Кобзарь (1876)/Том 2/Заповіт

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Заповіт.[1]

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій:
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручи
Були видні, було чути, [2]
Як реве ревучий.

Як понесе з України
У синєє море кров ворожу, —
От-тоді я і лани і гори — все покину
І полину до самого Бога молитися;
А до того — я не знаю Бога. [3]
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвите,
І вражою злою кровъю [4]
Волю окропите!
І мене в сімьї великій,
В сімьї вільній новій, [5]
Не забудьте поминути
Не злим тихим [6] словом!




  1. У вид. Gerhard'а (Neue Gedichte von Puschkin und Schafftschenko. Leipzig. 1859) ці вірші названі »Думка.«
  2. Було видно, було б чути. (Вар. по рукопису 1848 року.)
  3. І полечу до самого Бога
    Молитися. А до того —
    Поховайте,
    Поховайте, та вставайте, (ib.)
  4. І вражою чаркой кровъю (ib.)
  5. В самій вольній мові (ib.)
  6. ... добрив словом. (ib.)