Кобзарь — Думка
Тарас Шевченко
1840
ДУМКА.
На що мени чорни бровы,
На що кари очи,
На що лита молодіи,
Весели, дивочи!…
Лита мои молодіи
Марно пропадають,
Очи плачуть, чорни бровы
Одъ витру лыняють;
Серце вьяне, нудыть свитомъ,
Якъ пташка безъ воли —
На що жь мени краса моя,
Колы нема доли!
Тяжко мени сыротою
На симъ свити жыты —
Свои люды якъ чужіи:
Ни съ кымъ веселытысь.
Нема кому роспытаты —
Чого плачуть очи?
Нема кому розказаты —
Чого серце хоче,
Чого серце, якъ голубка,
День и ничь воркуе; —
Никто іого не пытае,
Не знае, не чуе.
Чужи люды не спытають —
Та й на що пытаты!…
Нехай плаче сыротына,
Нехай лита тратыть! —
Плачь же, серце! плачте, очи!
Покы не заснулы,
Голоснише, жалибнише,
Щобъ витры почулы,
Щобъ понеслы, буйнесеньки,
За сынее море
Чорнявому, зрадлывому,
На лютее горе.
|
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.
Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.
|
