Комунїстичний манїфест/Соціялістична і комунїістична лїтература

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
III.
Соціялістична і комунїістична лїтература.
______
1) Реакційний соціялїзм.
а) Февдальний соціялїзм.

Через своє історичне становище французька і англійська арістократія була покликана писати памфлети на сучасне буржуазне суспільство Л часи липневої французкої революції 1830 р. і англійського’ реформаційного руху ії ще раз побив ненавистний висїкака. Більше не могло бути й балачки про поважну політичну боротьбу. їй лишила ся тілько літературна боротьба. Але й на літературному полї вже були неможливі старі балачки з часів реставрації. Щоб зворушити до себе симпатію, арістократія мусїла удавати, що вона не дбає про своі інтереси, а як складає свій акт обвинувачення проти буржуазії, то тільки через те, що хоче боронити інтереси визискуваної робітничої кляси. Оттак вона знайшла собі утіху в тім, що сьпівала прикладки на свойого нового

пана і осьмілювалась нашіптувати йому на ухо більш або меньш злощасні віщування.

От таким то робом повстав февдальний соціалізм, що був почасти жалїстною піснею, почасти пашквилем, почасти відгомоном минулого, почасти погрозою на будуче; він часом утрапляв в саме серце буржуазії гірким і дотепно-вразливим присудом, але завжди робив сьмішне вражіннє своєю цілковитою нездатністтю зрозуміти ходу сучасної історії.

Держучи в руці жебрацьку торбину пролетаря, вони вимахували нею, як прапором, щоб збірати круг себе нарід. Але скільки б разів він не зібрав ся, він спостерігав на йхнїх плечах февдальні клейноди і розбігав ся з голосним зневажливим реготом.

Частина французких легітімістів і молода Англія виставляли цю кумедію найкраще.

Коли февдали доводять, що їхній засіб визискування мав иньший вигляд від буржуазного, то вони забувають тільки те, що вони визискували серед зовсім иньших, вже минулих, обставин і умов. Коли вони кажуть, що за їх панування не було сучасного пролетаріату, то вони забувають тільки те, що як раз сучасна буржуазія була конечним паростком їхнього суспільного ладу.

А проте вони так мало ховають реакційний характер своєї критики, що головне їх жалїннє

на буржуазію є за те, що під ії режімом розвиваєть ся така кляса, яка пустить за вітром увесь старий суспільний лад.

Вони нарікають на буржуазію далеко більше за те, що вона породила революційний пролетаріат, ніж за те, що вона порадила взагалі пролетаріят.

Через це, в практичній політиці вони беруть участь у всіх насильних заводах проти робітничої кляси, а в звичайнім життю, на сьміх всім своїм пишним словам, вони потраплять збірати золоті яблука і вигідно проміняти щирість, любов, честь — на овечу вовну, буряки та горілку.

Як піп раз-у-раз ішов поруч з февдалом, так і попівський соціалізм йде поруч з февдальним. Нема нічого легшого, як полити соціалістичною поливою християнський аскетізм. Хіба ж християнсьтво не повставало також проти пріватної власности, проти шлюбу, проти держави? Хіба воно не проповідувало замісць добродійства бідности, бсзженства, убивання тіла, чернечого життя і церкви? Християнський соціалізм — це та свячена вода, що нею піп кропить злість аристократа.

б) Дрібно-буржуазний соціалізм.

Февдальна арістократія не була єдиною клясою, поваленою буржуазією, — клясою, умови

істновання якої в буржуазному суспільстві почали хиріти й умірати. Міщанство і селянство середніх віків були попередниками сучасної буржуазії. В країнах, де промисел і торговля мало розвинені, ця кляса ще й досі нидіє по біля буржуазії, яка що раз то вбиваєть ся в силу.

В тих краях, де розвинула ся сучасна цівілїзація, склала ся нова дрібна буржуазія. Вона коливаєть ся між пролєтаріятом і великою буржуазією і яко додаток до сучасного суспільства раз у-раз виникає знову. Але конкуренція раз-по-раз спихає членів ії в ряди пролєтаріяту і вони бачать, що наближаєть ся той час, коли з розвитком промислу вони зовсім зникнуть як самостійна частина сучасного суспільства і коли в торговлї, в мануфактурі, хліборобстві замісць них настануть доглядачі за робітниками і слуги.

Розумієть ся, що в таких краях, як Франція, де більша частина населення складаєть ся з селян, ті письменники, які вступались за пролетаріат проти буржуазії, критикуючи буржуазний режім, прикладали до його дрібно-буржуазну і дрібноселянську мірку і боронили робітничу партію з погляду дрібно-буржуазного. Оттак склав ся дрібно-буржуазний соціалізм. Головою такої літератури є Сісмонді не тільки для Франції, але й для Англії.

Цей соціалізм дуже дотепно розібрав всі су-

перечки в сучасних продукційних відносинах. Він виявив на сьвіт лицемірні прикраси економістів. Він непохитно показав на руйнуючий вплив машинерії і поділу праці, на концентрацію капіталів і ґрунтів, на надпродукцію і крізи, на неминучу загубу дрібних міщан і селян, на злидні пролєтаріяту, на анархію в продукції, на страшенно нерівне роскладаннє богацтв, на згубну промислову війну про-між націй, на руйнованнє старих зви чаїв, старих родинних відносин, старих національностий.

З огляду на позітивний зміст цього соціялїзму, виходить що він або бажає повернути старі відносини продукції і міньби, а в купі з ними старі відносини власности і старе суспільство, або хоче сучасні знаряддя продукції і міньби знов замкнути в кайдани старих відносин власности, в ті кайдани, які упали і мусїли упасти завдяки цим самим знаряддям. В обох припадках він є реакційним, а разом з тим і утопійним.

Цехова система в мануфактурі і патріархальне хазяйство на селї — це його останнє слово.

В своїм дальшім розвитку цей напрям перевернув ся в боязьке ниттє.

в) Німецькій або «справжній» соціалізм.

Соціалістична і комуністична література Франції, що виникла під гнітом панування буржуазії

і що є літературним відгомоном боротьби проти цього панування, перейшла до Німеччини як раз в той час, коли буржуазія роспочала свою боротьбу проти февдального абсолютизму.

Німецькі фільозофи, півфільозофи і мудрії ласо ухопили ся до цієї літератури, але вони забули, що разом з цією французкою літературою не перейшли до Німеччини і французкі життєві відносини. Французка література до інїмецких відносин не мала ніякої практичної ваги і набрала чисто літературного характеру. Вона мимохіть стала непотрібним розміркуваннєм над здійсненнєм людських мрій. Так напр.: вимоги першої французкої революції мали вагу для німецьких фільозофів 18 століття лиш як вимоги «практичного розуму» взагалі; а виява волі революційної французкої буржуазії означала на їхню думку закони чистої еолї, такої волї, якою вона повинна бути, справжньої людської волї.

Праця німецьких письменників була в тім, щоб погодити нові французкі ідеї з своєю старою фільозофською совісттю, або, краще сказати, в тім, щоб перейняти французкі ідеї, стоючи на свойому фільозофському ґрунті.

Це перейманнє відбуло ся таким самим способом, яким взагалі переймаєть ся чужу мову, себ-то через переклад.

Відомо, що ченці, переписуючи манускрипти,

в яких були списані клясичні вчинки старих поганьських часів, додавали од себе нісенітниці про католицьких святих. Німецькі письменники з сьвітською французкою літературою зробили навпаки. Вони виписували своє фільозофське безглузде по за французкими оріґіналами. Напр., під заслоною французкої критики грошевих відносин вони писали про «відцураннє від людської істоти,» під заслоною францукої критики буржуазної держави вони писали про «знесеннє панування абстрактно загального і т. и.

Підсуваниє цих фільозофських теревенів під французкі виклади вони охрестили за «Фільозофію діла», за «Справжній соціялїзм», за «Німецьку науку соціалізму», «фільозофське обґрунтувань соціялїму» і т. п.

Оттак французку соціалістично - комуністичну літературу було цілком вивалашано. І через те, що в руках німця вона перестала одсьвічувати боротьбу одної кляси проти другої, то німець був переконаний, що він переміг французку однобічність», що він заступаєть ся за потребу прав ди, а не правдиві потребі, за інстереси людсьдої істоти, а не за інтереси пролетаріату, за інтереси людини взагалі, — людини, що не належить навіть до дійсности, а до небесних туманів фільозофської фантазії.

Цей німецький соціялїзм, що так поважно і

щиро брав ся до своїх мизерних школярських вправ, і що так по ярмарковому вигукував про себе, втеряв, проте, свою педантичну невинність. Боротьба німецької, а надто пруської буржуазії проти февдалів і абсолютного королівства, одним словом, ліберальний рух — став поважнійший.

«Справжній» соціялїзм мав таким чином бажану нагоду виставити проти політичного руху соціалістичні вимоги, мав нагоду посилати традіційні прокльони лібералізмові, представницькому правлінню, буржуазній конкуренції, буржуазній волі друку, буржуазному праву, буржуазній волї і рівности, він мав нагоду проповідувати народнім массам, що вони в цім буржуазнім рухові нічого не здобудуть, а навпаки усе погублять. Німецький соціялїзм до речі забув, що французка критика, — невдалим відгомоном якої він був, — мала на думці сучасне буржуазне суспільство з відповідними до його матеріяльними умовами істнування і відповідною політичною констітуцією, тоб-то як раз ті обставини, про здобуттє яких в Німеччині тільки була мова.

Він був для німецьких абсолютних урядів з їхнєю дружиною попів, шкільних учителів, дідичів і бюрократів — за добре пугало проти грізно виступаючої буржуазії. Він був солодким додатком до гірких ударів

нагайки і рушничих куль, якими ці самі уряди «усмиряли» повстання німецьких робітників.

Таким чином «справжній» соціялїзм, повернувшись у зброю урядів проти німецької буржуазії, почав також заступати ся і за безпосереднє реакційні інтереси, за інтереси німецьких дрібних міщан. Це дрібне міщанство, що залишило ся від 16, століття і що з того часу раз-по-раз знов виринало в ріжноманітних формах, — було правдивою підвалиною істнуючого ладу.

Задержуваннє його було задержуваннєм істнуючого в Німеччині ладу. Воно боїть ся промислового і політичного панування буржуазії через те, що це пануваннє запевняє йому погибіль з одного боку, в наслідок концентрації капіталу, з другого боку, — в наслідок зросту революційного пролетаріату. Тому здавало ся, що «справжній» соціялїзм зараз забє обидві мухи, І він розповсюджував ся, як пошесть.

Керея, зіткана з метафізичного прядива, помережена квітками красномовного мудрійства, вкрита росою чулого сентименталізму, ця надзвичайна керея, в котру нїмецкі соціалісти загортали своїх кілька задубілих »вічних правд«, побільшувала тілько здобуток їхніх товарів серед цієї публики.

З свого боку нїмецкий соціалізм щораз більше пізнавав своє призначеннє, — призначеннє бу-

ти будучим заступником оцього дрібного міщанства.

Він проголошував німецьку націю за нормаль ну націю, а німецького міщанина за нормальну людину. Кожному гидкому вчинкові цього міщанства він надавав якійсь таємничий, високий, соціалістичний зміст, перевертаючи ці вчинки на виворіть. Консеквентний до краю, він виступив безпосереднє проти грубо-руйнуючоі тенденції комунізму, і проголосив свою безпартійність вищою від усякої класової боротьби.

За дуже небагатьма виїмками всі наче-б то соціалістичні і комуністичні писання, що кружляють по Німеччині, належать до цієї брудної знесилюючої літератури.[1]

2) Консервативний або буржуазний соціалїзм.

Певна частина буржуазії хоче зарадити соціальному лихові, щоб забезпечити істнованнє буржуазного суспільства. До цієї частини належать: економісти, філянтропи, гуманісти, ті, що хотять поліпшити становище працюючої класи, доброчинці, ласкавці тварів, фундатори товариств тверезосте, дрібні реформатори самих ріжних сортів. І цей буржуазний соціялїзм справив навіть цілі системи.

Прикладом може бути Фільозофія де ля Місере Прудона.

Ці соціялїсти - буржуа хотять зоставити надалі житєві умови сучасного суспільства, скасувавши необхідно випливаючу з цих умов боротьбу і небезпеки. Вони хотять зоставити надалі сучасне суспільство, але без тих елементів, які баламутять його і руйнують. Вони хотять буржуазії без пролєтаріяту, Буржуазія, розумієть ся, уявляє, що той сьвіт, в якому вона панує, — то найкращий сьвіт. Буржуазний соціялїзм виробляє з цього утішного уявлення на- пів системи або цілі системи. Пропонуючи пролєтаріятови здійснити його системи і увійти в новий Єрусалим, цей соціялїзм, властиво домагаєть ся лишень того, щоб пролєтаріят зостав ся в старому суспільстві, але щоб перестав його ненавидіти.

Друга, не така систематична, але більш практична форма цього соціалізму силкувалась відвернути робітничу клясу від кожного революційного гуху, доказуючи, що не та чи иньша політична зміна, а лиш зміна матеріальних, економічних відносин, може поліпшити становище ро-

бітників. Але зміну матеріяльних життєвих обставин цей соціялїзм зовсім не розумів, як буржуазних продукційних відносин, бо це можливо тільки шляхом революції, він має на увазі лишень адміністративні поліпшення на ґрунті цих самих продукційних відносин, що, таким чином, нічого не змінять в відносинах поміж капіталом і наємною працею, а тільки в кращім разі зменьшують для буржуазії кошти й панування і роблять простїйшим державне порядкування.

Буржуазний соціялїзм досягає відповідного до себе виразу лишень там, де він робить ся звичайною реторичною фігурою.

Вільна торговля! користна для робочої кляси; охоронні тарифи! в інтересі працюючої кляси; тюрма! в інтересі робочої кляси: це останнє, єдине поважне помисленне слово буржуазного соціялїзму.

Соціялїзм буржуазії весь складаєть ся з доказування, що буржуа є буржуа — в інтересі працюючої кляси.

Критично-утопичний соціялїзм і комунізм.

Ми тут балакаємо не про літературу, що у всіх великих сучасних революціях висловлювала вимоги пролєтаріяту. (Писання Бабефа і инш.)

Перші спроби пролєтаріяту безпосереднє осягнути своїх власних інтересів, зроблені в

часи загального заворушення, період упадання февдального суспільства, — конче мусїли розбити ся через нерозвиненість самого пролєтаріяту і через брак матеріяльних умов до його визволення, бо ці умови як раз сами лиш продукт буржуазної епохи. Революційна література, що супроводила цї перші рухи пролетаріату, на зміст була мимоволі реакційною. Вона проповідувала загальний аскетизм і заведение грубої рівности.

Дійсні соціалістичні і комуністичні системи, системи Сен-Симона, Фуре, Оуена і. т. и. виринули в першій, нерозвиненій добі боротьби між пролєтаріятом і буржуазією, в добі про яку ми писали ранїйш. (Див. Буржуазія і пролєтаріят.)

Творці цих систем уже бачать антагонізм кляс; вони бачуть і вплив тих елементів, що руйнують саме пануюче суспільство. Але вони не помічають на боці пролєтаріяту ніякої історичної самодїяльности, ніякого властивого йому політичного руху.

Затим, що розвиток клясових антагонізмів йде поруч з розвитком промислу, то вони теж не могли знайти матеріяльних умов, потрібних до визволення пролєтаріяту; вони намагались утворити цї умови соціяльною наукою соціяльними законами.

На місце суспільної діяльности мусїла ста-

ти їхня особиста діяльність, на місце історичних умов до визволення — фантастичні умови, на місце спокволу поступаючої організації пролетаріатів в класу — умисне приміркована організація суспільства. Будуча сьвітова історія замикаєть ся для них в пропаганді і в запровадженню на практиці їхніх суспільних плянів.

Вони справді розуміли, що в своїх плянах вони переважно боронять інтереси робочої класи, яко кляси, що найбільше терпить. Та пролєтаріят істнує для них тільки з огляду на те, що він найбільше терпить.

Але не розвинена форма клясової боротьби, так само як їх власне життєве становище, доводять до того, що їм починає здавати ся, що вони стоять далеко вище по над тими класовими антагонізмами. Вони бажають поліпшити життєве становище всіх членів суспільства, навіть тих, яким живеть ся найкраще. Через це вони раз-у-раз звертались до усього суспільства без ріжницї, ба навіть переважно до пануючих кляс. Вони гадали, що треба лиш зрозуміти їхню систему, щоб признати її за найкращий план найліпшого суспільства.

Вони відхилялись, через це, від усякої політичної, а надто революційної дїяльности; вони хотїли осягнути своєї мети мирними шляхами і силкувались пробити дорогу для нової суспіль-

ної євангелії, дрібними, звичайно хибними, експеріментами і силою прикладу.

Фантастичне малюваннє будучого суспільства виникає в такі часи, коли пролєтаріят ще дуже мало розвинений, а значить сам ще фантастично уявляє собі своє власне становище; воно, це малюваннє, відповідає першим, повним предчуття, його пориванням до загальної перебудови суспільства.

Але соціальні і комуністичні писання складають ся також з критичних елементів. Вони нападають на всї підстави сучасного суспліьства, Через це вони поставили дуже коштовний матеріал до просьвічення робітників. їхні позітивні пункти що до будучого суспільства, напр. знеження ріжницї по-між містом і селом, знищеннє родини, приватного зиску, наємної праці, проголошення суспільної гармонії, обернненє держави в просте порядкуваннє продукцією — всї цї їхні пункти кажуть лишень про знесеннє тих клясових антагонізмів, котрі як-раз тільки починають розвивати ся і котрі вони знають ще тільки у їх першій нерозвиненій, непевній формі. Через це цї пункти сами мають ще чисто-утопичний характер.

Вага критично-утопичного соціялїзму стоїть в цілком протилежному відношенню до історичного розвитку. Помірно з тим, як розвиваєть ся

і впорядковуєте ся клясова боротьба, це фактичне підніманнє себе над него, фантастичне звоюваннє її губить всяку практичну вартість, всяку теоретичну вагу. Через це, як творці цих систем з багатьох боків і були революційні, то їх ученики раз-у-раз складають реакційні секти. Вони міцно тримають ся за старі погляди своїх учителів, не вважаючи на історичний поступовий розвиток пролетаріату. Завдяки цьому вони хотять знов загасити класову боротьбу і усунути клясові антагонізми. Вони ще досі мріють про здійснене своїх суспільних утопій, про закладаннє окремих »фалянстерів«,заснова- ннє Кольоній, урядженнс малої «Ікарії»[2], — цього манесенького видання нового Єрусалиму і для того, щоб збудувати всі цї ішпанські замки, вони мусїли звертать ся до філянтропії буржуазних душ і гаманців. По малу малу вони сходять до категорії ранїйше намальованих реакційних або консервативних соціялїстів, відріжняючись від них лиш більш систематичним педантизмом


і фанатичною вірою в чудодійну силу своєї соціальної науки.

Через це вони з серцем виступають проти всякого політичного руху робітників, гадаючи, що він міг повстати тільки з сліпої невіри в нову євангелію.

Оуеністи реагують проти чартистів в Анґлїї, а Фур-єристи — проти реформістів у Франції.


Комунїстичний манїфест.збр8.png
  1. *) Революційна хуртовина 1848 р. геть часто вимела цю шолудиву літературу, а її носіїв позбавила охоти, всрявати надалі до соціялізму. Головним представником і класичним типом цієї літератури є добродій Карль Грюн.
  2. *) «Гомме-Кольоні,ями (кольоніями в середині країн) Оуен називає свої взірцеві комуністичні товариства. «Фалянстер» — це назва приміркованих Фур,є громадських палаців «Ікарією» звала ся утопійно-фантастична країна, комуністичне упорядкуваннє якої намалював Кабе.

Примітки[ред.]