Комунїстичний манїфест/Пролєтарі та комуністи

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
II.
Пролєтарі та комуністи.
______

Яке становище займають комуністи що до пролєтарів взагалі?

Комунїсти — це не є яка-небудь окрема партія, що стоїть проти иньших робітничих партій.

Вони не мають ніяких інтересів иньших від інтересів всього пролєтаріяту.

Вони не виставляють ніяких окремих прінціпів, відповідно до яких вони хотїли-б сформувати пролетарській рух.

Комунїсти відріжняють ся від решти пролетарських партій тільки тим, що, з одного боку, в боротьбі пролетарів ріжних націй вони знаходять спільні, незалежні від національних обставин, інтереси всього пролєтаріяту і пильнують цих інтересів, — з другого-ж боку, вони відріжняють ся тим, що на ріжних ступнях розвитку боротьби пролєтаріяту з буржуазією вони завсїгди мають на оці інтереси цілого руху.

Таким робом, що до практики комуністи — це найрішуча, раз-у-раз поступаюча далі частина робітничих партій всіх країн, що-ж до теорії, то перед рештою пролетарської масси вони мають перевагу у тім, що розуміють умови, хід і загальні наслідки пролетарського руху.

Комунїсти мають ту саму найблизчу мету, що й иньші пролетарські партії, а саме оберненнє пролєтаріяту в клясу, знищеннє панування буржуазії,здобуттє пролетаріатом політичної влади.

Теоретичні пункти комуністів ані трішки не спірають ся на ідеї і прінціпи,, знайдені або відкриті тим чи иньшим сьвітовим реформатором.

Вони виявляють з себе лиш вираз в загальних рисах дійсних відносин істнуючої клясової боротьби, лиш загальний вираз історичного руху, що відбуваєть ся на наших очах. Змаганнє до знесення до теперішних відносин власности не є характерною прикметою комунізму.

Всї відносини власности підлягали постійним історичним замінам і одмінам.

Наприклад французька революція знесла февдальну власність на користь власности буржуазної.

Що вже визначає коммунїзм, дак се не знесене власности взагалі, але знесене власности буржуазної.

А сучасна буржуазна пріватна власність це є

останній і найповнїйшій вираз вітворювання продуктів, яке спираєть ся на клясові антагонізми, на визискуваній одних другими.

В цїм розумінню комуністи можуть висловити свою теорію оттаким виразом: скасуваннє пріватної власності.

Нам, комуністам, закидали, що начеб то ми хочемо знести здобуту особистою працею, власними руками зароблену власність, — власність, що є ґрунтом для всякої особистої свободи, дїяльности та самостійности.

Напрацьована, здобута своїми руками, заслужена власність! Чи ви говорите про дрібно-міщанську, дрібно-селянську власність, що істнувала перед буржуазною власністтю? Ми не потрібуємо ті касувати, розвиток промислу сам знищив і нищить ії щоденно.

Або може ви кажете про сучасну приватну власність буржуазії?

Таж хіба наємна праця, праця пролетарів, дає їм власність? А нї трішечки! Вона утворює капітал тоб-то власність, що визискує наємну працю і що може розвивати ся лишень тоді, коли вона утворює нову наємну працю за для нового визиску ії. В своїй теперішній формі власність тримаєть ся на антагонізмі між капіталом і наемною працею. Розгляньмо обидва боки цього антагонізму.

Бути капіталістом, це значить займати в про-

дукції не тільки особисте, але також і суспільне становище. Капітал є спільним громадським продуктом і може бути зужитий для діла лиш спільними заходами багатьох, ба натіть, всіх членів суспільства.

Значить капітал не є особистою силою, він є силою суспільсною.

Отож, коли капітал повернеть ся у спільну власність всіх членів суспільства, то це не буде перетвореннє особистої власности в громадську. Змінить ся лиш суспільний характер власности. Вона втратить свій класовий характер.

Звернїм ся тепер до наємної праці.

Пересїчна ціна наємної праці — се мінімум заробітної платні, себ-то, сума засобів до життя, потрібних для того, щоб робітник міг вижити, як робітник. Значить, того, що придбає собі наємний робітник своєю працею, ледве вистарчає на удержаннє і продовженнє його життя. Ми зовсім не бажаємо касувати цього особистого присвоювання продуктів праці, яке потрібне для безпосереднього удержання і продовження життя, — присвоювання, що не лишає ані трохи чистої користи. Ми тільки бажаємо знести жебрацький характер цього присвоювання, при якому робітник живе тільки для того, щоб збільшувати капітал, і живе тільки доти, доки це годить ся з інтересами пануючої кляси.

В буржуазному суспільстві жива праця — це лиш засіб побільшувати, скупчену працю. В комуністичному суспільстві скупчена праця є лиш засобом для того, щоб розширити, збогатити життєвий процес робітника і сприяти йому.

Виходить, що в буржуазному суспільстві минуле панує над сучасним, а в комуністичному сучасне над минулим. В буржуазному суспільстві капітал є самостійним і особистим, тоді коли працюючий індівідуум — не самостійний і не має індівідуальности.

І знесеннє цих відносин буржуазія називає знесеннєм особистої свободи! Та вона має рацію: бо тут справді йде річ про знесене особистої свободи і самостійності! буржуазії.

Серез сучасних буржуазних продукційних від носин за свободу вважають вільну торговлю, вільну куплю і продаж.

Але разом з тим, як згине баришуваннє, згине також і вільне баришуваннє. Балаканина про вільне баришувннє, як і всі иньші великі слова нашої буржуазії про волю, взагалі мають вагу тільки що до звязаного баришування, що до поневоленого міщанина середніх віків; та вони не мають ніякої ваги проти комуністичного знесеня баришування, проти знесеня буржуазних продукційних відносин і самої буржуазії.

Вас гніває те, що ми хочемо знести пріватну

власність. Але ж у вашому сучасному суспільстві пріватна власність уже знесена для 9/10 його членів, вона саме через те й істнує, що 9/10 членів суспільства не мають ії. Виходить, що ви нам докоряєте за те, що ми хочемо знести ту власність, необхідною умовою істнування якої є відсутність власности у величезної більшости суспільства.

Одним словом, ви нам дорікаєте, що ми хочемо знести вашу власність. Ми справді хочемо це зробити.

З тієї хвилини, як уже не можна буде повертати працї на капітал, гроши, ґрунтову ренту, або просто кажучи, на монополізовану суспільну силу; тоб-то, з тієї хвилі, як особистої власности не можна вже буде переміняти на буржуазну власність,

З тієї хвилини, кажете ви, особа буде знищена. Значить, ви признаєтесь, що на вашу думку особа — це ніхто иньший тільки буржуа, буржуаз ний власник. І ця особа справді мусить бути знищена.

Комунїзм не від кого не відбирає спромоги присвоювати для себе суспільні продукти; він тільки відбірає спромогу через це присвоюваннє поневолювати чужу працю.

Казали ще, що разом з знесеннєм пріватної власности скінчить ся всяка діяльність і настане загальне зледащїннє.

Коли це так, то буржуазне суспільство дав-

но вже мусіло б загинути через свою лїноту, бо ті що в нім працюють, — не заробляють нічого, а ті, що заробляють — зовсім не працюють. З усього цього розміркуваня випливає ця тавтологія: не буде ніякої наємної праці, коли не буде капіталу.

Всї докори, звернені проти комуністичного засобу присвоювання і продукції матеріальних продуктів, торкають ся також і до присвоювання та продукції продуктів духовних. Так само, як скасуваннє клясової вланости на думку буржуа є скасуваннєм самої продукції, — так само знищене класового характеру осьвіти є на його думку знищеннєм осьвіти взагалі.

Та просьвіта, погибіль якої він обплакує, для величезної більшости є засобом обернутись в машину.

Але що вам з нами змагатися, коли ви міряєте знесеннє буржуазної власности на погляд вашого розуміння свободи, просьвіти, права і т. и.. Ваші ідеї сами випливають з буржуазних відносин продукції і власности, так само, як ваше право — це воля вашої кляси, що з неї ви зробили закон, — воля, зміст якої залежить од матеріяльних умов істнування вашої кляси.

Вам користно уявляти, що ваші класні відносини продукції і власности з історичних, з таких, що одміняють ся разом з рухом продукції, пере-

вернули ся на вічні закони природи і розуму, але так само уявляли собі і всі иньші счезлї пануючі кляси. Те саме, що ви так добре розумієте коли говорить ся про античну власність, треба зрозумі ти коли говорить ся про власність буржуазну.

Знесене родини! Навіть самих найбільших радикалів обурює цей гидкий намір комуністів.

На чім стоїть сучасна буржуазна родина? На капіталі, на пріватному зискові. В цілком розвиненій формі вона істнує тільки для буржуазії; але вона має доповненнє до себе в приневоленій безродинності пролетарів і в прилюдній простітуції.

Буржуазна родина, розумїєть ся, упаде разом з упадком цього ії доповнення, а вони обидві зникнуть в той самий час як зникне капітал.

Може ви нам дорікаєте, що ми хочемо знести визискуваннє дітей їхніми батьками? Ми признаємось до цього злочинства.

Але ви кажете, що становлючи замість родинного суспільне вихованнє дітей, ми тим самим руйнуємо найдорожші для людей відносини.

А ваше вихованнє, хіба воно не уряджене також суспільством? Хіба воно не залежить від суспільних відносин, серед котрих ви виховуєте, хіба не залежить від безпосереднього і посереднього встрявання суспільства, від шкіл і т. и.? Комуністи не знайшли цього впливу суспільства на вихованнє; вони тільки хотять змінити його харак-

тер, вилучити вихованнє з під впливу пануючої кляси.

Буржуазне базїканнє про родину і вихованнє, про щирі відносини батьків до дїтей робить ся тим більше бридким, чим більше через великий промисел для пролетарів руйнують ся усї родинні звязки і діти повертають ся у прості обєкти торговлї і знаряддя до праці.

Але ви, комуністи, хочете завести спільність жінок! Хором кричить цо нас уся буржуазія.

Буржуа бачить в своїй жінці звичайне знаряддє продукції. Він чує, що знаряддя продукції мають використовувати ся спільно, і, розумієть ся, не може собі нічого иньшого подумати, як тільки те що жінок спіткає та сама недоля спільности.

Йому й не втямки, що тут мова як раз про те, щоб знести становище жінок, як простих знаряддів Продукції.

Про те, нема нічого сьмішнійшого, як цей високоморальний жах наших буржуа з приводу наче-б то оффіціяльного наміру комуністів завести спільність жінок. Комуністи не потрібують заводити спільности жінок, вона майже завсїгди істнувала.

Наші буржуа, не задовольняючись тим, що вони мають для своєї потіхи жінок і дочок своїх пролетарів, — не кажучи вже про оффіціяльну

проституцію, — з особливим смаком зводять жінок один в одного.

Буржуазний шлюб в дійсности це є спільність шлюбних жінок. Чим вже найбільше можна було б дорікати комуністів, дак се хіба тим, що вони бажають завести оффіціяльну, прямодушну спільність ланок замісць лицемірної, потайної. Але само собою розумієть ся, що разом з знесеннєм теперішніх продукційних відносин, зникне також і спільність жінок, що з них випливає, тобто, зникне і оффіціяльна і неоффіціяльна простітуція.

Крім того комуністам докоряють, що начебто вони хотять знести батьківщину, національність.

Робітники не мають ніякої батківщини. Не можна у них відібрати те, чого вони не мають. Тим, що пролетаріат насамперед мусить здобути собі політичне лануваннє, зорганізувіти ся в національну класу, сам улаштовати ся яко нація тим він сам ще є національним, хоч і зовсім не в розумінню буржуазії.

Національна відокреммленість і антагонізми народів раз-у-раз зникають разом з тим, як розвиваєть ся буржуазія, свобода торговлї, сьвїтовий ринок, одноманітність промислової продукції і відповідні до них життєві відносини.

Пануваннє пролетаріату ще більше спричи-

нить ся до їх зникання. Спільна діяльність, нехай хоч цівілїзованих країн, — це одна з перших умов його визволення. Помірно з тим, як уступатиме експльотація одного індівідуума, уступатиме також експльоатація одної нації другою.

Коли зникнуть класові антагонізми в середині нації, зникнуть також і ворожі відносини, по-між націями.

Що ж до обвинуваченнь, що їх зводять на комуністів збоку релігії, фільозофії і ідеольогії, — то вони не варті й того, щоб на них уважати.

Чи ж треба багато думати, щоб зрозуміти, що коли зміняють ся життєві обставини людей, їх суспільні відносини і істнуваннс, то в-купі з тим одміняють ся й їхні гадки, погляди й розуміння, одним словом їхня сьвїдомість.

Щож пньше показує історія ідей, як не те, що духовна продукція зміняєть ся разом з матеріальною? Пануючі в певний час ідеї завжди були ідеями пануючої класи.

Балакають про ідеї, які перевертали ціле суспільство; але цим висловлюють тільки той факт, що в межах старого суспільства утворились елєменти нового; що разом з скасуваннєм старих життєвих обставин, касують ся також і старі ідеї.

Коли старий сьвіт схиляв ся до упадку, тодї християнська релїгія перемогла старі релїґії. Ко-

ли християнські ідеї в 18 столітті оступалися перед просьвїтним ідеями, то тоді як раз февдальне суспільство провадило завзяту боротьбу з буржуазією, що була тоді революційною. Ідеї про волю совісті й релігії означали лиш вільну конкуренцію на полі науки.

«Та,же», зауважить нам де-хто, «релігійні, моральні, фільозофічні, правні ідеї і т. п., зміняли ся звичайно в протязі історичного розвитку, про те релігія, мораль, фільозофія, політика, право завжди перебували ці зміни.

«Є крім того вічні правди, як наприкл. свобода, справедливість і инь., що спільні всім фазам суспільного життя. Але комунізм нищить всі старі правди, він нищить релігію, инщить мораль, замісць того, щоб їх перетворити на ново; значить він перечить усьому дотеперішньому історичйому розвиткові».

До чого ж приводить це обвинувачення? Iсторія всього минулого суспільства розвивала ся на ґрунті класових антагонізмів, які в ріжні епохи мали ріжні форми.

Але яку б вони форму не мали, визиск одної частини суспільства другою був спільним фактом для усїх минулих віків. Через це нема нічого дивного, що суспільна самосьвідомість усїх віків, не дивлячись на всю свою ріжноманітність і ріжнокольорність, рухаєть ся в певних спільних

формах, — в формах сьвідомости, які цілком счезнуть тілько тоді, коли зовсім зникнуть длясові антагонізми.

Комуністична революція це є найрадікальнійше розлученнє з історичними відносинами власности; не диво, що, розвиваючись, вона найрадикальнійше розлучаєть ся з традіційними ідеями.

Та лишім наріканя буржуазії проти комунізму.

Ми вже бачили ранійш, що першим кроком в робітничій революції є поверненнє пролетаріату на пануючу клясу, здобуттє демократії.

Пролетаріат використає своє політичне пануваннє на те, щоб споволу видерти від буржуазії увесь капітал, сцентралїзувати в руках держави, тоб то в руках зорганізованого в пануючу клясу пролетаріату, всі знаряддя продукції, — і для того щоб яко-мога швидше збільшити массу продукційних сил.

Розумієть ся, спочатку це може стати ся тілько через деспотичне встряваннє в маєткове право і в буржуазні відносини власности, значить шляхом таких заходів, які з погляду економічного видають ся не вистарчаючими і непевними; проте вони в ході руху переростуть самі себе і зроблять ся необхідними за для перевернення цїлого засобу продукції.

Цї заходи в ріжних країнах, розумієть ся, будуть ріжні.

Одначе, для найбільш поступових країн могли б придати ся ось-які, досить загальні в уживанню, заходи:

1) Експропріація власности на ґрунта і поверненнє ґрунтової ренти на державні видатки.

2) Великий поступовий податок.

3) Скасуваннє спадкового права.

4) Конфіската власности усїх емігрантів' і бунтарів.

5) Централізація кредиту в руках держави за поміччю національного банку, державного капіталу і виїмкової монополі.

6) Централізація засобів транспорту в руках держави.

7) Побільшеннє числа національних фабрик, знаряддів продукції, оброблюваннє і полїпшеннє ґрунтів відповідно до спільного лляну.

8) Однакова для усїх обов.язковість працювати, заведеннє промислових армій, особливо для хліборобства.

9) 3,єднзннє хліборобської праці з промисловою, вплив на постійне знищеннє ріжницї між містом та селом.

10) Публичне і безплатне вихованнє усїх дітей. Знесеннс дітської фабричної праці в її те-

перішній формі. 3,єднаннє виховання з матеріяльною продукцією і т. и.

Коли, з поступом розитку, счезнуть клясові ріжниці і вся продукція сконцентруєть ся в руках ассоціацій, тоді публична влада втратить свій політичний характер. Політична влада є властиво силою одної кляси, зорганізованою для пригнобленя другої. Коли пролєтаріят, борючись з буржуазією, неминуче єднаєть ся в клясу, коли він завдяки революції робить ся пануючою клясою і, яко пануюча кляса, силою нищить старі продукційні відносини, — то він нищить разом з про- дукційнимн відносинами і умови істновання класових антагонізмів, нищить взагалі кляси, а тим самим і своє власне гтапуваннє, яко кляси.

На місці старого буржуазного суспільства з його клясамл і класовими антагонізмами повстає спілка, в якій вільний розвиток кожного є умовою для вільного розвитку усїх.