Краєзнавство/1927/01/Вивчення продукційних сил і краєзнавство

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Завантажити джерело у форматі EPUB

Завантажити джерело у форматі RTF Завантажити джерело у форматі PDF

Завантажити собі!

К. Дубняк.

Вивчення продукційних сил і краєзнавство.

Не одну тисячу років несе свої води сивий Дніпро до бурхливого Чорного моря, не одну тисячу років лежить уже кам'яне вугілля в над­рах Донбасу чи залізна руда на Криворіжжі, не одну тисячу років Україна відзначається своєю родючою чорноземлею.

Зовнішня природа залишається відносно незмінною, постійною про­ тягом багатьох тисяч років, тоді як соціяльне життя людскости, оточе­ної тою природою, невпинно міняється, розвивається. Хіба можна по­ рівняти наше сучасне життя з життям до революції, з життям за часів козаччини, за часів Київської Руси, або ще давніших часів? , Так само і внутрішня природа людини, себ-то її психо-фізіологічна організація, залишається майже незмінною протягом багатьох і багатьох тисяч років, а соціяльне життя людскости, незалежно від того, все розвивається й розвивається.

Очевидно, коли господарство нашого селянина тепер не таке, яким воно було 10, 100, 500 років тому, коли господарство німця-колоніста далеко вище від господарства суміжного з ним селянина-українця, а го­сподарство нашого поселянина за Каспієм пішло вперед від господарства тубільця-мандрівника, то це все не залежить ні від зовнішньої природи, що оточує людину, ні від унутрішньої природи самої людини. Природа є лише те тло, на якому розвивається діяльність людини. Не може, наприклад, ескімос сіяти пшеницю на кризі, або степовик України полювати за бі­лим ведмедем. Сама-ж по собі природа ще не визначає тіх шляхів, що ними йде історичний розвиток людськости.

Але людина живе серед певного природнього оточення. І коли ми простежимо життя людини на тій чи иншій території протягом багатьох віків, то побачимо, що вся історія того чи иншого народу є безпере­станна боротьба з природою. Людина бореться з природою, чім далі дужче опановує її, вживаючи для тої боротьби безліч різного знаряддя, все удосконалюючи останнє. Від первісної камінюки чи ломаки людина протягом багатьох віків дійшла до сучасної техніки з її різноманітними машинами. Від первісних спостережень природи людина дішла до знання, до науки, що, використовуючи її досягнення й тим удосконалюючи тех­ніку, людина все більш і більш опановує природу.

Одвічна боротьба людини з природою приводила до удосконалення засобів тої боротьби, до використання більшої кількости різних знарядь, приводила також і до боротьби людей між собою за оволодіння тими засобами боротьби з природою. В чиїх руках засоби боротьби з приро­дою й оскільки вони удосконалені, від того залежав і залежить увесь хід життя людського.

Отже, життя людське в своєму історичному русі є одвічна боротьба з природою і разом з тим класова боротьба, боротьба тіх, хто не має засобів виробництва з тими, хто ціми засобами володіє.

Всі ті сили, що ними людина користується в боротьбі з природою, що їх вона втягає в ту боротьбу, звуться продукційними силами.

Продукційні сили певного суспільства увесь час міняються, набува­ючи нового й нового вигляду; так само в певний час стан продукційних сил різних суспільств буває неоднаковий. В одних державах продук­ційні сили більш розвинені, а в инших — менше. Більше чи менше опа­нування природи людиною залежить від розвитку продукційних сил певного суспільства, а стан розвитку продукційних сил того суспільства залежить від високого чи малого ступня розвитку техніки.

З чого-ж складаються продукційні сили? Найголовнішою продукційною силою є сама людина, як робоча сила в самому широкому розумінні цього слова; далі до продукційних сил належать ті природні ре­сурси й ті сили природи, що їх людина втягає у свою виробничу діяль­ність, що ними вона користується в своєму виробництві і, нарешті, тех­ніка виробництва так само в самому широкому розумінні.

Самі по собі природні ресурси ще не є продукційна сила; лише тоді, коли на певному ступені розвитку техніки, людина починає викори­стовувати ті природні ресурси, вони стають продукційною силою, бо людина притягла їх до свого виробництва.

Стан продукційних сил певного суспільства визначає, власне, і ви­робничі відносини і соціяльний устрій суспільства, визначає його політичну й економічну міць.

Не дивно тому, що коли на розлогому терені СРСР до державного керма стала нова творча сила — пролетаріят, скрізь стихійно повстало гасло — вивчати, використовувати й розвивати продукційні сили радян­ських республік.

Стихійне прагнення до вивчення продукційних сил свого краю вилилося в могутній громадський краєзнавчий рух, що охопив усі активні-верстви радянського суспільства — робітника, селянина передовика, ком­сомольця, червоноармійця, студента, вчителя, агронома, професора і т. и. Виробниче краєзнавство, краєзнавство, що вивчає продукційні сили свого краю з метою допомогти планово-державному будівництву, прискорити й поглибити індустріялізацію країни, піднести культурний рівень народніх мас і народнього господарства,— таке краєзнавство, тільки таке, а не яке инше, потрібне й можливе в наших радянських умовах. „Краєзнавство,— каже Н. К. Крупська,— слід тлумачити не в старому розумінні, не в розумінні тільки археології, фольклору або вивчення пам'яток старовини, а в розумінні вивчення усієї суми економічних і політичних чинників" („Красний библиотекарь", 1926 года, № 12, ст. 11).

На такому погляді на краєзнавство стояла й 1-ша Всеукраїнська Краєзнавча Конференція (травень 1925 р.), в постановах якої, між иншим, читаємо: „Підход до краєзнавства мусить бути практичний, тоб-то крає­знавство мусить підготовляти ґрунт для поширення виробничої, науко­вої й освітньої роботи; в основу всіх краєзнавчих дослідів мусить лягти завдання як-найбільшого й найшвидчого підвищення продукційних сил нашого суспільства".

Продукційні сили вивчають не тільки краєзнавчі організації, а й пла­ново-державні та громадсько-господарські установи, а також і різні науково-дослідчі інституції. Та чи инша спеціяльна інституція, чи то планово'державна, чи науково-дослідча, об'єктом свого вивчення має певну продукційну силу, напр., рослину, ґрунт, руду, залізницю і т. и. Краєзнавство-ж, вивчаючи продукційні сили й виробничі відносини, опе­ рує завжди економічною одиницею, звязаною з певною географічною територією. Об'єктом краєзнавства є завжди певна економічна одиниця — село, хутір, місто, район, округа, фабрика, завод і т. и.

Оскільки ця економічна одиниця звязана з певними територіяльними межами, то краєзнавство вивчає стан продукційних сил і виробничих відносин також і певної території. Краєзнавство студіює певний район або край, яко ґрунт для розвитку місцевих продукційних сил в цілому.

Вивчаючи продукційні сили території, краєзнавча організація (това­риство, гурток) не тільки сама провадить науково-дослідчу роботу, а й використовує працю спеціяльних науково-дослідчих інституцій та дер­жавно-господарських установ, використовує здобутки всіх наук що до своєї території.

Життя, в найширшому розумінні цього слова, завжди міняється, невпинно розвивається; сьогодні воно не таке, як учора, а взавтра не таке, як сьогодні; иншими словами, краєзнавство не може задоволь­нитися статичним, описовим вивченням продукційних сил свого району,— воно мусить показати його динаміку в минулому, оскільки воно приводить до сучасного, в сучасному і перспективно-майбутньому.

Краєзнавство, вивчаючи продукційні сили свого краю, увесь час ставить питання — чому, через що, для чого — розшукує причинність, взаємозвязок між різними явищами життя, дає відповіді на ці питання.

Краєзнавство дає синтетично-причинну фотографію продукційних сил свого району. Але синтетична всебічна характеристика території не буде повна, коли краєзнавець не з'ясує того значіння, яке має його район в господарстві держави та Союзу, бо не можна-ж мислити свій район якимсь ізольованим островом, не звязаним з життям всесвіту.

Головна і основна праця краєзнавчих організацій, до якої треба прагнути в процесі попередньої науково-дослідчої роботи — є вичерпана монографія певної економічно-територіяльної одиниці, яко суми багатьох продукційних сил її.

Пояснимо конкретним прикладом. Ботанік іде до лісу й там уся його увага зосереджується на окремих рослинах; зоолог у тому-ж лісі вивчає життя тварин; ґрунтознавець у тому-ж лісі вивчає ґрунти. Але ботанік за деревами, зоолог за своїми животинами, а ґрунтознавець за ґрунтами часто-густо не помічають лісу, як своєрідного краєвиду, ха­рактерного для даної території. Розуміється, окремий краєзнавець може бути і ботаніком і зоологом і ґрунтознавцем, але перед усім краєзнавець мусить бути синтетиком. Він на підставі матеріялів, здобутих у лісі ботаніком, зоологом, ґрунто­ знавцем та иншими дослідниками, мусить причинно-зв'язково, синтетично схарактеризувати ліс у цілому, як характерний краєвид, що є базою для господарської діяльности людини і часто обумовлює й скеровує розвиток продукційних сил і напрямок виробничих відносин району.

Всебічне вивчення сучасного життя, так в місті, як і на селі, є важлива справа не тільки наукового, а й політично-економічного зна­чіння; і потреба розвязати питання економічно-державного характеру (напр., питання районування) та синтетично-монографічно простудіювати і всебічно освітлити сучасне життя кожного села і міста з усіма їх різ­номанітними особливостями — є пекуча потреба.

Краєзнавча праця мусить розкрити розвиток і зріст нашого народнього господарства статично, динамічно і перспективно, мусить виявити закономірності, без знання яких не можливо керувати розвитком госпо­дарства[1].

В сучасних умовах оточення капіталістичними державами економіч­ ний розвиток СРСР гарантовано лише розвитком індустрії, перетворен­ням СРСР в країну суто-індустріяльну. Тому одною з вихідних точок сучасного краєзнавства мусить бути постанова X IV з'їзду ВКП(б), де сказано: „вести економічне будівництво так, щоб СРСР з країни, що довозить машини й приладдя, перетворити в країну, що виробляє ма­шини й приладдя".

Краєзнавчі сили Союзу і слід мобілізувати на допомогу індустріялізації Союзу, міста і села, на виявлення природніх і трудових можли­востей, що забезпечували б максимальну індустріялізацію промисловости й сільського господарства кожного району, міста, села.

Проблема вивчення продукційних сил країни з метою практичного їх використання в політичному житті і економічно-культурному будів­ництві радянських республік, зокрема — в індустріялізації країни, ця проблема давно вже стала головним завданням нашої радянської сучасности. В даний момент всю увагу радянського суспільства й держави скеровано на вивчення продукційних сил: весною цього року відбудеться II Всесоюзна конференція в справі вивчення продукційних сил СРСР, а перед тим, як підготовча до всесоюзної, відбулася така-ж конференція і на Україні. Роля краєзнавства в справі вивчення продукційних сил величезна. Планово-державне будівництво, науково-дослідча праця й краєзнавчий рух,— це ті основні чинники, що складають формулу організації вивчення продукційних сил. Заходи планових органів, як-що вони не спиратимуться на громадський краєзнавчий рух і не використовуватимуть здобутків науки, матимуть невеликий успіх. Тому на майбутніх конференціях і в підготовчій до їх роботі як-раз і буде звернуто велику увагу на розвязання питання контакту й погоджености роботи планових установ з науково-дослІдчими Й краєзнавчими установами та організаціями.

Краєзнавчі організації мусять пам'ятати, що на них радянською владою й радянським суспільством покладається велика надія що до беспосередньої, активної й продуктивної участи в справі вивчення про­ дукційних сил Союзу, відновлення, реконструкції та індустріялізації нашого народнього господарства.

Примітки[ред.]

  1. С. Драгоманів.— „Культ, і Поб.“ , 1926 р., ч. 8.