Конституція (Основний Закон) СРСР 1977 р./1988

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Документ втратив чинність

Див. Конституцію України

State Emblem of the Soviet Union.svg

КОНСТИТУЦІЯ (ОСНОВНИЙ ЗАКОН) СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК

прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради СРСР дев'ятого скликання 7 жовтня 1977 року
Із змінами і доповненнями, внесеними Законами Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 24 червня 1981 року N 5154-X, від 1 грудня 1988 року N 9853-XI

ПРЕАМБУЛА[ред.]

Велика Жовтнева соціалістична революція, здійснена робітниками і селянами Росії під керівництвом Комуністичної партії на чолі з В. І. Леніним, повалила владу капіталістів і поміщиків, розбила кайдани гноблення, встановила диктатуру пролетаріату і створила Радянську державу - державу нового типу, основне знаряддя захисту революційних завоювань, будівництва соціалізму і комунізму. Почався всесвітньо-історичний поворот людства від капіталізму до соціалізму.

Здобувши перемогу в громадянській війні, відбивши імперіалістичну інтервенцію, Радянська влада здійснила найглибші соціально-економічні перетворення, назавжди покінчила з експлуатацією людини людиною, з класовими антагонізмами і національною ворожнечею. Об'єднання радянських республік у Союз РСР примножило сили і можливості народів країни в будівництві соціалізму. Утвердилися суспільна власність на засоби виробництва, справжня демократія для трудящих мас. Уперше в історії людства було створено соціалістичне суспільство.

Яскравим виявом сили соціалізму став немеркнучий подвиг радянського народу, його Збройних Сил, які здобули історичну перемогу у Великій Вітчизняній війні. Ця перемога зміцнила авторитет і міжнародні позиції СРСР, відкрила нові сприятливі можливості для зростання сил соціалізму, національного визволення, демократії і миру в усьому світі.

Продовжуючи свою творчу діяльність, трудящі Радянського Союзу забезпечити швидкий і всебічний розвиток країни, вдосконалення соціалістичного ладу. Зміцнилися союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, дружба націй і народностей СРСР. Склалася соціально-політична й ідейна єдність радянського суспільства, провідною силою якого виступає робітничий клас. Виконавши завдання диктатури пролетаріату, Радянська держава стала загальнонародною. Зросла керівна роль Комуністичної партії - авангарду всього народу.

В СРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство. На цьому етапі, коли соціалізм розвивається на своїй власній основі, все повніше розкриваються творчі сили нового ладу, переваги соціалістичного способу життя, трудящі все ширше користуються плодами великих революційних завоювань.

Це - суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, передова наука і культура, в якому постійно зростає добробут народу, складаються дедалі сприятливіші умови для всебічного розвитку особи.

Це - суспільство зрілих соціалістичних суспільних відносин, в якому на основі зближення всіх класів і соціальних верств, юридичної і фактичної рівності всіх націй і народностей, їх братерського співробітництва склалася нова історична спільність людей - радянський народ.

Це - суспільство високої організованості, ідейності і свідомості трудящих - патріотів і інтернаціоналістів.

Це - суспільство, законом життя якого є турбота всіх про благо кожного і турбота кожного про благо всіх.

Це - суспільство справжньої демократії, політична система якого забезпечує ефективне управління всіма суспільними справами, дедалі активнішу участь трудящих у державному житті, поєднання реальних прав і свобод громадян з їх обов'язками і відповідальністю перед суспільством.

Розвинуте соціалістичне суспільство - закономірний стан на шляху до комунізму.

Найвища мета Радянської держави - побудова безкласового комуністичного суспільства, в якому дістане розвиток суспільне комуністичне самоврядування. Головні завдання соціалістичної загальнонародної держави: створення матеріально-технічної бази комунізму, вдосконалення соціалістичних суспільних відносин і їх перетворення в комуністичні, виховання людини комуністичного суспільства, підвищення матеріального і культурного рівня життя трудящих, гарантування безпеки країни, сприяння зміцненню миру і розвиткові міжнародного співробітництва.

Радянський народ,

керуючись ідеями наукового комунізму і зберігаючи вірність своїм революційним традиціям,

спираючись на великі соціально-економічні і політичні завоювання соціалізму,

прагнучи до дальшого розвитку соціалістичної демократії,

враховуючи міжнародне становище СРСР як складової частини світової системи соціалізму і усвідомлюючи свою інтернаціональну відповідальність,

зберігаючи наступність ідей і принципів першої радянської Конституції 1918 року, Конституції СРСР 1924 року і Конституції СРСР 1936 року,

закріплює основи суспільного ладу і політики СРСР, встановлює права, свободи і обов'язки громадян, принципи організації і цілі соціалістичної загальнонародної держави і проголошує їх у цій Конституції.

I. ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ І ПОЛІТИКИ СРСР[ред.]

Глава 1 Політична система[ред.]

Стаття 1. Союз Радянських Соціалістичних Республік є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих усіх націй і народностей країни.

Стаття 2. Вся влада в СРСР належить народові.

Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу СРСР.

Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.

Стаття 3. Організація і діяльність Радянської держави будуються відповідно до принципу демократичного централізму: виборності всіх органів державної влади знизу доверху, підзвітності їх народові, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих. Демократичний централізм поєднує єдине керівництво з ініціативою і творчою активністю на місцях, з відповідальністю кожного державного органу і службової особи за доручену справу.

Стаття 4. Радянська держава, всі її органи діють на основі соціалістичної законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції СРСР і радянських законів.

Стаття 5. Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум).

Стаття 6. Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу. КПРС існує для народу і служить народові.

Озброєна марксистсько-ленінським ученням, Комуністична партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає планомірного, науково обгрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму.

Всі партійні організації діють у рамках Конституції СРСР.

Стаття 7. Професійні спілки, Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді, кооперативні та інші громадські організації відповідно до своїх статутних завдань беруть участь в управлінні державними і громадськими справами, у вирішенні політичних, господарських і соціально-культурних питань.

Стаття 8. Трудові колективи беруть участь в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й установами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціально-культурні заходи і матеріальне заохочення.

Трудові колективи розвивають соціалістичне змагання, сприяють поширенню передових методів роботи, зміцненню трудової дисципліни, виховують своїх членів у дусі комуністичної моралі, дбають про підвищення їх політичної свідомості, культури і професійної кваліфікації.

Стаття 9. Основним напрямом розвитку політичної системи радянського суспільства є дальше розгортання соціалістичної демократії: дедалі ширша участь громадян в управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності, постійне врахування громадської думки.

Глава 2 Економічна система[ред.]

Стаття 10. Основу економічної системи СРСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.

Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Стаття 11. Державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Стаття 12. Власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань є засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безплатне і безстрокове користування.

Держава сприяє розвиткові колгоспно-кооперативної власності та її зближенню з державною.

Колгоспи, як і інші землекористувачі, повинні ефективно використовувати землю, бережно ставитися до неї, підвищувати її родючість.

Стаття 13. Основу особистої власності громадян СРСР становлять трудові доходи. В особистій власності можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження. Особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються державою.

У користуванні громадян можуть бути ділянки землі, які надаються в установленому Законом порядку для ведення підсобного господарства (включаючи тримання худоби і птиці), садівництва та городництва, а також для індивідуального житлового будівництва. Громадяни зобов'язані раціонально використовувати надані їм земельні ділянки. Держава і колгоспи сприяють громадянам у веденні підсобного господарства.

Майно, що є в особистій власності або в користуванні громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів, використовуватись на шкоду інтересам суспільства.

Стаття 14. Джерелом зростання суспільного багатства, добробуту народу і кожної радянської людини є вільна від експлуатації праця радянських людей.

Відповідно до принципу соціалізму "Від кожного - за здібностями, кожному - за працею" держава здійснює контроль за мірою праці і споживання. Вона визначає розмір податку на доходи, які підлягають оподаткуванню.

Суспільно корисна праця та її результати визначають становище людини в суспільстві. Держава, поєднуючи матеріальні і моральні стимули, заохочуючи новаторство, творче ставлення до роботи, сприяє перетворенню праці в першу життєву потребу кожної радянської людини.

Стаття 15. Найвища мета суспільного виробництва при соціалізмі - найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей.

Спираючись на творчу активність трудящих, соціалістичне змагання, досягнення науково-технічного прогресу, вдосконалюючи форми і методи керівництва економікою, держава забезпечує зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва і якості роботи, динамічний, планомірний і пропорційний розвиток народного господарства.

Стаття 16. Економіка СРСР становить єдиний народногосподарський комплекс, що охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території країни.

Керівництво економікою здійснюється на основі державних планів економічного і соціального розвитку, з рахуванням галузевого і територіального принципів, при поєднанні централізованого правління з господарською самостійністю й ініціативою підприємств, об'єднань та інших організацій. При цьому активно використовуються господарський розрахунок, прибуток, собівартість, інші економічні підойми і стимули.

Стаття 17. В СРСР відповідно до Закону допускаються індивідуальна трудова діяльність у сфері кустарно-ремісничих промислів, сільського господарства, побутового обслуговування населення, а також інші види діяльності, що грунтуються виключно на особистій праці громадян і членів їх сімей. Держава регулює індивідуальну трудову діяльність, забезпечуючи її використання в інтересах суспільства.

Стаття 18. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в СРСР здійснюються необхідні заходи для охорони і науково обгрунтованого, раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.

Глава 3 Соціальний розвиток і культура[ред.]

Стаття 19. Соціальну основу СРСР становить непорушний союз робітників, селян та інтелігенції.

Держава сприяє посиленню соціальної однорідності суспільства - стиранню класових відмінностей, істотних відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею, всебічному розвиткові та зближенню всіх націй і народностей СРСР.

Стаття 20. Відповідно до комуністичного ідеалу "Вільний розвиток кожного є умова вільного розвитку всіх" держава ставить собі за мету розширення реальних можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і обдаровань, для всебічного розвитку особи.

Стаття 21. Держава дбає про поліпшення умов і охорону праці, її наукову організацію, про скорочення, а надалі і повне витіснення важкої фізичної праці на основі комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів у всіх галузях народного господарства.

Стаття 22. В СРСР послідовно втілюється в життя програма перетворення сільськогосподарської праці в різновид індустріальної; розширення в сільській місцевості мережі закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства; перетворення сіл у благоустроєні селища.

Стаття 23. На основі зростання продуктивності праці держава неухильно здійснює курс на підвищення рівня оплати праці, реальних доходів трудящих.

З метою повнішого задоволення потреб радянських людей створюються суспільні фонди споживання. Держава за широкою участю громадських організацій і трудових колективів забезпечує зростання і справедливий розподіл цих фондів.

Стаття 24. В СРСР діють і розвиваються державні системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства.

Держава заохочує діяльність кооперативних та інших громадських організацій у всіх галузях обслуговування населення. Вона сприяє розвиткові масової фізичної культури і спорту.

Стаття 25. В СРСР існує і вдосконалюється єдина система народної освіти, яка забезпечує загальноосвітню і професійну підготовку громадян, служить комуністичному вихованню, духовному і фізичному розвиткові молоді, готує її до праці і громадської діяльності.

Стаття 26. Відповідно до потреб суспільства держава забезпечує планомірний розвиток науки і підготовку наукових кадрів, організує впровадження результатів наукових досліджень у народне господарство та інші сфери життя.

Стаття 27. Держава дбає про охорону, примноження і широке використання духовних цінностей для морального й естетичного виховання радянських людей, підвищення їх культурного рівня.

В СРСР всемірно заохочується розвиток професіонального мистецтва і народної художньої творчості.

Глава 4 Зовнішня політика[ред.]

Стаття 28. СРСР неухильно проводить ленінську політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів і широке міжнародне співробітництво.

Зовнішня політика СРСР спрямована на забезпечення сприятливих міжнародних умов для побудови комунізму в СРСР, захист державних інтересів Радянського Союзу, зміцнення позицій світового соціалізму, підтримку боротьби народів за національне визволення і соціальний прогрес, на відвернення агресивних воєн, досягнення загального і повного роззброєння та послідовне здійснення принципу мирного співіснування держав з різним соціальним ладом.

В СРСР пропаганда війни забороняється.

Стаття 29. Відносини СРСР з іншими державами будуються на основі додержання принципів суверенної рівності; взаємного відмовлення від застосування сили або погрози силою; непорушності кордонів; територіальної цілісності держав; мирного врегулювання спорів; невтручання у внутрішні справи; поважання прав людини і основних свобод; рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею; співробітництва між державами; сумлінного виконання зобов'язань, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, з укладених СРСР міжнародних договорів.

Стаття 30. СРСР як складова частина світової системи соціалізму, соціалістичної співдружності розвиває і зміцнює дружбу та співробітництво, товариську взаємодопомогу з країнами соціалізму на основі принципу соціалістичного інтернаціоналізму, бере активну участь в економічній інтеграції і в міжнародному соціалістичному поділі праці.

Глава 5 Захист соціалістичної Вітчизни[ред.]

Стаття 31. Захист соціалістичної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу.

З метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні Сили СРСР і встановлено загальний військовий обов'язок.

Обов'язок Збройних Сил СРСР перед народом - надійно захищати соціалістичну Вітчизну, бути в постійній бойовій готовності, яка гарантує негайну відсіч будь-якому агресорові.

Стаття 32. Держава гарантує безпеку та обороноздатність країни, оснащує Збройні Сили СРСР усім необхідним.

Обов'язки державних органів, громадських організацій, службових осіб і громадян щодо гарантування безпеки країни та зміцнення її обороноздатності визначаються законодавством Союзу РСР.

II. ДЕРЖАВА І ОСОБА[ред.]

Глава 6 Громадянство СРСР. Рівноправність громадян[ред.]

Стаття 33. В СРСР встановлено єдине союзне громадянство. Кожний громадянин союзної республіки є громадянином СРСР.

Підстави і порядок набуття і втрати радянського громадянства визначаються Законом про громадянство СРСР.

Громадяни СРСР за кордоном користуються захистом і покровительством Радянської держави.

Стаття 34. Громадяни СРСР є рівними перед Законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Рівноправність громадян СРСР забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.

Стаття 35. Жінка і чоловік мають в СРСР рівні права.

Здійснення цих прав забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у здобутті освіти і професійної підготовки, у праці, винагороді за неї і просуванні по роботі, у громадсько-політичній і культурній діяльності, а також спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, поступове скорочення робочого часу жінок, які мають малолітніх дітей.

Стаття 36. Громадяни СРСР різних рас і національностей мають рівні права.

Здійснення цих прав забезпечується політикою всебічного розвитку і зближення всіх націй і народностей СРСР, вихованням громадян у дусі радянського патріотизму і соціалістичного інтернаціоналізму, можливістю користуватися рідною мовою та мовами інших народів СРСР.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само як і всяка проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги - караються за Законом.

Стаття 37. Іноземним громадянам і особам без громадянства в СРСР гарантуються передбачені Законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших державних органів для захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території СРСР, зобов'язані поважати Конституцію СРСР і додержувати радянських законів.

Стаття 38. СРСР надає право притулку іноземцям, яких переслідують за захист інтересів трудящих і справи миру, за участь у революційному і національно-визвольному русі, за прогресивну громадсько-політичну, наукову або іншу творчу діяльність.

Глава 7 Основні права, свободи і обов'язки громадян СРСР[ред.]

Стаття 39. Громадяни СРСР мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією СРСР та радянськими законами. Соціалістичний лад забезпечує розширення прав і свобод, безперервне поліпшення умов життя громадян у міру виконання програм соціально-економічного і культурного розвитку.

Використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян.

Стаття 40. Громадяни СРСР мають право на працю, - тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб.

Це право забезпечується соціалістичною системою господарства, неухильним зростанням продуктивних сил, безплатним професійним навчанням, підвищенням трудової кваліфікації і навчанням нових спеціальностей, розвитком систем професійної орієнтації і працевлаштування.

Стаття 41. Громадяни СРСР мають право на відпочинок.

Це право забезпечується встановленням для робітників і службовців робочого тижня, що не перевищує 41 години, скороченим робочим днем для ряду професій і виробництв, скороченою тривалістю роботи в нічний час; наданням щорічних оплачуваних відпусток, днів щотижневого відпочинку, а також розширенням мережі культурно-освітніх і оздоровчих закладів, розвитком масового спорту, фізичної культури і туризму; створенням сприятливих можливостей для відпочинку за місцем проживання та інших умов раціонального використання вільного часу.

Тривалість робочого часу і відпочинку колгоспників регулюється колгоспами.

Стаття 42. Громадяни СРСР мають право на охорону здоров'я.

Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян.

Стаття 43. Громадяни СРСР мають право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника.

Це право гарантується соціальним страхуванням робітників, службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника; працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність; піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими формами соціального забезпечення.

Стаття 44. Громадяни СРСР мають право на житло.

Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Громадяни СРСР повинні дбайливо ставитись до наданого їм житла.

Стаття 45. Громадяни СРСР мають право на освіту.

Це право забезпечується безплатністю всіх видів освіти, здійсненням загальної обов'язкової середньої освіти молоді, широким розвитком професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти на основі зв'язку навчання з життям, з виробництвом; розвитком заочної і вечірньої освіти; наданням державних стипендій та пільг учням і студентам; безплатною видачею шкільних підручників; можливістю навчання в школі рідною мовою; створенням умов для самоосвіти.

Стаття 46. Громадяни СРСР мають право на користування досягненнями культури.

Це право забезпечується загальнодоступністю цінностей вітчизняної та світової культури, які є в державних і громадських фондах; розвитком і рівномірним розміщенням культурно-освітніх закладів на території країни; розвитком телебачення і радіо, книговидавничої справи і періодичної преси, мережі безплатних бібліотек; розширенням культурного обміну з зарубіжними державами.

Стаття 47. Громадянам СРСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода наукової, технічної і художньої творчості. Вона забезпечується широким розгортанням наукових досліджень, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, розвитком літератури і мистецтва. Держава створює необхідні для цього матеріальні умови, подає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам, організує впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій у народне господарство та інші сфери життя.

Права авторів, винахідників і раціоналізаторів охороняються державою.

Стаття 48. Громадяни СРСР мають право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, в обговоренні і прийнятті законів та рішень загальнодержавного й місцевого значення.

Це право забезпечується можливістю обирати і бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народному контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і за місцем проживання.

Стаття 49. Кожний громадянин СРСР має право вносити в державні органи і громадські організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі.

Службові особи зобов'язані у встановлені строки розглядати пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів.

Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслідують за критику, притягаються до відповідальності.

Стаття 50. Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу громадянам СРСР гарантуються свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо.

Стаття 51. Відповідно до цілей комуністичного будівництва громадяни СРСР мають право об'єднуватися в громадські організації, які сприяють розвиткові політичної активності і самодіяльності, задоволенню їх різноманітних інтересів.

Громадським організаціям гарантуються умови для успішного виконання ними своїх статутних завдань.

Стаття 52. Громадянам СРСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями забороняється.

Церква в СРСР відокремлена від держави і школа - від церкви.

Стаття 53. Сім'я перебуває під захистом держави.

Шлюб грунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; подружжя є повністю рівноправним у сімейних відносинах.

Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.

Стаття 54. Громадянам СРСР гарантується недоторканність особи. Ніхто не може бути арештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора.

Стаття 55. Громадянам СРСР гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому.

Стаття 56. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються Законом.

Стаття 57. Поважання особи, охорона прав і свобод громадян - обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб.

Громадяни СРСР мають право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу та майно.

Стаття 58. Громадяни СРСР мають право оскаржити дії службових осіб, державних і громадських органів. Скарги повинні бути розглянуті в порядку і в строки, встановлені Законом.

Дії службових осіб, які вчинені з порушенням Закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють права громадян, можуть бути у встановленому Законом порядку оскаржені до суду.

Громадяни СРСР мають право на відшкодування втрати, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.

Стаття 59. Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконання громадянином своїх обов'язків.

Громадянин СРСР зобов'язаний додержувати Конституції СРСР і радянських законів, поважати правила соціалістичного співжиття, з гідністю нести високе звання громадянина СРСР.

Стаття 60. Обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина СРСР - сумлінна праця в обраній ним галузі суспільно корисної діяльності, додержання трудової дисципліни. Ухилення від суспільно корисної праці є несумісним з принципами соціалістичного суспільства.

Стаття 61. Громадянин СРСР зобов'язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. Обов'язок громадянина СРСР - боротися з розкраданням і марнотратством державного та громадського майна, дбайливо ставитись до народного добра.

Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за Законом.

Стаття 62. Громадянин СРСР зобов'язаний оберігати інтереси Радянської держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету.

Захист соціалістичної Вітчизни є священний обов'язок кожного громадянина СРСР.

Зрада Батьківщини - найтяжчий злочин перед народом.

Стаття 63. Військова служба в рядах Збройних Сил СРСР - почесний обов'язок радянських громадян.

Стаття 64. Обов'язок кожного громадянина СРСР - поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей Радянської багатонаціональної держави.

Стаття 65. Громадянин СРСР зобов'язаний поважати права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренним до антигромадських вчинків, всемірно сприяти охороні громадського порядку.

Стаття 66. Громадяни СРСР зобов'язані піклуватися про виховання дітей, готувати їх до суспільно корисної праці, ростити гідними членами соціалістичного суспільства. Діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

Стаття 67. Громадяни СРСР зобов'язані берегти природу, охороняти її багатства.

Стаття 68. Турбота про збереження історичних пам'яток та інших культурних цінностей - обов'язок громадян СРСР.

Стаття 69. Інтернаціональний обов'язок громадянина СРСР - сприяти розвиткові дружби і співробітництва з народами інших країн, підтриманню і зміцненню загального миру.

III. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ СРСР[ред.]

Глава 8 СРСР - союзна держава[ред.]

Стаття 70. Союз Радянських Соціалістичних Республік - єдина союзна багатонаціональна держава, утворена на основі принципу соціалістичного федералізму, в результаті вільного самовизначення націй і добровільного об'єднання рівноправних радянських соціалістичних республік.

СРСР уособлює державну єдність радянського народу, згуртовує всі нації і народності з метою спільного будівництва комунізму.

Стаття 71. У Союзі Радянських Соціалістичних Республік об'єднуються:

Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка,
Українська Радянська Соціалістична Республіка,
Білоруська Радянська Соціалістична Республіка,
Узбецька Радянська Соціалістична Республіка,
Казахська Радянська Соціалістична Республіка,
Грузинська Радянська Соціалістична Республіка,
Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка,
Литовська Радянська Соціалістична Республіка,
Молдавська Радянська Соціалістична Республіка,
Латвійська Радянська Соціалістична Республіка,
Киргизька Радянська Соціалістична Республіка,
Таджицька Радянська Соціалістична Республіка,
Вірменська Радянська Соціалістична Республіка,
Туркменська Радянська Соціалістична Республіка,
Естонська Радянська Соціалістична Республіка.

Стаття 72. За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР.

Стаття 73. Віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають:

1) прийняття до складу СРСР нових республік; затвердження утворення нових автономних республік і автономних областей у складі союзних республік;
2) визначення державного кордону СРСР і затвердження змін кордонів між союзними республіками;
3) встановлення загальних засад організації та діяльності республіканських і місцевих органів державної влади і управління;
4) забезпечення єдності законодавчого регулювання на всій території СРСР, встановлення основ законодавства Союзу РСР і союзних республік;
5) проведення єдиної соціально-економічної політики, керівництво економікою країни; визначення основних напрямів науково-технічного прогресу і загальних заходів щодо раціонального використання і охорони природних ресурсів; розроблення і затвердження державних планів економічного і соціального розвитку СРСР, затвердження звітів про їх виконання;
6) розроблення і затвердження єдиного державного бюджету СРСР, затвердження звіту про його виконання; керівництво єдиною грошовою і кредитною системою; встановлення податків і доходів, що надходять на утворення державного бюджету СРСР; визначення політики в галузі цін і оплати праці;
7) керівництво галузями народного господарства, об'єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування;
8) питання миру і війни, захист суверенітету, охорона державних кордонів і території СРСР, організація оборони, керівництво Збройними Силами СРСР;
9) гарантування державної безпеки;
10) представництво СРСР у міжнародних відносинах; зв'язки СРСР з іноземними державами і міжнародними організаціями; встановлення загального порядку і координація відносин союзних республік з іноземними державами і міжнародними організаціями; зовнішня торгівля та інші види зовнішньоекономічної діяльності на основі державної монополії;
11) контроль за додержанням Конституції СРСР і забезпечення відповідності конституцій союзних республік Конституції СРСР;
12) вирішення інших питань загальносоюзного значення.

Стаття 74. Закони СРСР мають однакову силу на території всіх союзних республік. В разі розбіжності Закону союзної республіки з загальносоюзним Законом діє Закон СРСР.

Стаття 75. Територія Союзу Радянських Соціалістичних Республік є єдиною і включає території союзних республік.

Суверенітет СРСР поширюється на всю його територію.

Глава 9 Союзна Радянська Соціалістична Республіка[ред.]

Стаття 76. Союзна республіка - суверенна радянська соціалістична держава, яка об'єдналася з іншими радянськими республіками в Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Поза межами, зазначеними у статті 73 Конституції СРСР, союзна республіка самостійно здійснює державну владу на своїй території.

Союзна республіка має свою Конституцію, яка відповідає Конституції СРСР і враховує особливості республіки.

Стаття 77. Союзна республіка бере участь у вирішенні питань, віднесених до відання Союзу РСР, на З'їзді народних депутатів СРСР, у Верховній Раді СРСР, Президії Верховної Ради СРСР, Уряді СРСР та інших органах Союзу РСР.

Союзна республіка забезпечує комплексний економічний і соціальний розвиток на своїй території, сприяє здійсненню на цій території повноважень Союзу РСР, проводить у життя рішення найвищих органів державної влади і управління СРСР.

У питаннях, що належать до її відання, союзна республіка координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування.

Стаття 78. Територія союзної республіки не може бути змінена без її згоди. Кордони між союзними республіками можуть змінюватися за взаємною угодою відповідних республік, яка підлягає затвердженню Союзом РСР.

Стаття 79. Союзна республіка визначає свій крайовий, обласний, окружний, районний поділ і вирішує інші питання адміністративно-територіального устрою.

Стаття 80. Союзна республіка має право вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори і обмінюватися дипломатичними і консульськими представниками, брати участь у діяльності міжнародних організацій.

Стаття 81. Суверенні права союзних республік охороняються Союзом РСР.

Глава 10 Автономна Радянська Соціалістична Республіка[ред.]

Стаття 82. Автономна республіка перебуває у складі союзної республіки.

Автономна республіка поза межами прав Союзу РСР і союзної республіки самостійно вирішує питання, які належать до її відання.

Автономна республіка має свою Конституцію, яка відповідає Конституції СРСР і Конституції союзної республіки і враховує особливості автономної республіки.

Стаття 83. Автономна республіка бере участь у вирішенні питань, віднесених до відання Союзу РСР і союзної республіки, через найвищі органи державної влади і управління відповідно Союзу РСР і союзної республіки.

Автономна республіка забезпечує комплексний економічний і соціальний розвиток на своїй території, сприяє здійсненню на цій території повноважень Союзу РСР і союзної республіки, проводить у життя рішення найвищих органів державної влади і управління СРСР і союзної республіки.

У питаннях, що належать до її відання, автономна республіка координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного і республіканського (союзної республіки) підпорядкування.

Стаття 84. Територія автономної республіки не може бути змінена без її згоди.

Стаття 85. До Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки входять автономні радянські соціалістичні республіки: Башкирська, Бурятська, Дагестанська, Кабардино-Балкарська, Калмицька, Карельська, Комі, Марійська, Мордовська, Північно-Осетинська, Татарська, Тувинська, Удмуртська, Чечено-Інгушська, Чуваська, Якутська.

До Узбецької Радянської Соціалістичної Республіки входить Каракалпацька Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

До Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки входять Абхазька й Аджарська автономні радянські соціалістичні республіки.

До Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки входить Нахічеванська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

Глава 11 Автономна область і автономний округ[ред.]

Стаття 86. Автономна область перебуває у складі союзної республіки або краю. Закон про автономну область приймається Верховною Радою союзної республіки за поданням Ради народних депутатів автономної області.

Стаття 87. До Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки входять автономні області: Адигейська, Горно-Алтайська, Єврейська, Карачаєво-Черкеська, Хакаська.

До Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки входить Південно-Осетинська автономна область.

До Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки входить Нагірно-Карабахська автономна область.

До Таджицької Радянської Соціалістичної Республіки входить Горно-Бадахшанська автономна область.

Стаття 88. Автономний округ перебуває у складі краю або області. Закон про автономні округи приймається Верховною Радою союзної республіки.

IV. РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ І ПОРЯДОК ЇХ ОБРАННЯ[ред.]

Глава 12 Система і принципи діяльності Рад народних депутатів[ред.]

Стаття 89. Ради народних депутатів - З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР, З'їзди народних депутатів і Верховні Ради союзних і автономних республік, місцеві Ради народних депутатів - крайові, обласні, автономних областей, автономних округів, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські - становлять єдину систему представницьких органів державної влади.

Стаття 90. Строк повноважень Рад народних депутатів - п'ять років.

Вибори народних депутатів призначаються не пізніше як за чотири місяці до закінчення строку повноважень відповідних органів державної влади.

Стаття 91. Найважливіші питання загальносоюзного, республіканського і місцевого значення вирішуються на засіданнях З'їздів народних депутатів, сесіях Верховних Рад і місцевих Рад народних депутатів або ставляться ними на референдуми.

З'їзди народних депутатів обирають Верховні Ради і Голів Верховних Рад. Місцеві Ради народних депутатів обирають голів Рад. Верховні Ради і місцеві Ради народних депутатів, за винятком міських (міст районного підпорядкування), селищних і сільських, мають свої президії.

Ради народних депутатів утворюють постійні комісії, створюють виконавчі і розпорядчі, а також інші підзвітні їм органи.

Службові особи, які обираються або призначаються Радами народних депутатів, не можуть займати свої посади більш як два строки підряд.

Будь-яка службова особа може бути достроково звільнена з посади, яку вона займає, в разі неналежного виконання нею своїх службових обов'язків.

Стаття 92. Ради народних депутатів утворюють органи народного контролю, який поєднує державний контроль з громадським контролем трудящих на підприємствах, в установах і організаціях.

Органи народного контролю перевіряють виконання вимог законодавства, державних програм і завдань; ведуть боротьбу з порушеннями державної дисципліни, проявами місництва, відомчого підходу до справи, з безгосподарністю й марнотратством, тяганиною і бюрократизмом; координують роботу інших контрольних органів; сприяють удосконаленню структури і роботи державного апарату.

Стаття 93. Ради народних депутатів безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма галузями державного, господарського і соціально-культурного будівництва, приймають рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за проведенням рішень у життя.

Стаття 94. Діяльність Рад народних депутатів будується на основі колективного, вільного, ділового обговорення і вирішення питань, гласності, регулярної звітності виконавчих і розпорядчих органів, інших створюваних Радами органів перед ними та населенням, широкого залучення громадян до участі в їх роботі.

Ради народних депутатів і створювані ними органи враховують громадську думку, виносять на обговорення громадян найважливіші питання загальнодержавного і місцевого значення, систематично інформують громадян про свою роботу і прийняті рішення.

Глава 13 Виборча система[ред.]

Стаття 95. Вибори народних депутатів проводяться по одномандатних або багатомандатних виборчих округах на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. З метою забезпечення представництва громадських організацій за нормами, встановленими законами Союзу РСР, союзних і автономних республік, третина народних депутатів СРСР, народних депутатів союзних і автономних республік обирається від громадських організацій - Комуністичної партії Радянського Союзу, професійних спілок, кооперативних організацій, Всесоюзної Ленінської Комуністичної Спілки Молоді, об'єднань жінок, ветеранів війни і праці, наукових працівників, творчих спілок та інших організацій, які були створені у встановленому законом порядку і мають загальносоюзні або республіканські органи. Вибори народних депутатів від громадських організацій проводяться на їх з'їздах, конференціях або пленумах їх загальносоюзних або республіканських органів.

Стаття 96. Вибори народних депутатів від виборчих округів є загальними: право обирати мають громадяни СРСР, які досягли 18 років. Право обирати депутатів від громадських організацій мають усі делегати їх з'їздів, конференцій або учасники пленумів їх загальносоюзних або республіканських органів.

Народним депутатом може бути обраний громадянин СРСР, який досяг 18 років, а народним депутатом СРСР - який досяг 21 року.

Громадянин СРСР не може бути одночасно народним депутатом більш як у двох Радах народних депутатів.

Особи, які входять до складу Ради Міністрів СРСР, Рад Міністрів союзних і автономних республік, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, за винятком голів цих органів, керівники відомств, відділів і управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад, судді і державні арбітри не можуть бути депутатами в Раді, якою вони призначаються або обираються.

У виборах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, особи, які тримаються в місцях позбавлення волі, а також направлені за рішенням суду в місця примусового лікування.

Стаття 97. Вибори народних депутатів від виборчих округів є рівними: виборець по кожному виборчому округу має один голос; виборці беруть участь у виборах на рівних засадах.

При виборах народних депутатів від громадської організації кожен делегат її з'їзду, конференції або учасник пленуму має один голос і всі вони беруть участь у виборах на рівних засадах.

Стаття 98. Вибори народних депутатів від виборчих округів є прямими: народні депутати обираються громадянами безпосередньо.

Народні депутати від громадських організацій обираються безпосередньо делегатами їх з'їздів, конференцій або учасниками пленумів їх загальносоюзних або республіканських органів.

Стаття 99. Голосування на виборах народних депутатів є таємним: контроль за волевиявленням голосуючих не допускається.

Стаття 100. Право висування кандидатів у народні депутати по виборчих округах належить трудовим колективам, громадським організаціям, зборам виборців за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах, а висування кандидатів у народні депутати від громадських організацій - їх загальносоюзним або республіканським органам, які враховують пропозиції щодо кандидатів у депутати, що надійшли від місцевих органів, низових колективів і членів цих організацій.

Кількість кандидатів у народні депутати не обмежується. Кожен учасник передвиборних зборів може пропонувати для обговорення будь-які кандидатури, в тому числі і свою.

До виборчих бюлетенів може бути включено будь-яку кількість кандидатів.

При виборах народних депутатів від виборчих округів можуть проводитись окружні передвиборні збори для обговорення висунутих по округу кандидатів у депутати і прийняття рішень про представлення кандидатів для реєстрації у відповідну виборчу комісію.

Витрати, пов'язані з підготовкою і проведенням виборів народних депутатів, провадяться за рахунок держави.

Стаття 101. Підготовка до виборів народних депутатів здійснюється відкрито і гласно.

Проведення виборів забезпечують виборчі комісії, які утворюються з представників трудових колективів, громадських організацій, зборів виборців за місцем проживання військовослужбовців по військових частинах.

Громадянам СРСР, трудовим колективам і громадським організаціям гарантується можливість вільного і всебічного обговорення політичних, ділових і особистих якостей кандидатів у народні депутати, а також право агітації за чи проти кандидата на зборах, у пресі, по телебаченню, радіо.

Порядок проведення виборів народних депутатів визначається законами Союзу РСР, союзних і автономних Республік.

Стаття 102. Виборці і громадські організації дають накази своїм депутатам.

Відповідні Ради народних депутатів розглядають накази, враховують їх при розробленні планів економічного і соціального розвитку та складанні бюджету, а також при підготовці рішень в інших питаннях, організують виконання наказів та інформують громадян про їх реалізацію.

Глава 14 Народний депутат[ред.]

Стаття 103. Депутати є повноважними представниками народу в Радах народних депутатів.

Беручи участь у роботі Рад, депутати вирішують питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва, організують проведення рішень Рад у життя, здійснюють контроль за роботою державних органів, підприємств, установ і організацій.

У своїй діяльності депутат керується загальнодержавними інтересами, враховує запити населення виборчого округу, інтереси, що їх виражає громадська організація, яка його обрала, добивається втілення в життя наказів виборців і громадської організації.

Стаття 104. Депутат здійснює свої повноваження, як правило, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

На час засідань З'їздів народних депутатів, сесій Верховних Рад або місцевих Рад народних депутатів, а також для здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законом, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного державного або місцевого бюджету.

Стаття 105. Депутат має право запиту до відповідних державних органів і службових осіб, які зобов'язані дати відповідь на запит на З'їзді народних депутатів, сесії Верховної Ради, місцевої Ради народних депутатів.

Депутат має право звертатися до всіх державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій у питаннях депутатської діяльності і брати участь у розгляді поставлених ним питань. Керівники відповідних державних і громадських органів, підприємств, установ і організацій зобов'язані невідкладно приймати депутата і розглядати його пропозиції у встановлені строки.

Стаття 106. Депутатові забезпечуються умови для безперешкодного й ефективного здійснення його прав і обов'язків.

Недоторканність депутатів, а також інші гарантії депутатської діяльності встановлюються Законом про статус депутатів та іншими законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік.

Стаття 107. Депутат зобов'язаний звітувати про свою роботу, роботу З'їзду народних депутатів, Верховної Ради або місцевої Ради народних депутатів перед виборцями, колективами та громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати, або перед громадською організацією, яка його обрала.

Депутат, який не виправдав довір'я виборців або громадської організації, може бути в будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців або громадської організації, яка його обрала, у встановленому законом порядку.

V. НАЙВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ СРСР[ред.]

Глава 15 З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР[ред.]

Стаття 108. Найвищим органом державної влади СРСР є З'їзд народних депутатів СРСР.

З'їзд народних депутатів СРСР правомочний прийняти на свій розгляд і вирішити будь-яке питання, віднесене до відання Союзу РСР.

До виключного відання З'їзду народних депутатів СРСР належить:

1) прийняття Конституції СРСР, внесення до неї змін;
2) прийняття рішень з питань національно-державного устрою, віднесених до відання Союзу РСР;
3) визначення державного кордону СРСР; затвердження змін кордонів між союзними республіками;
4) визначення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики СРСР;
5) затвердження перспективних державних планів і найважливіших загальносоюзних програм економічного і соціального розвитку СРСР;
6) обрання Верховної Ради СРСР;
7) обрання Голови Верховної Ради СРСР;
8) обрання Першого заступника Голови Верховної Ради СРСР;
9) затвердження Голови Ради Міністрів СРСР;
10) затвердження Голови Комітету народного контролю СРСР, Голови Верховного Суду СРСР, Генерального прокурора СРСР, Головного державного арбітра СРСР;
11) обрання Комітету конституційного нагляду СРСР;
12) скасування актів, прийнятих Верховною Радою СРСР;
13) прийняття рішень про проведення всенародного голосування (референдуму).

З'їзд народних депутатів СРСР приймає закони СРСР і постанови більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів СРСР.

Стаття 109. З'їзд народних депутатів СРСР складається з 2250 депутатів, які обираються в такому порядку:

750 депутатів - від територіальних виборчих округів з рівною кількістю виборців;
750 депутатів - від національно-територіальних виборчих округів за нормами: 32 депутати від кожної союзної Республіки, 11 депутатів від кожної автономної республіки, 5 депутатів від кожної автономної області і один депутат від кожного автономного округу;
750 депутатів - від загальносоюзних громадських організацій за нормами, встановленими Законом про вибори народних депутатів СРСР.

Стаття 110. З'їзд народних депутатів СРСР скликається на перше засідання не пізніше як через два місяці після виборів.

За поданням мандатної комісії, яку він обирає, З'їзд народних депутатів СРСР приймає рішення про визнання повноважень депутатів, а в разі порушення законодавства про вибори - про визнання виборів окремих депутатів недійсними.

З'їзд народних депутатів СРСР скликається Верховною Радою СРСР.

Чергові засідання З'їзду народних депутатів СРСР проводяться один раз на рік. Позачергові засідання скликаються з ініціативи Верховної Ради СРСР, за пропозицією однієї з палат Верховної Ради СРСР, Президії Верховної Ради СРСР, Голови Верховної Ради СРСР, не менш як однієї п'ятої народних депутатів СРСР або з ініціативи союзної республіки в особі її найвищого органу державної влади.

Перше після виборів засідання З'їзду народних депутатів СРСР веде Голова Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів СРСР, а потім - Голова Верховної Ради СРСР або його заступник.

Стаття 111. Верховна Рада СРСР - постійно діючий законодавчий, розпорядчий і контрольний орган державної влади СРСР.

Верховна Рада СРСР обирається таємним голосуванням з числа народних депутатів СРСР З'їздом народних депутатів СРСР і є йому підзвітною.

Верховна Рада СРСР складається з двох палат: Ради Союзу і Ради Національностей, рівних за своїм кількісним складом. Палати Верховної Ради СРСР є рівноправними.

Палати обираються на З'їзді народних депутатів СРСР загальним голосуванням депутатів. Рада Союзу обирається з числа народних депутатів СРСР від територіальних виборчих округів і народних депутатів СРСР від громадських організацій з урахуванням кількості виборців у союзній республіці або регіоні. Рада Національностей обирається з числа народних депутатів СРСР від національно-територіальних виборчих округів і народних депутатів СРСР від громадських організацій за нормами: 11 депутатів від кожної союзної республіки, 4 депутати від кожної автономної республіки, 2 депутати від кожної автономної області і один депутат від кожного автономного округу.

З'їзд народних депутатів СРСР щороку оновлює одну п'яту частину складу Ради Союзу і Ради Національностей.

Кожна палата Верховної Ради СРСР обирає Голову палати і двох його заступників Голови Ради Союзу і Ради Національностей керують засіданнями відповідних палат і відповідають їх внутрішнім розпорядком.

Спільні засідання палат ведуть Голова Верховної Ради СРСР, його Перший заступник або по черзі голови Ради Союзу і Ради Національностей.

Стаття 112. Верховна Рада СРСР щороку скликається Президією Верховної Ради СРСР на чергові - весняну і осінню - сесії тривалістю, як правило, три - чотири місяці кожна.

Позачергові сесії скликаються Президією Верховної Ради СРСР з її ініціативи або за пропозицією Голови Верховної ради СРСР, союзної республіки в особі її найвищого органу державної влади або не менш як третини складу однієї з палат Верховної Ради СРСР.

Сесія Верховної Ради СРСР складається з роздільних і спільних засідань палат, а також засідань постійних комісій палат і комітетів Верховної Ради СРСР, що проводяться в період між ними. Сесія відкривається і закривається на роздільних або спільних засіданнях палат.

Після закінчення строку повноважень З'їзду народних депутатів СРСР Верховна Рада СРСР зберігає свої повноваження аж до утворення новообраним З'їздом народних депутатів СРСР нового складу Верховної Ради СРСР.

Стаття 113. Верховна Рада СРСР:

1) призначає вибори народних депутатів СРСР і затверджує склад Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів СРСР;
2) призначає Голову Ради Міністрів СРСР, за його поданням затверджує склад Ради Міністрів СРСР, вносить до нього зміни; за пропозицією Ради Міністрів СРСР утворює і ліквідує міністерства СРСР і державні комітети СРСР;
3) утворює Раду оборони СРСР і затверджує її склад; призначає і змінює вище командування Збройних Сил СРСР;
4) обирає Комітет народного контролю СРСР, Верховний Суд СРСР, призначає Генерального прокурора СРСР, Головного державного арбітра СРСР; затверджує колегію Прокуратури Союзу РСР і колегію Державного арбітражу СРСР;
5) регулярно заслуховує звіти органів, які вона утворює або обирає, а також службових осіб, яких вона призначає або обирає;
6) забезпечує єдність законодавчого регулювання на всій території СРСР, встановлює основи законодавства Союзу і союзних республік;
7) здійснює в межах компетенції Союзу РСР законодавче регулювання відносин власності, організації управління народним господарством і соціально-культурним будівництвом, бюджетно-фінансової системи, оплати праці і ціноутворення, оподаткування, охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів, порядку реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків громадян, а також інших відносин;
8) дає тлумачення законів СРСР;
9) встановлює загальні засади організації і діяльності республіканських і місцевих органів державної влади і управління; визначає основи правового статусу громадських організацій;
10) подає на затвердження З'їзду народних депутатів СРСР проекти перспективних державних планів і найважливіших загальносоюзних програм економічного і соціального розвитку СРСР; затверджує державні плани економічного і соціального розвитку СРСР, державний бюджет СРСР; здійснює контроль за ходом виконання плану і бюджету; затверджує звіти про їх виконання; в разі необхідності вносить зміни до плану і бюджету;
11) ратифікує і денонсує міжнародні договори СРСР;
12) здійснює контроль за наданням державних позик, економічної та іншої допомоги іноземним державам, а також за укладенням угод про державні позики і кредити, одержувані з іноземних джерел;
13) визначає основні заходи в галузі оборони і гарантування державної безпеки; оголошує загальну або часткову мобілізацію; оголошує стан війни в разі воєнного нападу на СРСР чи в разі необхідності виконання міжнародних договірних зобов'язань щодо взаємної оборони від агресії;
14) приймає рішення про використання контингентів Збройних Сил СРСР у разі необхідності виконання міжнародних договірних зобов'язань щодо підтримання миру та безпеки;
15) встановлює військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
16) встановлює ордени і медалі СРСР; встановлює почесні звання СРСР;
17) видає загальносоюзні акти про амністію;
18) має право скасовувати укази і постанови Президії Верховної Ради СРСР, розпорядження Голови Верховної Ради СРСР, постанови і розпорядження Ради Міністрів СРСР;
19) скасовує постанови і розпорядження Рад Міністрів союзних республік у разі невідповідності їх Конституції СРСР і законам СРСР;
20) вирішує інші питання, віднесені до відання союзу РСР, крім тих, які належать до виключного відання З'їзду народних депутатів СРСР.

Верховна Рада СРСР приймає закони СРСР і постанови.

Закони і постанови, прийняті Верховною Радою СРСР, не можуть суперечити законам та іншим актам, прийнятим З'їздом народних депутатів СРСР.

Стаття 114. Право законодавчої ініціативи на З'їзді народних депутатів СРСР і у Верховній Раді СРСР належить народним депутатам СРСР, Раді Союзу, Раді Національностей, Президії Верховної Ради СРСР, Голові Верховної Ради СРСР, Комітету конституційного нагляду СРСР, Раді Міністрів СРСР, союзним республікам в особі їх найвищих органів державної влади, постійним комісіям палат і комітетам Верховної Ради СРСР, Комітету народного контролю СРСР, Верховному Суду СРСР, Генеральному прокуророві СРСР, Головному державному арбітру СРСР.

Право законодавчої ініціативи мають також громадські організації в особі їх загальносоюзних органів і Академія наук СРСР.

Стаття 115. Проекти законів, внесені на розгляд Верховної Ради СРСР, обговорюються палатами на їх роздільних або спільних засіданнях.

Закон СРСР вважається прийнятим, якщо в кожній з палат Верховної Ради СРСР за нього проголосувала більшість членів палати.

Проекти законів та інші найважливіші питання державного життя рішенням Верховної Ради СРСР, прийнятим з її ініціативи або за пропозицією союзної республіки в особі її найвищого органу державної влади, можуть бути винесені на всенародне обговорення.

Стаття 116. Кожна палата Верховної Ради СРСР має право розглядати будь-які питання, віднесені до відання Верховної Ради СРСР.

Розглядові насамперед у Раді Союзу підлягають питання соціально-економічного розвитку і державного будівництва, які мають спільне для всієї країни значення; прав, свобод і обов'язків громадян СРСР; зовнішньої політики СРСР; оборони і державної безпеки СРСР.

Розглядові насамперед у Раді Національностей підлягають питання забезпечення національної рівноправності, інтересів націй, народностей і національних груп у поєднанні з загальними інтересами і потребами радянської багатонаціональної держави; вдосконалення законодавства СРСР, яке регулює міжнаціональні відносини.

У питаннях своєї компетенції кожна з палат приймає постанови.

Постанова, прийнята однією з палат, при необхідності передається в другу палату і при схваленні нею набирає сили постанови Верховної Ради СРСР.

Стаття 117. В разі незгоди між Радою Союзу і Радою Національностей питання передається на вирішення погоджувальної комісії, яку утворюють палати на паритетних засадах, після чого питання вдруге розглядається Радою Союзу і Радою Національностей на спільному засіданні. Якщо і в цьому разі згоди не буде досягнуто, питання переноситься на розгляд З'їзду народних депутатів СРСР.

Стаття 118. Президія Верховної Ради СРСР є підзвітним Верховній Раді СРСР органом, який забезпечує організацію роботи З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР та здійснює інші повноваження в межах, передбачених Конституцією СРСР і законами СРСР.

До складу Президії Верховної Ради СРСР входять за посадою: Голова Верховної Ради СРСР, Перший заступник Голови Верховної Ради СРСР, п'ятнадцять заступників Голови Верховної Ради СРСР - голови Верховних Рад союзних республік, голови Ради Союзу і Ради Національностей, Голова Комітету народного контролю СРСР, голови постійних комісій палат і комітетів Верховної Ради СРСР.

Президію Верховної Ради СРСР очолює Голова Верховної Ради СРСР.

Стаття 119. Президія Верховної Ради СРСР:

1) скликає сесії Верховної Ради СРСР;
2) організує підготовку засідань З'їзду народних депутатів СРСР і сесій Верховної Ради СРСР;
3) координує діяльність постійних комісій палат і комітетів Верховної Ради СРСР;
4) сприяє народним депутатам СРСР у здійсненні ними своїх повноважень і забезпечує їх необхідною інформацією;
5) здійснює контроль за додержанням Конституції СРСР і забезпечує відповідність конституцій і законів союзних республік Конституції СРСР і законам СРСР;
6) організує підготовку і проведення всенародних голосувань (референдумів), а також всенародних обговорень проектів законів СРСР та інших найбільш важливих питань державного життя;
7) присвоює найвищі військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
8) нагороджує орденами і медалями СРСР, присвоює почесні звання СРСР;
9) приймає до громадянства СРСР; вирішує питання про вихід з громадянства СРСР, позбавлення громадянства СРСР, про надання притулку;
10) здійснює помилування;
11) призначає і відкликає дипломатичних представників СРСР в іноземних державах і при міжнародних організаціях;
12) приймає вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ній дипломатичних представників іноземних держав;
13) у період між сесіями Верховної Ради СРСР оголошує загальну або часткову мобілізацію; оголошує стан війни в разі воєнного нападу на СРСР або в разі необхідності виконання міжнародних договірних зобов'язань щодо взаємної оборони від агресії;
14) в інтересах захисту СРСР та безпеки його громадян оголошує воєнний або надзвичайний стан по всій країні, а також в окремих місцевостях - при обов'язковому розгляді цього питання з Президією Верховної Ради відповідної союзної республіки; може запроваджувати в зазначених випадках особливі форми управління, здійснюваного державними органами Союзу РСР і союзних республік;
15) публікує мовами союзних республік закони СРСР та інші акти, прийняті З'їздом народних депутатів СРСР, Верховною Радою СРСР, її палатами, Президією Верховної Ради СРСР, Головою Верховної Ради СРСР.

Президія Верховної Ради СРСР видає укази і приймає постанови.

Стаття 120. Голова Верховної Ради СРСР є найвищою службовою особою Радянської держави і представляє Союз Радянських Соціалістичних Республік всередині країни і в міжнародних відносинах.

Голова Верховної Ради СРСР обирається З'їздом народних депутатів СРСР з числа народних депутатів СРСР таємним голосуванням строком на п'ять років і не більш як на два строки підряд. Він може бути в будь-який час шляхом таємного голосування відкликаний З'їздом народних депутатів СРСР.

Голова Верховної Ради СРСР підзвітний З'їздові народних депутатів СРСР і Верховній Раді СРСР.

Стаття 121. Голова Верховної Ради СРСР:

1) здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають розглядові З'їздом народних депутатів СРСР і Верховною Радою СРСР; підписує закони СРСР та інші акти, прийняті З'їздом народних депутатів СРСР, Верховною Радою СРСР і Президією Верховної Ради СРСР;
2) подає З'їздові народних депутатів СРСР і Верховній Раді СРСР доповіді про становище країни та про важливі питання внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, гарантування обороноздатності та безпеки СРСР;
3) представляє З'їздові народних депутатів СРСР кандидатуру для обрання на посаду Першого заступника Голови Верховної Ради СРСР, а також пропозиції про персональний склад Комітету конституційного нагляду СРСР;
4) представляє Верховній Раді СРСР кандидатури для призначення або обрання на посади Голови Ради Міністрів СРСР, Голови Комітету народного контролю СРСР, Голови Верховного Суду СРСР, Генерального прокурора СРСР, Головного державного арбітра СРСР, а потім представляє цих службових осіб З'їзду народних депутатів СРСР на затвердження;
5) очолює Раду оборони СРСР;
6) веде переговори і підписує міжнародні договори СРСР.

Голова Верховної Ради СРСР видає розпорядження.

Перший заступник Голови Верховної Ради СРСР і заступники Голови Верховної Ради СРСР виконують за уповноваженням Голови Верховної Ради СРСР окремі його функції і заміщають Голову в разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх обов'язків.

Стаття 122. Рада Союзу і Рада Національностей обирають з числа членів Верховної Ради СРСР, інших народних депутатів СРСР постійні комісії палат для ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради СРСР, а також для сприяння проведенню в життя законів СРСР та інших рішень, прийнятих З'їздом народних депутатів СРСР і Верховною Радою СРСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій.

З цією ж метою палати Верховної Ради СРСР можуть створювати на паритетних засадах комітети Верховної Ради СРСР.

Верховна Рада СРСР, кожна з її палат створюють, коли визнають за необхідне, слідчі, ревізійні та інші комісії в будь-якому питанні.

Постійні комісії палат і комітети Верховної Ради СРСР щороку оновлюються на одну п'яту частину їх складу.

Стаття 123. Закони та інші рішення З'їзду народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР, постанови її палат приймаються, як правило, після попереднього обговорення проектів відповідними постійними комісіями палат або комітетами Верховної Ради СРСР.

Призначення і обрання службових осіб до складу Ради Міністрів СРСР, Комітету народного контролю СРСР, Верховного Суду СРСР, а також колегій Прокуратури Союзу РСР і Державного арбітражу СРСР провадиться при наявності висновку відповідних постійних комісій палат або комітетів Верховної Ради СРСР.

Усі державні і громадські органи, організації і службові особи зобов'язані виконувати вимоги комісій палат, комісій і комітетів Верховної Ради СРСР, подавати їм необхідні матеріали та документи.

Рекомендації комісій і комітетів підлягають обов'язковому розглядові державними і громадськими органами, установами і організаціями. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям і комітетам у встановлений ними строк.

Стаття 124. Народний депутат СРСР на засіданнях З'їзду народних депутатів СРСР і сесіях Верховної Ради СРСР має право звернутись із запитом до Голови Верховної Ради СРСР, до Ради Міністрів СРСР, до керівників інших органів, що їх утворюють або обирають З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР. Орган або службова особа, до яких звернуто запит, зобов'язані дати усну чи письмову відповідь на даному засіданні З'їзду або на даній сесії Верховної Ради СРСР не більш як у триденний строк.

Народні депутати СРСР звільняються від виконання службових або виробничих обов'язків на певний строк, необхідний для здійснення депутатської діяльності на З'їзді народних депутатів СРСР, у Верховній Раді СРСР, її палатах, комісіях і комітетах, а також серед населення. Народні депутати СРСР, обрані до складу Верховної Ради СРСР, можуть звільнятись від виконання службових або виробничих обов'язків на весь період своїх повноважень у Верховній Раді СРСР.

Народний депутат СРСР не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, арештований або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладаються в судовому порядку, без згоди Верховної Ради СРСР, а в період між її сесіями - без згоди Президії Верховної Ради СРСР.

Стаття 125. Комітет конституційного нагляду СРСР обирається З'їздом народних депутатів СРСР строком на десять років з числа спеціалістів у галузі політики і права у складі Голови, заступника Голови і 21 члена Комітету, включаючи представників від кожної союзної республіки.

Особи, обрані до Комітету конституційного нагляду СРСР, не можуть одночасно входити до складу органів, акти яких піднаглядні Комітету.

Особи, обрані до Комітету конституційного нагляду СРСР, при виконанні своїх обов'язків є незалежними і підкоряються тільки Конституції СРСР.

Комітет конституційного нагляду СРСР:

1) з власної ініціативи або за дорученням З'їзду народних депутатів СРСР подає З'їзду висновки про відповідність Конституції СРСР проектів законів СРСР, які підлягають розгляду З'їздом;
2) з власної ініціативи, за дорученням З'їзду народних депутатів СРСР, за пропозиціями Верховної Ради СРСР, найвищих органів державної влади союзних республік подає Верховній Раді СРСР висновки про відповідність актів Верховної Ради СРСР і її палат, а також проектів актів цих органів Конституції СРСР і законам СРСР, прийнятим З'їздом народних депутатів СРСР;
3) здійснює нагляд за відповідністю Конституції СРСР і законам СРСР, конституцій і законів союзних республік, постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР і Рад Міністрів союзних республік;
4) з власної ініціативи або за дорученням З'їзду народних депутатів СРСР, за пропозиціями Верховної Ради СРСР, її палат, Президії Верховної Ради СРСР, Голови Верховної Ради СРСР, постійних комісій палат і комітетів Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР, найвищих органів державної влади союзних республік дає висновки про відповідність Конституції СРСР і законам СРСР актів інших державних органів і громадських організацій.

При виявленні суперечності акта або його окремих положень Конституції СРСР або законам СРСР Комітет конституційного нагляду СРСР надсилає органові, який видав акт свій висновок для усунення допущеного порушення. Прийняття Комітетом такого висновку припиняє виконання акта або його окремих положень, що суперечать Конституції СРСР або законові СРСР.

Комітет конституційного нагляду СРСР вправі входити з поданням на З'їзд народних депутатів СРСР, у Верховну Раду СРСР або Раду Міністрів СРСР про скасування актів, що суперечать Конституції або законові СРСР, підзвітних їм органів чи службових осіб.

Організація і порядок діяльності Комітету конституційного нагляду СРСР визначаються Законом про конституційний нагляд в СРСР.

Стаття 126. З'їзд народних депутатів СРСР і Верховна Рада СРСР здійснюють контроль за діяльністю всіх підзвітних їм державних органів.

Верховна Рада СРСР спрямовує діяльність Комітету народного контролю СРСР, який очолює систему органів народного контролю.

Організація і порядок діяльності органів народного контролю визначаються Законом про народний контроль в СРСР.

Стаття 127. Порядок діяльності З'їзду народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР та їх органів визначається Регламентом З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР та іншими законами СРСР, що видаються на основі Конституції СРСР.

Глава 16 Рада Міністрів СРСР[ред.]

Стаття 128. Рада Міністрів СРСР - Уряд СРСР - є найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади СРСР.

Стаття 129. Рада Міністрів СРСР утворюється Верховною Радою СРСР на спільному засіданні Ради Союзу і Ради Національностей у складі Голови Ради Міністрів СРСР, перших заступників і заступників Голови, міністрів СРСР, голів державних комітетів СРСР.

До складу Ради Міністрів СРСР входять за посадою голови Рад Міністрів союзних республік.

За поданням Голови Ради Міністрів СРСР Верховна Рада СРСР може включити до складу Уряду СРСР керівників інших органів і організацій СРСР.

Рада Міністрів СРСР складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою СРСР на її першій сесії.

Стаття 130. Рада Міністрів СРСР є відповідальною перед З'їздом народних депутатів СРСР та Верховною Радою СРСР і їм підзвітною.

Новоутворена Рада Міністрів СРСР подає на розгляд Верховної Ради СРСР програму наступної діяльності на строк своїх повноважень.

Рада Міністрів СРСР не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед Верховною Радою СРСР.

Стаття 131. Рада Міністрів СРСР правомочна вирішувати всі питання державного управління, віднесені до відання Союзу РСР, оскільки вони не входять, згідно з Конституцією СРСР, до компетенції З'їзду народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР та її Президії, Голови Верховної Ради СРСР.

У межах своїх повноважень Рада Міністрів СРСР:

1) забезпечує керівництво народним господарством і соціально-культурним будівництвом; розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення зростання добробуту і культури народу, щодо розвитку науки і техніки, раціонального використання й охорони природних ресурсів, щодо зміцнення грошової і кредитної системи, проведення єдиної політики цін, оплати праці, соціального забезпечення, організації державного страхування та єдиної системи обліку і статистики; організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, підприємствами транспорту і зв'язку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування;
2) розробляє і вносить у Верховну Раду СРСР поточні й перспективні державні плани економічного і соціального розвитку СРСР, державний бюджет СРСР; вживає заходів щодо здійснення державних планів і бюджету; подає Верховній Раді СРСР звіти про виконання планів і виконання бюджету;
3) здійснює заходи щодо захисту інтересів держави, охорони соціалістичної власності і громадського порядку, щодо забезпечення та захисту прав і свобод громадян;
4) вживає заходів щодо гарантування державної безпеки;
5) здійснює загальне керівництво будівництвом Збройних Сил СРСР, визначає щорічні контингенти громадян, які підлягають призову на дійсну військову службу;
6) здійснює загальне керівництво в галузі відносин з іноземними державами, зовнішньої торгівлі, економічного, науково-технічного і культурного співробітництва СРСР із зарубіжними країнами; вживає заходів до забезпечення виконання міжнародних договорів СРСР; затверджує і денонсує міжурядові міжнародні договори;
7) утворює в разі необхідності комітети, головні управління та інші відомства при Раді Міністрів СРСР у справах господарського, соціально-культурного і оборонного будівництва.

Стаття 132. Для вирішення питань, зв'язаних із забезпеченням керівництва народним господарством, та інших питань державного управління як постійний орган Ради Міністрів СРСР діє Президія Ради Міністрів СРСР у складі Голови Ради Міністрів СРСР, перших заступників і заступників Голови. До складу Президії Ради Міністрів СРСР можуть входити за рішенням Ради Міністрів СРСР і інші члени Уряду СРСР.

Стаття 133. Рада Міністрів СРСР на основі і на виконання законів СРСР та інших рішень З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР видає постанови й розпорядження та перевіряє їх виконання. Постанови й розпорядження Ради Міністрів СРСР є обов'язковими до виконання на всій території СРСР.

Стаття 134. Рада Міністрів СРСР має право в питаннях, віднесених до відання Союзу РСР, зупиняти виконання постанов і розпоряджень Рад Міністрів союзних республік, а також скасовувати акти міністерств СРСР, державних комітетів СРСР, інших підвідомчих їй органів.

Стаття 135. Рада Міністрів СРСР об'єднує і спрямовує роботу загальносоюзних і союзно-республіканських міністерств і державних комітетів СРСР, інших підвідомчих їй органів.

Загальносоюзні міністерства і державні комітети СРСР керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління на всій території СРСР безпосередньо або через створювані ними органи.

Союзно-республіканські міністерства і державні комітети СРСР керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, як правило, через відповідні міністерства, державні комітети, інші органи союзних республік і управляють безпосередньо окремими підприємствами та об'єднаннями, які перебувають у союзному підпорядкуванні.

Міністерства і державні комітети СРСР несуть відповідальність за стан і розвиток доручених їм сфер управління; в межах своєї компетенції видають акти на основі і на виконання законів СРСР та інших рішень З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР, постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР; організують і перевіряють їх виконання.

Стаття 136. Компетенція Ради Міністрів СРСР і її Президії, порядок їх діяльності, відносини Ради Міністрів з іншими державними органами, а також перелік загальносоюзних і союзно-республіканських міністерств і державних комітетів СРСР визначаються на основі Конституції Законом про Раду Міністрів СРСР.

VI. ОСНОВИ ПОБУДОВИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ В СОЮЗНИХ РЕСПУБЛІКАХ[ред.]

Глава 17 Найвищі органи державної влади і управління союзної республіки[ред.]

Стаття 137. Найвищим органом державної влади союзної республіки є З'їзд народних депутатів союзної республіки.

Повноваження З'їзду народних депутатів союзної республіки визначаються Конституцією союзної республіки.

Стаття 138. Верховна Рада союзної республіки - постійно діючий законодавчий, розпорядчий і контрольний орган державної влади союзної республіки. Верховна Рада союзної республіки є підзвітною З'їздові народних депутатів союзної республіки.

Голова Верховної Ради союзної республіки є підзвітним З'їздові народних депутатів і Верховній Раді союзної республіки.

Повноваження Верховної Ради союзної республіки, її Президії, Голови Верховної Ради союзної республіки визначаються Конституцією союзної республіки.

Стаття 139. Верховна Рада союзної республіки утворює Раду Міністрів союзної республіки - Уряд союзної республіки - найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади союзної республіки.

Рада Міністрів союзної республіки є відповідальною перед З'їздом народних депутатів та Верховною Радою союзної республіки і їм підзвітною.

Стаття 140. Рада Міністрів союзної республіки видає постанови й розпорядження на основі і на виконання законодавчих актів СРСР і союзної республіки, постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР, організує і перевіряє їх виконання.

Стаття 141. Рада Міністрів союзної республіки має право зупиняти виконання постанов і розпоряджень Рад Міністрів автономних республік, скасовувати рішення і розпорядження виконавчих комітетів крайових, обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів, Рад народних депутатів автономних областей, а в союзних республіках, які не мають обласного поділу, - виконавчих комітетів районних і відповідних міських Рад народних депутатів.

Стаття 142. Рада Міністрів союзної республіки об'єднує і спрямовує роботу союзно-республіканських і республіканських міністерств, державних комітетів союзної республіки, інших підвідомчих їй органів.

Союзно-республіканські міністерства й державні комітети союзної республіки керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, підлягаючи як Раді Міністрів союзної республіки, так і відповідному союзно-республіканському міністерству СРСР або державному комітетові СРСР.

Республіканські міністерства і державні комітети керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, підлягаючи Раді Міністрів союзної республіки.

Глава 18 Найвищі органи державної влади і управління автономної республіки[ред.]

Стаття 143. Найвищим органом державної влади автономної республіки є З'їзд народних депутатів автономної республіки.

Стаття 144. Верховна Рада автономної республіки - постійно діючий законодавчий, розпорядчий і контрольний орган державної влади автономної республіки. Верховна Рада автономної республіки є підзвітною З'їздові народних депутатів автономної республіки.

Голова Верховної Ради автономної республіки є підзвітним З'їздові народних депутатів і Верховній Раді автономної республіки.

Рада Міністрів автономної республіки є відповідальною перед З'їздом народних депутатів та Верховною Радою автономної республіки і їм підзвітною.

Глава 19 Місцеві органи державної влади і управління[ред.]

Стаття 145. Органами державної влади в краях, областях, автономних областях, автономних округах, районах, містах, районах у містах, селищах, сільських населених пунктах є відповідні Ради народних депутатів.

Стаття 146. Місцеві Ради народних депутатів вирішують усі питання місцевого значення, виходячи із загальнодержавних інтересів та інтересів громадян, які проживають на території Ради, проводять у життя рішення вищестоящих державних органів, керують діяльністю нижчестоящих Рад народних депутатів, беруть участь в обговоренні питань республіканського й загальносоюзного значення, вносять з цих питань свої пропозиції.

Місцеві Ради народних депутатів керують на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджують плани економічного і соціального розвитку і місцевий бюджет; здійснюють керівництво підпорядкованими їм державними органами, підприємствами, установами й організаціями; забезпечують додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян; сприяють зміцненню обороноздатності країни.

Стаття 147. У межах своїх повноважень місцеві Ради народних депутатів забезпечують комплексний економічний і соціальний розвиток на їх території; здійснюють контроль за додержанням законодавства розташованими на цій території підприємствами, установами й організаціями вищестоящого підпорядкування; координують і контролюють їх діяльність у галузі землекористування, охорони природи, будівництва, використання трудових ресурсів, виробництва товарів народного споживання, соціально-культурного, побутового та іншого обслуговування населення.

Стаття 148. Місцеві Ради народних депутатів приймають рішення в межах повноважень, наданих їм законодавством Союзу РСР, союзної та автономної республіки. Рішення місцевих Рад є обов'язковими для виконання всіма розташованими на території Ради підприємствами, установами й організаціями, а також службовими особами і громадянами.

Стаття 149. Роботу крайових, обласних, автономних областей, автономних округів, районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів організують їх президії, очолювані головами Рад, а в міських (міст районного підпорядкування), селищних і сільських Радах - голови цих Рад.

Стаття 150. Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів є виконавчі комітети, обрані ними.

Виконавчі комітети не рідше одного разу на рік звітують перед Радами, які їх обрали, а також на зборах трудових колективів і за місцем проживання громадян.

Виконавчі комітети місцевих Рад є безпосередньо підзвітними як Раді, що їх обрала, так і вищестоящому виконавчому і розпорядчому органу.

VII. ПРАВОСУДДЯ, АРБІТРАЖ І ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД[ред.]

Глава 20 Суд і арбітраж[ред.]

Стаття 151. Правосуддя в СРСР здійснюється тільки судом.

В СРСР діють Верховний Суд СРСР, Верховні Суди союзних республік, Верховні Суди автономних республік, крайові, обласні, міські суди, суди автономних областей, суди автономних округів, районні (міські) народні суди, а також військові трибунали у Збройних Силах.

Стаття 152. Всі суди в СРСР утворюються на засадах виборності суддів і народних засідателів.

Народні судді районних (міських) народних судів, судді крайових, обласних і міських судів обираються відповідними вищестоящими Радами народних депутатів.

Судді Верховного Суду СРСР, Верховних Судів союзних і автономних республік, судів автономних областей і автономних округів обираються відповідно Верховною Радою СРСР, Верховними Радами союзних і автономних республік, Радами народних депутатів автономних областей і автономних округів.

Народні засідателі районних (міських) народних судів обираються на зборах громадян за місцем їх проживання або роботи відкритим голосуванням, а народні засідателі вищестоящих судів - відповідними Радами народних депутатів.

Судді військових трибуналів обираються Президією Верховної Ради СРСР, а народні засідателі - зборами військовослужбовців відкритим голосуванням.

Судді всіх судів обираються строком на десять років. Народні засідателі всіх судів обираються строком на п'ять років.

Судді і народні засідателі є відповідальними перед органами або виборцями, які їх обрали, звітують перед ними і можуть бути ними відкликані у встановленому законом порядку.

Стаття 153. Верховний Суд СРСР є найвищим судовим органом СРСР і здійснює нагляд за судовою діяльністю судів Союзу РСР, а також судів союзних республік у межах, встановлених законом.

Верховний Суд СРСР складається з Голови, його заступників, членів і народних засідателів. До складу Верховного Суду СРСР входять за посадою голови Верховних Судів союзних республік.

Організація і порядок діяльності Верховного Суду СРСР визначаються Законом про Верховний Суд СРСР.

Стаття 154. Розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах здійснюється колегіально; в суді першої інстанції - з участю народних засідателів. Народні засідателі при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Стаття 155. Судді і народні засідателі є незалежними і підкоряються тільки законові.

Суддям і народним засідателям забезпечуються умови для безперешкодного і ефективного здійснення їх прав та обов'язків. Будь-яке втручання в діяльність суддів і народних засідателів по здійсненню правосуддя є неприпустимим і тягне за собою відповідальність за законом.

Недоторканність суддів і народних засідателів, а також інші гарантії їх незалежності встановлюються Законом про статус суддів в СРСР та іншими законодавчими актами Союзу РСР і союзних республік.

Стаття 156. Правосуддя в СРСР здійснюється на засадах рівності громадян перед Законом і судом.

Стаття 157. Розгляд справ у всіх судах є відкритим. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених Законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства.

Стаття 158. Обвинуваченому забезпечується право на захист.

Стаття 159. Судочинство провадиться мовою союзної або автономної республіки, автономної області, автономного округу або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою.

Стаття 160. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до Закону.

Стаття 161. Для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. У випадках, передбачених законодавством, юридична допомога громадянам подається безплатно.

Організація і порядок діяльності адвокатури визначаються законодавством Союзу РСР і союзних республік.

Стаття 162. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів.

Стаття 163. Вирішення господарських спорів між підприємствами, установами й організаціями здійснюється органами державного арбітражу в межах їх компетенції. Організація і порядок діяльності органів державного арбітражу визначаються Законом про державний арбітраж в СРСР.

Глава 21 Прокуратура[ред.]

Стаття 164. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами покладається на Генерального прокурора СРСР і підлеглих йому прокурорів.

Стаття 165. Генеральний прокурор СРСР є відповідальним перед З'їздом народних депутатів СРСР та Верховною Радою СРСР і їм підзвітним.

Стаття 166. Прокурори союзних республік, автономних республік, країв, областей і автономних областей призначаються Генеральним прокурором СРСР. Прокурори автономних округів, районні та міські прокурори призначаються прокурорами союзних республік і затверджуються Генеральним прокурором СРСР.

Стаття 167. Строк повноважень Генерального прокурора СРСР і всіх нижчестоящих прокурорів - п'ять років.

Стаття 168. Органи прокуратури здійснюють свої повноваження незалежно від будь-яких місцевих органів, підлягаючи тільки Генеральному прокуророві СРСР.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються Законом про прокуратуру СРСР.

VIII. ГЕРБ, ПРАПОР, ГІМН І СТОЛИЦЯ СРСР[ред.]

Стаття 169. Державний герб Союзу Радянських Соціалістичних Республік являє собою зображення серпа й молота на фоні земної кулі, у променях сонця і в обрамленні колосся, з написом мовами союзних республік: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!". У верхній частині герба - п'ятикутна зірка.

Стаття 170. Державний прапор Союзу Радянських Соціалістичних Республік являє собою червоне прямокутне полотнище з зображенням в його верхньому куті, біля древка, золотих серпа й молота і над ними червоної п'ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Відношення ширини прапора до його довжини - 1:2.

Стаття 171. Державний гімн Союзу Радянських Соціалістичних Республік затверджується Президією Верховної Ради СРСР.

Стаття 172. Столицею Союзу Радянських Соціалістичних Республік є місто Москва.

IX. ДІЯ КОНСТИТУЦІЇ СРСР І ПОРЯДОК ЇЇ ЗМІНИ[ред.]

Стаття 173. Конституція СРСР має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші акти державних органів видаються на основі і відповідно до Конституції СРСР.

Стаття 174. Зміна Конституції СРСР провадиться рішенням З'їзду народних депутатів СРСР, прийнятим більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів СРСР.

Джерела[ред.]