Кобзарь (1840)/Думка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кобзарь (1840
Тарас Шевченко
Думка
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний неадаптованим гражданським шрифтом. • Існують інші версії цієї роботи: Нащо мені чорні брови… • Для робіт з подібними назвами, дивіться Думка
Думка.



На що мени чорни бровы,
На що кари очи,
На що лита молодіи,
Весели, дивочи!...
Лита мои молодіи
Марно пропадають,

Очи плачуть, чорни бровы
Одъ витру лыняють;
Серце вьяне, нудыть свитомъ,
Якъ пташка безъ воли —
На що жь мени краса моя,
Колы нема доли!
Тяжко мени сыротою
На симъ свити жыты —
Свои люды якъ чужіи:
Ни съ кымъ веселытысь.
Нема кому роспытаты —
Чого плачуть очи?
Нема кому розказаты —
Чого серце хоче,
Чого серце, якъ голубка,
День и ничь воркуе; —
Никто іого не пытае,
Не знае, не чуе.
Чужи люды не спытають —
Та й на що пытаты!..
Нехай плаче сыротына,
Нехай лита тратыть! —

Плачь же, серце! плачте, очи!
Покы не заснулы,
Голоснише, жалибнише,
Щобъ витры почулы,
Щобъ понеслы, буйнесеньки,
За сынее море
Чорнявому, зрадлывому,
На лютее горе.





Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.