Кровавий шлях/Часть I/Роздїл VI
| ◀ Роздїл V. Оголошенє спроваджує гостя | Кровавий шлях Роздїл VI. Товія Ґреґсон доказує до чого є спосібний |
Роздїл VII. Сьвітло серед темряви ▶ |
|
Дневники слїдуючого дня були переповнені „Тайною з Brixton“ як її титуловали. Кождий поміщував довгі описи справи, а декотрі друкували іще в додатку вступні статї. Були там і для мене нові обставини. Дотепер маю іще в записнику витинки і витяги, відносячі ся до тої справи, а отсе зміст голосів кількох часописий:
На гадку „Daily Telegraph“, в судових річниках рідко лучаєть ся стрінути так незвичайну траґедію. Нїмецьке назвиско жертви, брак всїляких причин злочину, грізна напись на стїнї, все то вказує, що сей чин поповнили полїтичні еміґранти і революціонери. Соціялїсти мають много союзників в Америці, а померший без сумнїву переступив приписи їх тайного кодексу, а вони слїдили за ним і найшли в Лондонї. Мимоходом згадавши о тайних судах „agna tofana“ Carbonari-ох, марґрафинї Brinvilliera, теорії Дарвіна, засадах Мальтуса, проступниках, убійниках з доріг Rataliftu, статя кінчила ся відозвою до ряду, накликуючою до пильнїйшого догляду над чужинцями в Анґлїї.
„Standard“, коментуючи факти, писав, що подібне безправє лучаєть ся звичайно, коли державою править вільнодумне сторонництво. Випливають вони з заколотів, які повстають в умах товпи через розсїванє понять, котрі підкопують повагу всякої власти. Небіщик був Американцем, котрий прибув перед кількома тижнями до столицї. Замешкав у панї Charpentier, на Torquay, Terrace, Cambervell. В подорожи товаришив йому приватний секретар, д. Йосиф Станберсон. Оба попращали ґаздиню вівторок, дня 4. б. м. і поїхали на стацію Euston, і заявили її, що мають замір удати ся до Лїверполя. Відтак бачено їх разом на пероні, а опісля нїчо о них не було чути, аж доки не найдено тїла Дреббера в пустім домі на Brixton Road, о кілька миль від Euston-у.
В який спосіб дістав ся там? Хто був його убійником? Все се окружене якоюсь тайною. З задоволенєм довідуємо ся, що дд. Lestrade і Ґреґсон зі Scotland-Yard-у взяли в свої руки вислідженє сеї справи; можемо отже бути певними, що сї звісні, досьвідчені полїційні аґенти, незабаром висьвітлять сю таємничу справу.
„Daily News“ не сумнївав ся, що се полїтичний проступок. Деспотизм всїх континентальних держав і брак лїбералїзму вчинили, що до нашої держави виеміґрували люди, котрі могли би оказати ся добрими горожанами, колиб не були розгорячені тим всїм, що пережили. Серед тих людий обовязував кодекс чести, а кожде виломленє ся з під його приписів, карано смертю. Полїція повинна доложити всїх заходів, щоби відшукати секретаря, Стангерсона, і дізнати ся обставин житя убитого. Великим кроком наперед є відшуканє адреси дому, в котрім мешкав; а стало ся се, завдяки проворности і ревности д. Ґреґсона зі Scotland-Yard-у.
Читалисьмо разом сї нотатки, сидячи при снїданю з Шерльок-Гольмсом, котрого вони очевидно інтересували.— Сказав я вам, що щонебудь станеть ся, Lestrade і Ґреґсон будуть збирати лаври.
— Се залежить від звороту, який возьме справа.
— Дайте спокій! анї трохи. Коли убійника зловлять, станеть ся се, завдяки їх заходам; коли їм вихопить ся, наступить се мимо їх заходів. Щонебудь зроблять, будуть мати завсїгди сторонників. Un sot trouve toujours un plus sot, qui l'admire[1].
— А се що, до лиха? — закликав я, бо в сїнех і на сходах дав ся чути відголос численних кроків і окликів обуреня, котрі висказувала наша господиня.
— Дивізія армії слїдчої полїції з улицї Бакер — відмовив Гольмс з цїлою повагою, а коли се говорив, до кімнати впало шістьох лобузів таких брудних і обдертих, яких я іще в житю не бачив.
— Тихо, спокійно! — закликав Гольмс, строгим тоном і обідранцї стали відразу в ряд, неповорушно, як шість відражаючих статуй.
— На будуче будете присилати Wigginsа з рапортом самого, а прочі маєте чекати на улици. Розумієте? Wiggins, довідалисьте ся чого?
— Нї пане — відмовив один з обірванцїв.
— Я був сего певний. Однак не залишайте шукати, доки не довідаєте ся. Маєте тут — дав кождому шилїнґа. — А тепер марш; щобисьте менї на другий раз принесли красші вістки.
Кивнув рукою, а хлопчиська побігли як щурі, по сходах, а за хвилю долїтали нас з улиці їх крикливі голоси.
— Деколи такий малий жебрак принесе далеко лїпші вісти, як шість полїційних аґентів — замітив Гольмс. — Сам вид полїціянта вистарчить нераз, щоб замкнути людям уста. Сї обірванцї ходять всюда і все чують. Притім добрі з них лиси; лиш бракує їм належної органїзації.
— Чи ви послугуєте ся ними в справі Brixton? — спитав я.
— Так є; хотївбим вияснити одну точку. Врештї се лиш квестія часу. Ого! довідаємо ся якоїсь новини! Греґсон іде улицею, а на його лици малюєть ся невисказана радість. Думаю, що хиба іде до нас. Так, задержав ся… Ось і він!
Потягнений дзвінок сильною рукою, голосно відізвав ся і незабаром ясноволосий полїціянт минув сходи, скачучи по три степенї і впав до нашої кімнати до забави.
— Дорогий добродїю! — закликав, стискаючи руку Гольмса, котрої сей до него не витягав — прошу менї поґратулювати. Вже все маю в руках, цїла справа ясна як день.
Здавало ся менї, що по виразистій твари мого товариша перейшла тїнь неспокою.
— Якто, впалисьте на властивий слїд? — спитав.
— Слїд властивий! Алеж добродїю, наш пташок сидить вже під ключом!
— А називаєть ся?
— Артур Charpentier, підофіцир королївської маринарки — відмовив Ґреґсон помпатично, затираючи товсті руки і вигинаючи тїло на перед.
Шерльок Гольмс відітхнув з очевидною полекшою, а усьміх повернув на його лице.
— Сядьте добродїю Ґреґсон, і спробуйте одно з тих циґар — сказав. — Радібисьмо як найскорше знати в який спосіб се стало ся. Може напєте ся трохи whiskey з водою.
— Здалоби ся — відказав полїціянт. — Я цїлком вичерпаний працею двох останних днїв. Не так напруженєм фізичним, як напруженєм ума. Ви зрозумієте мене лїпше, як хто небудь, добродїю Шерльок-Гольмс, бо оба не щадимо свого мозку.
— Ви дуже ласкаві для мене, добродію Греґсон — сказав Гольмс з цїлою повагою. — Розкажіть же вже раз, в який спосіб ви дійшли до такого вислїду?
Полїціянт розсїв ся вигідно в фотели і з задоволенєм споглядав на клуби диму, зносячого ся з цигара. Нагло ударив ся долонею в колїно, в приступі веселости.
— Найлїпшим з того всього — закликав — є се, що той осел Lestrade, котрий маєть ся за такого мудрого, пустив ся цїлком блудним слїдом. Він шукає Станґерсона, котрий має зі злочином стільки спільного, що новонароджена дитина. Не сумнїваю ся, що вже його зловив.
Ся гадка видала ся Греґсонови такою потїшного, що сьміяв ся на цїле горло, доки не закашляв ся.
— Щож вас навело на слїд убійника?
— Зараз вам розкажу. Але, доктор Watson, застерігаю собі дискрецію, се лиш між нами. Першою трудностю, з якою стрітилисьмо ся, був брак всїх вказівок, що до минувшини сего Американця. Є такі, котрі ждали би відповіди на свої оголошеня, або відомости, що поволи стягали ся. Але Товія Ґреґсон не в сей спосіб забираєть ся до дїла. Ви памятаєте капелюх побіч помершого?
— Памятаю — відмовив Гольмс — капелюх від Івана Underwood'а і Синів, 129 Camberwell-Road.Ґреґсон глянув на Гольмса, цїлком збитий з пантелику.
— Не припускав я, що ви се завважаєте — відмовив. — Чи ви там були?
— Нї.
— А! — закликав Ґреґсон з задоволенєм; — не належить, видите, нїколи занедбувати жадної спосібности, хотяйби видавала ся малого значіня.
— Для великого ума нема нїчо малого — завважав Гольмс поважно.
— Отже, пішов я до Underwoodа і запитав його чи він продав капелюх такої величини і такого виду. Заглянув до книжки і найшов відразу, що післав капелюх до д. Дреббера, що мешкав в пансіонатї Charpentier, Torquay Terrace. Я мав вже його адресу.
— Знаменито, дуже добре — шепнув Шерльок-Гольмс.
Відтак пішов я до д. Charpentier — продовжав дальше аґент. — Застав я її дуже змішану і блїду. Дочка, гарна дївчина, говорячи мимоходом, мала червоні очи, а її уста дрожали, коли говорила до мене. Се не уйшло моєї уваги і сейчас знюхав я письмо носом. Ви знаєте се чувство, добродїю Гольмс, яке нас огортає, коли бачимо, що впалисьмо на властивий слїд: всї нерви дрожать. „Чи панї чули о таємничій смерти свого послїдного льокатора, добродїя Еноха Й. Дреббера з Клєвелянду?“ — спитав я.
Мати кивнула головою. Не була годна вимовити слова. Дочка вибухнула плачем. Я чув щораз виразнїйше, що сї люди були замішані в нещасливу справу.
— О котрій годинї д. Дреббер вийшов від вас на потяг? — спитав я відтак.„О осьмій“ — відмовила, стараючи ся запанувати над зворушенєм. — „Секретар його д. Станґерсон, сказав, що є два потяги: один о годинї 9 мінут 16, другий о 11-тій. Д. Дреббер мав замір їхати першим.“
— І ви панї відтак вже його не бачили?
Страшна зміна зайшла в лицю женщини, коли я задав її се питанє. Поблїдла, як хустка і минуло кілька хвиль, заким потрафила відмовити: — „Нї“ — охриплим, непевним голосом.
Настала хвилева мовчанка, відтак дочка відізвала ся спокійним, рішучим тоном:
„Мамо, лож не довела нїколи до нїчого доброго. Будьмо щирі зглядом сего пана; бачилисьмо іще. раз д. Дреббера“.
„Най тобі Бог простить!“ — крикнула п. Charpentier, підносячи руки до неба і опускаючи ся на фотель. — „Замордувалась брата“.
„Артур перший зажадавби, щоб ми сказали правду“ — відмовила молода дївчина.
— Скажіть же менї панї тепер все — промовив я. Звіреня на половину, є гірші від жадних: Врештї, ви не знаєте, як далеко ми вже втаємничені в сю справу.
„Нехай наслїдки спадуть на твою голову, Алїціє!“ — закликала мати, відтак звертаючись до мене; додала: — „Отже скажу вам все. Лиш ви не думайте, що моє зворушенє і неспокій о сина випливають з того, що він умачав руки в тій страшній справі. Він є цїлком невинний. Лиш бою ся, що він може видати ся скомпромітованим в ваших очах і инших людий. Воно справдї можливе, але запорукою його невинности є чистий характер і дотеперішне житє“.
— Найкористнїйше для панї буде, повторяю, коли розкажете все точно — відмовив я. — Вірте менї, що коли ваш син є невинний, нїчо йому не станеть ся!
„Алїціє, може лїпше буде, як нас лишиш самих“ — промовила і дочка вийшла з кімнати. — „Не мала я заміру розказати вам того всего — говорила дальше панї Charpentier, — але як моя дочка вже зачала, не маю иншої точки виходу. Тому постановила я все вам росказати, що стало ся не лишаючи жадної подробицї“.
— То дуже мудро з вашої сторони — завважав я.
— Д. Дреббер мешкав у нас близько три тижнї. Подорожував по континентї разом зі своїм секретаром д. Станґерсоном. Я завважала на їх куфрах налїплені картки з написею „Копенгаґа“, то доказує, що вони перебували в тім місци перед приїздом сюди. Станґерсон був чоловік тихий, поважний, чого не можу сказати про його пана. Простакуватий в своїх привичках, грубіянський в обходженю, упив ся того самого вечера коли приїхав, і, мушу визнати, що по дванайцятій годинї в полудне не бачила-м його нїколи тверезого. Захованє ся його супротив слуги, було відражаюче, свобідне і зарозуміле а, що найгірше, зачав небавом поступати так само і з моєю дочкою, Алїцією; нераз відзивав ся він до неї в спосіб, котрого на щастє, в своїй дївичій невинности, не зрозуміла. Раз забув ся до сего степеня, що вхопив її в пів і поцїлував, а ся обида обурила навіть і його секретаря, котрий не щадив йому докорів за таке безличне поступованє.
— Не розумію, для чого ви зносили се все? — запитав я. — Думаю, що панї можуть позбути ся своїх льокаторів в кождій хвилї?
Панї Charpentier счервонїла на моє слушне питанє.„Бодайби я була викинула його першого дня, як лиш показав ся, — відмовила. — Але покуса була за велика. Кождий з них платив фунт штерлїнгів денно, що виносило чотирнайцять фунтів тижнево, а прецїнь тепер мертвий сезон. Я є вдовою, удержанє сина, котрий служить при маринарцї, коштувало мене дуже много. Жаль менї було такого зарібку; хотїлам як найлїпше. Послїдний проступок д. Дреббера був однак так обуряючий, що вимовилам йому мешканє, виясняючи, чому. Така була причина його від'їзду.
— І щож дальше?
„Відітхнулам свобіднїйше, коли винїс ся. Син мій тепер власне має урльоп, але нїчо йому про се все не говорилам, бо є раптовний і сестру обожає. Коли я замкнула двері за тими льокаторами, камінь спав мені з серця. На жаль, заким однак минула година, відізвав ся дзвінок, д. Дреббер вернув в станї незвичайного підохоченя. Очевидно добре підпив собі. Силою дістав ся до кімнати, де я сидїла з дочкою і зачав безладно оповідати, що спізнив ся на потяг. Відтак звернув ся до Алїції і в моїй присутности запропонував її, з цїлою безличностію, щоби з ним утїкала. — Ви вже повнолїтні — говорив. — Жадне право не може вам сего заборонити. Маю більше гроший чим можу видати. Не звертайте на стару уваги, але ходїть сейчас зі мною. Будете жити як княгиня“. Бідна Алїція була така переражена, що відсунула ся від него, але він вхопив її за руку і старав ся потягнути до дверий. Я тодї крикнула, і в тій самій хвилї син мій, Артур, увійшов до кімнати. Що опісля стало ся, нїчо вже не знаю. Чулам проклони, відгомін бійки, але булам така переражена, що не важилам ся піднести голови. Коли опритомнїлам, побачилам Артура, стоячого з лїскою в руках на порозї; що сьміяв ся до розпуку.
„Ну, маю надїю, що сей гарний пан, не буде вже нам більше завертати голови — промовив. — Однак піду за ним і побачу, що зробить зі собою“. — Се кажучи, Артур взяв капелюх і вийшов. Слїдуючого ранку довідалисьмо ся о таємничій смерти д. Дреббера.
Се оповіданє переривала панї Charpentier частими зітхненями і мовчанкою. Хвилями говорила так тихо, що заледво міг я дочути її слова. Я поробив записки з сего її зізнаня, для уникненя ошибок“.
— Алеж се незвичайно займаюче — промовив Шерльок-Гольмс позїваючи. Щож дальше?
— Коли панї Charpentier скінчила — говорив дальше полїційний аґент — вдивив ся я в ню зором, котрий, часто як переконав ся, робить вражінє на женщини, і запитав ся, о котрій годинї вернув її син?
„Не знаю“ — відмовила.
— Не знаєте панї?
„Нї; має ключ і увійшов, нїкого не будячи“.
— Панї очевидно вже спали?
„Так є“.
А коли пішли панї спати?
„Коло одинайцятої“.
— В такім случаю ваш син, був за домом около двох годин?
„Так!“
— А може чотири, або пять?
„Може.“
— Щож робив через сей час?
„Не знаю!“ відмовила блїднучи іще більше.
— Очевидно, відтак не мав я вже вибору. Довідав ся я, де тепер перебуває офіцир Charpentier, взяв зі собою двох полїціянтів і заарештував його. Коли я діткнув ся плеча і спокійно завізвав його, щоби пішов за мною, відмовив менї з нечуваною безличностю: „Припускаю, що ви мене арештуєте, яко вмішаного в справу убійства сего драбуги Дреббера?“ Не згадалисьмо йому і слова о злочинї, а відізванє ся його було отже підозріле.
— Дуже — сказав Гольмс.
— Тримав в руках ту саму грубу палицю, котру, як казала мати, взяв зі собою, коли вибіг гонити Дреббера. Є се сукатий дубовий бук.
— Якаж отже ваша гадка?
— Отже так на мою думку, він гонив за Дреббером аж до Brixton Road. Там зайшла між ними нова авантура, офіцир ударив цїпком Дреббера, може в саму ямку, що спричинило його смерть, не лишаючи найменшого слїду. Злива була так велика, що на улици було цїлком пусто і Charpentier міг неспостережено заволочи тїло своєї жертви до пустого дому. Що відносить ся сьвічки, крови, написи, написаної на стінї і перстень, уважаю, що се все лиш викрути, щоби змилити слїд і впровадити в блуд полїцію.
— Пописалисьте ся знаменито, добродїю Ґреґсон, промовив Гольмс заохочуючим тоном. — Справдї, думаю, що будемо мати з вас потїху.
— Схлїбляю собі, справдї, щом не зле попровадив справу — відмовив з гордостю аґент. — Офіцир зізнав, що через якийсь час слїдив Дреббера, але вкінци Дреббер доглянув його і всїв до дорожки, щоб йому вимкнути ся. П. Charpentier вертаючи до дому, стрінув давного товариша і пішов з ним на довгий прохід. Спитаний де мешкає той товариш не був в силї дати вдоволяючої відповіди. Думаю, що всї ті случаї, мають зі собою безперечно якусь звязь. Лиш тїшив мене сей Lestrade, що пустив ся хибним слїдом. Побоюю ся, що він не богато довідаєть ся. Але, а се що? там до лиха! таж він сам у власній особі!
Дїйсно, в тій хвилї увійшов до кімнати Lestrade, але позбавлений тої певности себе, яка цїхувала його обходженє і одїж. Лице мав змінене, перестрашене, одїж невичищена, занедбана. Видко прийшов з заміром засягнути ради Шерльок-Гольмса, але коли побачив товариша, змішав ся і нахмурив ся. Стояв на серединї кімнати, обертаючи нервовим рухом капелюх і не знаючи що зробити.
— Справдї нечуваний случай — сказав вкінци — справа цїлком незрозуміла.
— А! так думаєте добродїю Lestrade? — закликав триумфуючо Ґреґсон. — Я був певний, що ви дійдете до тої конклюзії. Чи відшукалисьте вже раз секретаря д. Йосифа Станґерсона?
— Сей секретар, сей д. Йосиф Станґерсон — відмовив поважно Lestrade — зістав убитий нинї, около шестої рано в готели Hellidaya.
——————
- ↑ Дурний завсїгди знайде дурнїйшого, котрий його подивляє. (Прим. перекл.).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |