кантар

кантар

Ка́нтар, ру, м. 1) Узда, недоуздокъ. Чуб. VI. 111, 403. Сивий коник, — кантарь на нем. Гол. III. 436. 2) Родъ ручныхъ небольшихъ вѣсовъ. Ум. Канта́рок. См. Канту́рь.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Ка́нта́р, ру, м. 1) Узда, недоуздок. Чуб. VI. 111, 403. Сивий коник, — кантарь на нім. Гол. III. 436. 2) Род ручных небольших весов. Ум. Канта́рок. См. Канту́рь.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28