав собі спокійно,
70на південний край він вийшов;
дуба він ото надибав,
дев'ять сажнів дуб в обіймах.
Поспитався він у дуба:
„Може, дубе, ти придашся,
матір-дерево, на човен,
на те дно воєнній чайці?“
Дуб відказує розумно,
відмовля таке він слово:
„Так, тут дерева багато,
80щоб зробити трам у човна.
Я ставний, не маю вади,
і осердя не порожнє:
бо вже тричі на це літо
в найгарячшу пору в році
сонце сходило у мене,
на вершку світився місяць,
в вітах кукала зозуля,
угорі пташки сиділи“.
Чує Сампса Пеллервойнен
90і бере з плеча сокиру,
затинає ним по дубу,
лезом він рубає гострим,
швидко дерево схиляє,
дуб стрункий додолу валить.
Він відтяв йому верхів'я,
розрубав йому він стовбур,
і на дно руба шалівки.
Нарубав дощок без ліку
на байдак співцеві гарний,
100Вейнемейнену на човен.
Старий певний Вейнемейнен
заклинач отой одвічний,
закляття́м будує човен,
він байдак збиває співом
із кавалків того дуба,
із останків деревини.
Заспівав — і дно готове,
заспівав — з'явились боки,
заспівав він третю пісню,
110й кочета на човен вийшли.
Закріпив кінці він ребрам,
щільно їх злучив боками.
Примоцьовані вже ребра
міцно злучені і боки,
та словечок трьох забракло,
щоб в човні зробити линви,
щоб на споді трам скінчити,
щоб зробить облавок швидше.
Старий певний Вейнемейнен,
120заклинач отой одвічний,
промовля слова такії:
„Мені лишенько на світі.
Не спустить на море човна,
байдака нового в хвилі“.
Погадав, поміркував він,
де б йому знайти три слові,
роздобути ті закляття?
Чи не в мізку голуб'ячім,
чи не в го́ловах лебедіх,
130чи не в гусячих лопатках?
Він пішов трьох слів шукати.
Лебедів убив він купу
і гусей велике стадо,
ластівок забив багато,
а знайти не може слова,
не знайти і півсловечка.
Погадав, поміркував він:
„Чи я слів тих не здобуду
в язиках оленів літніх
140або вивірці у роті?“
Він пішов трьох слів шукати,
він заклять пішов ловити.
Перебив табун оленів,
настріляв горище білок,
слів багато він знаходить,
що не стануть у пригоді.
Погадав, поміркував він:
„Сотню слів знайду я певно
у оселях на Туоні
150і в Маналіних будинках“.
Він трьох слів пішов узяти
в панстві хмурого Туоні.
Йшов швидки́ми він ступнями,
чагарами йшов він тиждень,
чеберцем ішов він другий,
ялівцем ішов він третій;
бачить він Туоні виспу,
він уздрів горбок Маналі.
Старий певний Вейнемейнен
160як покликне вголос гучно
уз потока Туонелі,
із глибоких вод Маналі:
„Дай човна, Туоні дочко,
дай порон, Маналі чадо,
щоб я річку переплинув,
там дістався перетоком“.
Донька Ту́оні маленька,
молода Маналі панна,
що там сукню вишивала,
170виполіскувала хусти,
на ріці Туо́ні хмурій,
в глибокості вод Маналі,
промовля слова такії
і такую мовить мову:
„Надійде́ під тебе човник,
якщо скажеш ти причину,
з чого ти прийшов в Маналю,
що й хороба не побила,
люта смерть дала ощадок
180і не знищило що инше“[2].
Старий певний Вейнемейнен
промовля слова такії:
„Взяв мене сюди Туоні,
запровадив з світу Мана“.
Донька Т́уоні маленька,
молода Маналі панна,
промовля слова такії:
„Брехуна вже я піймала:
якби взяв тебе Туоні
190і притяг із світу Мана,
сам би ніс тебе Туоні,
сам потяг би Маналяйнен[3],
дав би сам Туоні шапку,
дав би Мана рукавиці.
Вейнемейнене, мов правду
що тебе в Маналю тягне?“
Старий певний Вейнемейнен
промовля слова такії:
„Привело мене залізо,
200сталь веде мене в Маналю“.
Донька Ту́оні маленька,
молода Маналі панна,
промовля слова такії:
„Брехуна я бачу зараз:
привело-б тебе залізо,
або сталь в Туоні панство,
кров текла б тобі по сукні,
дзюркотала би червона.
Вейнемейнене, мов правду,
210хоч тепер її повідай“.
Старий певний Вейнемейнен
промовля слова такії:
„Ніс мене в Маналю човник,
до Туоні несла хвиля“.
Донька Ту́оні маленька,
молода Маналі панна,
промовля слова такії:
„Брехуна я зараз бачу:
занесла б вода в Маналю,
220або хвиля до Туоні,
то б текла вода по сукні
і котилась пеленою.
Ти скажи відверто правду:
що тебе в Маналю тягне?“
Знов старенький Вейнемейнен
ще наважився збрехати:
„Взяв вогонь мене в Маналю,
і приніс в Туоні пломінь“.
Донька Ту́оні маленька,
230молода Маналі панна,
промовля слова такії:
„Бачу я брехню виразно:
якби взяв вогонь в Маналю,
якби і приніс поломінь,
тобі кучер посмалив би,
борода б не вийшла ціла.
Вейнемейнене старенький,
якщо хочеш сісти в човен,
всю сказати правду мусиш,
240положити край неправді.
Нащо ти прийшов в Маналю,
що й хороба не забила,
люта смерть дала ощадок
і не знищило що инше?“
Мовив старий Вейнемейнен:
„Набрехав тобі я трошки,
не сказав тобі я правди,
так тепер скажу запевно.
Змайстрував я штучно човник,
250збудував байдак я співом,
день співав, співав я другий,
а на третій день зломив я
ці санки пісень чудових,
полози зламав я співу
і пішов сюди в Маналю,
щоб собі узяти свердло
до пісень, санки поладить,
полози направить знову.
Надішли тепер ти човна,
260і пошли порона звідти,
щоб рікою перейшов я,
перетоком там дістався“.
Донька Ту́оні сварилась,
так костила Мани панна:
„Ти дурний еси й безглуздий,
в мізку зав'язку не маєш.
Без причини, без хороби
ти до Ту́оні мандруєш.
Ти-б зробив багато краще,
270якби йшов собі додому,
бо до Мани йде багато,
та не дуже звідти вийде“.
Мовив старий Вейнемейнен:
„Най баби вагатись мають,
а не муж, хоч найслабіший,
не герой, хоч би плохенький.
Човник дай, Туоні донько,
дай порон, Маналі чадо“.
Туонівна їде з човном,
280Вейнемейнена відвозить
перетоком тим вузеньким,
на той бік аж через річку,
промовля слова такії:
„Вейнемейнене старенький,
ти живий прибув в Туоні,
не померлий в панство Мани“.
Господиня Туонетар[4],
Маналятар[5] та старенька,
принесла в начиннях пиво,
290держить кухоль за два вушка,
промовля слова такії:
„Випий, діду Вейнемейнен“.
Старий певний Вейнемейнен
подививсь на кухоль повний:
крекчуть жаби там у кухлі,
робаки лежать краями.
Мовить він слова такії:
„Не на те сюди прибув я,
з кухля Мани щоб напитись,
300посуд вихилить Туоні:
з пива топиться пияка,
вихиляч кухлів вмирає“.
Мовить пані в Туонелі:
„Вейнемейнене старенький,
нащо ти прийшов в Маналі
і в оселю Туонелі,
перше ніж покликав Мана,
ніж казав прийти Туоні?“
Мовив старий Вейнемейнен:
310„Будував собі я човна,
байдака нового ладив,
на три слові мав потребу,
щоб кінці зробити міцно,
щоб човновий зад покрити.
Не знайшов я трьох словечок,
не дістав я їх на світі,
мусів братись до Туоні
йти був мусів до Маналі,
щоб трьох слів собі здобути,
320і щоб вивчити закляття“.
Господиня Туонелі
промовля слова такії:
„Слів не дасть тобі Туоні
і не скаже зроду Мана.
Ти уже не можеш звідти
за життя своє ніколи
під свою вернутись стріху,
вийти в сторону питому
Накидає сон на мужа,
330відпочить кладе приблуду
на Туоніну постелю.
Там лежав герой дрімотно,
затопився в сон глибокий
і свою розкидав одіж.
Там була одна бабуся
з гострим щелепом відвислим,
що нитки з заліза пряла,
виливала нитку з міди.
Сітів сто вона напряла,
340наплела сіток аж тисяч
якось ніччю теплим літом,
десь в воді там на камінню.
Був один дідусь в Маналі,
мав старий всього три пальці;
виплітав з заліза сіті,
лаштував він сіті мідні.
Сітів сто наплів старенький,
справив тисячу сіток він
теї ж ночи теплим літом,
350там в воді на тім камінні.
У Туоні сина пальці
мов гаки були залізні:
сто він сітів розставляє
на протоці Туонелі,
вздовж і впоперек їх ставить,
навкося ті сіті ставить,
щоб не вийшов Вейнемейнен,
щоб не вислизнув друг моря
за свого життя ніколи,
360аж допоки сяє місяць,
із осель на Туонелі,
з тих будов, що на Маналі.
Старий певний Вейнемейнен
промовля слова такії:
„Чи ж мені не сталось лихо,
не взяла лиха година,
тут в оселях Туонелі,
в будуваннях цих Маналі?“
Швидко він міня подобу,
370в тілі иншім об'явився,
чорний він до моря лине
в очере́ти осокою,
робаком залізним лізе
і склезить як та гадюка
крізь потоки Туонелі,
крізь Туоні сітів сотню.
Зняв угору син Туоні
пальці ті — гаки залізні,
вийшов рано він уранці,
380подививсь пішов на сіті,
там найшов пестрюгів сотню,
рибок тисячу дрібніших;
не знайшов він тільки Вейно,
не знайшов морського друга.
Вийшов старий Вейнемейнен,
вийшов він із Туонелі
і сказав слова такії,
і такую мовив мову:
„Ти ніколи, боже добрий,
390не пускай нікого зовсім,
щоб свавільно був у Мани,
у Туоні входив панство.
Бо багато, що приходять,
дуже омаль, що виходять
із осель на Туонелі,
із будов, що на Маналі“.
Далі так він мовить слово,
так він молоді повідав,
що тепер доходить зросту,
400молодому поколінню.
„Ви, сини землі, до віку
за життя свого ніколи
не кривдіть ви неповинних,
не чиніть безвинним лиха,
щоб не бачити віддяки
в тих оселях у Туоні.
Там самим, що винні, місце,
там самим ганебним ложе
під розпаленим камінням,
410під палаючим бескетом,
ковдра буде їм гадюча,
там ліжник зміїний знайдуть.
——————