Кобзарь (1876)/Том 2/До мертвих, і живих, і ненарожденних земляків моїх, в Україні і не в Україні сущих, моє дружнеє посланіє

by Тарас Шевченко

◀ Холодний яр

Кобзарь. Том 2 Тарас Шевченко До мертвих, і живих, і ненарожденних земляків моїх, в Україні і не в Україні сущих, моє дружнеє посланіє

Заповіт ▶

• Інші версії цієї роботи див. І мертвим, і живим…

Вікідані

До мертвих і живих, і ненарожденних земляків моїх,

в Україні і не в Україні сущих, моє дружнеє посланіє.

Ащє кто рєчєть, ꙗко люблю Б҃а, а брата своѥго нєнавидить, ложь єсть. (Соборн. посланіе перв. Св. Апостола Іоанна, гл. IV., ст. 20.

І світає, і смеркає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває...
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу ^[1]
На розпуттях велелюдних,
А ніхто не бачить;
І не бачить, і не знає...
Оглухли, не чують...
Кайданами міняються,
Правдою торгують,
І Господа зневажають —
Людей запрягають
В тяжкі ярма, оруть лихо,
Лихом засівають...
А що вродить? Побачите, ^[2]
Які будуть жнива...
Схаменіться, недолюдки,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий — ^[3]
На свою Вкраїну;
Полюбите щирим серцем
Велику руіну;
Розкуйтеся, братайтеся;
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі...
В своїй хаті — своя й правда,
І сила, і воля!

Нема на світі Украіни, ^[4]
Немає другого Дніпра!
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого, волі, волі,
Братерства братнёго ^[5]... Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слів велику силу,
Та й більш нічого... Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонялись...
А хилитесь, як і хилялись,
І знову шкуру дерете
З братів незрячих гречкосіїв,
І сонця правди дозрівать
В німецькі землі, у чужиї, ^[6]
Претеся знову. Як-би взять
І всю мизерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді б зостався сиротою
З святими горами Дніпро!

Ох, як-би то сталось, ^[7] щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли:
Не плакали б діти, мати б не ридала;
Не чули б у Бога ^[8] вашої хули;
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі;
І люде б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою...

Схаменіться! будьте люде,
Бо лихо вам буде:
Розкуються незабаром
Заковані люде;
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори,
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших; і не буде
Кому помагати, —
Одцурається брат брата
І дитини мати;
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І на-віки проклинетесь
Своїми синами.
Умийтеся, образ Божий
Багном не скверніте;
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать;
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко-глибоко...
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!

Як-би ви вчились так як треба,
То й мудрость би була своя;
А то залізете на небо:
„І ми — не ми, і я — не я!
І все те бачив, все те знаю:
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й Бога, тільки я,
Та куций німець узлуватий,
Та й більш нікого... ^[9]“

 — „Добре, брате!
Що ж ти таке?“

 „Нехай німець
Скаже: ми не знаєм!“

От-так-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: „Ви Моголи!“
— Моголи, Моголи,
Золотого Тамерлана
Онучата голі! —
Німець скаже: „Ви Славяне!“
— Славяне, Славяне,
Славних прадідів великих
Правнуки погані! —
І Колляра читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганку,
І в славянофили
Так і претесь, і всі мови
Славянського люду,
Всі знаєте, а своєї
Дасть-Біг!... Колись будем
І по своёму глаголать,
Як німець покаже,
А до того й історію
Нам нашу розскаже.
От-тоді ми заходимось!
Добре заходились
По німецькому доказу,
Та й заговориди
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не то щоб прості люде!
А кгвалту! а крику!
„І гармонія, і сила,
Музика, та й годі!
А історія? Поема
Вольного народу!
Що ті Римляне убогі!
Чорт-зна що не Брути... ^[10]
У нас Брути і Коклеси,
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори клала,
Степом укривалась!“
Кровъю вона умивалась,
А спала на купах,
Па козацьких вольндх трупах,
Обкрадених трупах!...

Подивіться лишень добре;
Прочитайте знову
Тую главу, ^[11] та читайте
Од слова до слова;
Не минайте ані титли,
Ніже тиї коми;
Все розберіть, та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? ^[12] яких батьків?
Ким, за що закуті?
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття ваші пани
Ясновельможниї гетьмани!
Чого ж ви чванитеся, ви,
Сини сердешної Украйни?
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, ніж батьки ходили?
Не чваньтесь: з вас деруть ремінь,
А з їх бувало й лій топили!
Може чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезунтом
Галушки варило?
Правда ваша: наїдались,
А вам тепер вадить;
А на Січи мудрий Німець
Картопельку садить;
А ви її купуєте, ^[13]
Й їсте на здоровъя,
Та й славите Запорожжя...
А чиєю кровъю
Отта земля напоєна,
Що картоплю родить?
Вам байдуже, аби добра
Була для городу?
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили...
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила.
Так ось-як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву
І нам, ^[14] синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю:
Гірше Ляха свої діти
Її розпинають;
Так як пиво, праведную ^[15]
Кров із ребер точуть;
Просвітити, бачиш, хочуть ^[16]
Материні очі
Современними огнями,
Повести за віком,
За німцями недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте: ^[17]
За науку буде
Материна добра плата...
Розпадеться луда
На очах ваших неситих;
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих...

Учітеся, брати мої, ^[18]
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь;
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються, ^[19]
В хату не пускають,
Свої діти — мов чужиї,
І немає злому
На всій землі безконешній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабутні
Дідів наших: тяжкі діла!
Як-би їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину!

Оттака-то наша слава,
Слава України!...
От-так і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли
Й за що розпинали?...
. . . . . . . . . .

 Обніміте ж, брати мої,
Найменьшого брата, —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати;
Благословіть дітей своїх
Твердими руками,
І обмитих ^[20] поцілуйте
Вольними устами!
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній.
Тихенько засяє... ^[21]
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
1845, 14 Декабря. Вьюнище, Полт. губ.

——————

1. День і ніч блукаю. (Вид. Гергарда.)
2. ... Побачимо,
   Як будуть жнива! (Рук. вар.)
3. ... на край тихий (ib.)
4. Немає на світі другій Украіни. (Рук. вар.)
5. Братерства, братію... (ib.)
6. ... на чужину (ib.)
7. От як-би те сталось (ib.)
8. Не чули б убогі вашої хули, (ib.)
9. »А більш нічого!« (ib.)
10. Чорт-зна що за Брути! (ib)
11. Тую славу. (Вид. Гергарда)
12. Чиї діти?
13. ... коштуєте,
    Їсте на здоровъя (ib.)
14. І вам... (ib.)
15. Замість пива... (Рукоп. вар.)
16. Просвітити, кажуть... (ib.)
17. Добре, ведіть, показуйте:
    Нехай стара мати
    Навчається, як дітей тих
    Нових доглядати.
    Показуйте! За науку,
    Не турбуйтесь, — буде
    Материна добра мата. (Рук. вар.)
18. Не дуріте самі себе
    Учитесь, читайте (ib.)
19. Того люде цураються,
    В хату не пускають,
    Чужі люде проганяють,
    І немає злому (ib.)
20. І жіночок... (Рукоп. вар.)
    І діточок... (Другий вар.)
21. Тихо просияв. (Рук. вар.)