Кровавий шлях/Часть I/Роздїл VII
| ◀ Роздїл VI. Товія Ґреґсон доказує до чого є спосібний | Кровавий шлях Роздїл VII. Сьвітло серед темряви |
Роздїл I. На солоній пустинї ▶ |
|
— І Станґерсон також? — шепнув — справа путаєть ся.
— Була і без того досить заплутана — промовив Lestrade, сїдаючи. — Але здаєть ся менї, що я перервав воєнну нараду?
— Чи… чи ви певні сеї новини? — спалахнув Ґреґсон.
— Вертаю з його кімнати — відповів Lestrade. — Я перший відкрив що стало ся.
— Що іно учулисьмо гадку Ґреґсона в тій справі, завважав Гольмс. — Чи не схотїлиби ви нам сказати, що зробилисьте і бачилисьте в тій справі?
— Овшім — відмовив Lestrade. — Щиро визнаю, що я був переконаний о участи Станґерсона в убитю Дреббера, заким сей новий факт виказав менї, що я цїлковито ошибав ся. Занятий сею гадкою, забрав ся до відшуканя секретаря. — Отже, бачено їх разом на стації Euston, около пів до девятої вечером 5-го дня. О другій рано знайдено Дреббера при Brixton Road. Найважнїйшою тому річею було, довідати ся, що робив Станґерсон між годиною пів до девятої, а часом, в котрім поповнено убійство, і що опісля з ним стало ся? Я зателєґрафував до Лїверполю, подаючи прізвище і певні вказівки, що до Станґерсона і поручаючи розвинути надзір над американськими кораблями. Відтак забрав ся я сам до роботи і почав ходити по всїх готелях і пенсіонатах, в околиці стації Euston. Я думав що коли Дреббер розлучив ся зі своїм товаришем, сей послїдний, очевидно, переспав десь ніч в тій самій дїльницї, щоб слїдуючого ранка піти знов на стацію.
— Правдоподібно умовили ся перед розлученєм, де завтра стрінуть ся? — завважав Гольмс.— Так було справдї. Цїлий вчерашний вечер стратив я на безуспішних пошукуванях. Нинї рано почав я знов і о осьмій був я вже в готелю Hollidaya, при улицї Little George. На моє запитатє, чи мешкає там. д. Станґерсон, відказано мені потверджаючо.
„Безперечно ви є тим, на котрого п. Станґерсон чекає,“ сказано менї. „Сподїваєть ся вже когось від двох днїв“.
— Деж він є тепер? — спитав я.
„У себе; іще спить, казав збудити ся о девятій“.
— Піду сам до него — відмовив я.
— Подумав я, що моя несподївана поява, змішає. його до того степеня, що вирветь ся йому яке необачне слово. Портієр пішов за мною, щоб менї показати кімнату; був я вже на другім поверсї, а до неї провадив малий коритарик. Портієр показав менї двері і хотїв відійти, коли нараз я щось побачив, що мене переняло страхом, мимо мого двайцятьлїтного досьвіду. З під дверий тїк малий потічок крови, котрий переплив через коритарик і утворив під противлежною стїною малу калужу. Я крикнув, а се спричинило поворот портієра. Мало що не зомлів на вид крови. Двері були з середини замкнені, але ми їх підважили в двійку і виломали. Вікно в кімнатї було отворене, а около вікна лежало тїло мужчини в нічній сорочцї лицем до землї. Видко вже не жив від якогось часу, бо був закостенїв і холодний. Коли ми його обернули, портієр пізнав відразу, що се був той сам пан, котрий винаймив кімнату під іменем Йосиф Станґерсон. Причиноюсмерти був удар ножем, чи штилєтом в лївий бік, але так глубокий, що мусїв поребити серце. А тепер приходить найдивнїйша річ. Як вам здаєть ся, що находило ся над замордованим?Дрож перебігла мене від стіп до голови, огорнуло мене пречутє чогось страшного, заким ще Шерльок-Гольмс відмовив:
— Слово, RACHE, написане кровію!
— Так є! — відповів дрожачим голосом і всї мовчалисьмо через добру хвилю.
Поступованє незнаного убійника було таке систематичне і таке незрозуміле, що злочин ставав ся тим страшнїйший. Нерви мої загартовані на полю битви, почали відмовляти менї послуху — я дрожав цїлий.
— Бачили убійника — продовжав Lestrade. — Хлопець, продаючий молоко, ідучи уличкою до молочарні, між оборою а задом готелю, завважав, що драбина, котра там завсїгди лежала, стояла оперта о одно з вікон на другім поверсі, котре було цїлком отворене. Хлопець, минувши готель, оглянув ся і побачив на драбині якогось чоловіка, котрий сходив з таким спокоєм, так не здраджаючи жадного зворушеня, що хлопець взяв його за столяра, або теслю, працюючого в готелю. Тому не звернув на сего чоловіка особлившої уваги, лиш дивував ся, що він так вчасно зачинає роботу. Хлопець має вражінє, що сей мужчина був високий, мав лице червоне, а на собі довгий, бронзовий плащ. Доконавши убійства, лишив ся через якийсь час іще в кімнатї, бо найшлисьмо в мидници воду з кровію, де мив руки, а на простиралах плями крови, котрі показують, що витирав о них ніж.
Я глянув на Гольмса, чуючи опис вигляду убійника, зовсїм згідний з тим, який він подав менї. Але не доглянув я на лици свого товариша найменшого слїду учутя тріюмфу, або хоч задоволеня.
— Чи не найшлисьте в кімнатї нїчо, що моглоби навести на слід убійника? — спитав.Зовсїм нїчого. Станґерсон мав в кишени калитку Дреббера, але так певно завсїгди було, скоро він платив за него рахунки. В калитцї було більше як 80 фунтів штерлїнґів. Які небудь є причини сих незвичайних убійств, рабунок однак є цїлковито виключений. При убитім не найшов я анї паперів, анї жадних записок, лиш одну депешу, датовану з Клєвелянду, який місяць перед тим, на котрій було: „J. H. є в Европі“, без підпису.
— І нїчо більше? — спитав Гольмс.
— Нїчо важного. Повість, яку нещасливий чоловік читав заки заснув, лежала на ліжку, а файка побіч на кріслї. На столику стояла склянка води, а на футринї вікна лежало деревляне пуделочко з двома пігулками.
Шерльок Гольмс зірвав ся з крісла, видаючи оклик радости.
— Послїдне огниво! — закликав — тепер вже нїчого мені не бракує!
Полїціянти глянули на него поглядом безмежного здивованя.
— Нарештї, маю в руках всї нитки, котрі складають ся на сей заплутаний вузол — сказав мій товариш тоном звіреня. — Очевидно, є іще деякі браки, але се дрібнички; головних фактів, які зайшли від часу розлученя ся Дреббера зі Станґерсоном на стації, до хвилї знайденя тїла, я є такий певний, якбим дивив ся на них власними очима. Дам вам сейчас доказ. Добродїю Lestrade, не маєте часом тих пігулок?
— Овшім, — відмовив Lestrade, витягаючи біле пуделочко з кишенї; — я забрав їх з собою з мошонкою і депешою і хотїв зложити все разом в полїційнім бюрі. Але піґулки взяв я случайно, бо мушу признати ся, що я не привязую до них жадної ваги.— Дайте менї їх — сказав Гольмс. — А тепер, доктор — додав, звертаючи ся до мене — чи се звичайні пігулки?
— Нї, рішучо. — Вони мали сїру краску, перлову, були дуже малі, округлі і майже прозорі під сьвітлом.
— Вносячи з їх легкости і прозрости, мусять розпускати ся в водї — замітив я.
— Власне — відмовив Гольмс. — А тепер доктор чи не схотїлибисьте зійти і принести сего сараку ямника, котрий вже так довго мучить ся, що аж вчера ґаздиня просили, щобисьте зробили йому конець.
Я зійшов до кухнї, принїс песика і положив його на подушцї під печию. Тяжкий віддих ямника, шкляні очи вказували, що зближав ся його конець, а писок, білий, як снїг, доказував, що переступив вже звичайну границю істнованя псів своєї раси.
— Перекрою тепер одну з пігулок на половину — сказав Гольмс і, вийнявши ножика, замінив слова свої в дїло. — Одну половину сховаю до пуделка, бо буде менї пізнїйше потрібна, а другу кладу до чарки, де є вже капля води. Бачите добродїю, що доктор має слушність, і справдї пігулка розпускаєть ся.
— Сей досьвід може бути дуже інтересний — відізвав ся Lestrade, тоном чоловіка, котрий підозріває, що кплять собі з него; — не розумію однак, що се все може мати спільного зі смертю д. Йосифа Станґерсона.
— Терпеливости, мій приятелю, терпеливости. У властивім часї переконаєте ся, що має дуже богато спільного. Тепер додаю трохи молока, щоби ся мішанина була можлива до поликаня, даю псови і бачимо, що пє її радо.Говорячи, Гольмс вилив теч з чарки до підставки і поставив її перед псом, котрий лакомо вилизав все до послїдної каплї. Поважне захованє ся Гольмса подїлало на нас до сего степеня, що всї сидїлисьмо вдивлені в пса, очікуючи якогось дивного вислїду. Однак на дармо. Пес лежав дальше витягнений на подушці, віддихаючи з трудом, не чуючи ся очевидно анї лїпше, анї гірше, по зажитю лїку.
Гольмс витягнув годинник, а в міру того, як упливала мінута за мінутою, не приносячи жадного вислїду на його лици відбивало ся чимраз виразнїйше велике пригнобленє і розчарованє. Закусував уста, тарабанив пальцями по столї, взагалї обявляв сильне зденервованє. Був так дуже роздратований, що менї зробило ся його жаль, коли оба полїціянти підсьміхали ся з кпинами зачудовані сею невдачею.
— Не можливо, щоби се був случай — закликав зриваючись на конець з крісла; — не можливо, аби се був случай — повторив, ходячи по кімнаті великими кроками. Ті самі піґулки, котрих дїланя догадував ся я в справі Дреббера, показують ся знов по смерти Станґерсона. А прецїнь є не шкідливі. Що се може значити? Цїлий ланцюх моїх доказів не може бути ложний. Се не мислиме! А однак сей проклятий пес не здихає… А! маю! вже маю, маю!
З окликом радости кинув ся на пуделочко, перекраяв другу пігулку на половину, додав молока і підсунув знов підставку ямникови. Заледво нещасливий пес вмочив язик, судорожні корчі кинули ним кілька разів і в тій хвили пес витягнув ся і задеревів наче ражений громом.
Шерльок-Гольмс глубоко відітхнув і отер піт з чола. — Я повинен був мати більше віри, я повинен був знати, що коли якийсь факт заперечує цїлому рядови виводів, завсїгди показуєть ся, що для того факту належить шукати иншого виясненя. З двох піґулок, в тім пуделку, одна заключала убійчу отрую, а друга була зовсїм нешкідлива. Повинен я був о тім знати, заким ще побачив коробочку.
Се останне твердженє видало ся менї так дивне, що трудно, справдї, було менї увірити, що Гольмс говорить се притомно. Але неживий пес потверджував його докази. Я чув, що мрака, прислонююча мій ум, поволи розпорошуєть ся, що в нїм починає зарисовувати ся неясне понятє правди.
— Все се видаєть ся вам таке незвичайним — продовжав дальше Гольмс — тому, що від початку слїдства не зловилисьте цїлого значіня одної вказівки, котра вам лучила ся. Судьба зарядила, що я від разу здав собі справу з того, що відтак зайшло, се ствердило лиш моє початкове підозрінє, і лиш справдї його природним вислїдом. Звідси то річи, котрі вас вводили в подив і затемняли справу в вашім понятю, менї послужили до виясненя і скріпленя правдивости моїх заключень. Хибним є понятє, що незвичайні случаї є заразом і тайні. Найзвичайнїйший злочин буває часто таємничий, тому, що він не заключає жадних нових, анї відрубних цїх, з котрих можнаби вивести заключеня. Убійство, котре нас тепер займає, булоби далеко трунїйше до виясненя, наколиб тїло жертви знайдено прямо на дорозї, без тих всїх сензаційних обставин, які відразу надали характеристичне пятно цїлому злочинови. Всї ті особливі знаки, не лише, що не утруднили виясненя справи, але противно іще улекшили нашу задачу.Ґреґсон, котрий слухав всїх тих доказів з очевидною нетерпеливостю, не міг довше повздержати ся.
— Добродїю Гольмс — промовив — всї ми є готові признати, що з вас бравий чоловік, і що ви маєте відрубну методу в працї. Тепер розходить ся о зловленє убійника. Я робив на власну руку і здаєть ся мені, що був я в блудї. Молодий Charpentier не може бути причиною другого убійства. Lestrade слїдив сего Станґерсона і показуєть ся, що і він помилив ся. Ви від часу до часу робили замітки, котрі кажуть догадувати ся, що ви більше знаєте від нас; маємо проте право запитати вас прямо, що ви знаєте в тій справі. Чи можете назвати чоловіка, котрий допустив ся убійства?
— Не можу не признати Ґреґсонови, що має слушність — завважав Lestrade. — Оба робилисьмо, що було по нашій силї і оба ошибнулисьмо ся. Нараз, від часу як я є тут, згадали ви, що посїдаєте всї потрібні докази злочину. Думаю отже, що ви їх довше для себе не задержите.
— Найменша проволока в заарештованю злочинця, — завважав я, може йому подати нагоду поповнити яке нове зьвірство.
Наглений так нами всїма Гольмс, очевидно вагав ся. Все ходив по кімнатї, зі спущеною на груди головою і зі зморщеними бровами, як завсїгди, коли працювали його гадки.
— Нїяких убійств вже не буде — промовив вкінци, нагло стаючи перед нами. — Сего можете бути певні. Запиталисьте мене, чи я знаю назвиско убійника. Знаю. Само знанє його назвиска се дрібниця в порівнаню з трудностию зловленя його. Думаю однак, що се небавом станеть ся. Маю надїю се сповнити завдяки моїм власним зарядженям; але се справа вимагаюча много такту, бо маємо до дїла з хитрим чоловіком і спосібним до всего, котрий має також помічника, так як він сам, мудрого, о чім мав я нагоду переконати ся. Доки сей чоловік не додумуєть ся, що ми його слїдимо, є змога його зловити, але скоро набере найменшого підозріня, змінить назвиско і в одній хвилї зникне серед чотиромілїонового населеня столицї. Не маючи найменшого заміру кого небудь з вас обидити, змушений я заявити, що уважаю, що ті два мужчини є від вас сильнїйші і тому не зажадав я помочи полїції. Коли менї не удасть ся, цїла вина за се неповодженє спаде очевидно на мене; але я на се приготований. На разї прирікаю вам, що з хвилею, коли буду міг подїлити ся з вами тим, що знаю, без пошкодженя своїм комбінаціям, безпроволочно се учиню.
Ґреґсон і Lestrade цїлком не були задоволені з сеї обітниці, анї счудовані легковаженєм полїції. Послїдний почервонів аж по вуха, а в витрішковатих очах першого засьвітила ся цікавість і неохота. Заким котрий не будь з нас був в силї сформулувати собі певне якесь понятє — відізвало ся несьміле пуканє до дверий і представитель банди обідранцїв, Wiggins, показав ся в власній, завсїгди брудній і відражаючій особі.
— Прошу ласки пана — сказав, — дорожка стоїть на долинї.
— Добре списав ся хлопче — промовив обоятно Гольмс. — Чому не запровадите сего систему до Scotland-Yard-у? — продовжав дальше, виймаючи сталеві кайдани з шуфляди. — Гляньте яка знаменита пружина. В одній хвилї чоловік є спутаний.— Стара система також добра — завважав Lestrade; — коби лиш змоглисьмо найти чоловіка, котрому їх треба заложити.
— Правда, правда — відмовив Гольмс з усьміхом. — Дорожкар міг би мені замкнути і знести куферок. Wiggins заклич менї його на гору.
Я був здивований, чуючи, що мій товариш говорить о виїздї, не згадавши перед тим анї словом. В кутї кімнати стояв ручний куферок. Гольмс витягнув його і почав застїбати спряжки. Був цїлковито занятий тим, коли дорожкар увійшов до кімнати.
— Поможіть но менї застїбнути сей ремінь — відізвав ся Гольмс до дорожкаря не відвертаючи голови.
Візник наближив ся, споглядаючи недовірчиво до окола і положив руки на куферку, щоб помочи Гольмсови. В тій самій хвилї дав ся чути сухий тріск, металїчний брязкіт і Шерльок-Гольмс зірвав ся на рівні ноги.
— Добродїї! — закликав з блискучим поглядом — позвольте, нехай вам представлю п. Jeffersonа Hope, убійника Еноха Дреббера і Йосифа Станґерсона.
Все се стало ся з такою блискавичною скоростию що я не міг на разї здати собі з того справи. Хвиля ся задержала ся мені знаменито в памяти, памятаю вираз тріюмфу в очах Гольмса, звук його голосу, крику розпуку на лицю дорожкаря, коли споглядав на лискучі кайдани, котрі якби на зазив чародїйного заклятя, затиснули ся докола його рук.
Через кілька секунд стоялисьмо всї без руху, як статуї. Потім наш дорожкар вирвав ся з бішеним риком з рук Гольмса і кинув ся в вікно. Рами і шиби розлетїли ся в куснї, але заким був в силї добути ся, Ґреґсон, Lestrade і Гольмс кинули ся на него як гінчі собаки за зьвіриною. Затягнули його на середину кімнати і ту почала ся страшна борба. Такий був сильний і напрасний, що поборював всіх трох кілька разів. Мав силу чоловіка в епілептичнім нападі.
Лице і руки покалїчені шклом, але уплив крови цілком не зменшив його сили. Доперва, коли Lestrade-йови удало ся всунути руку за краватку і коли зачав його дусити, убійник дав за виграну. Але і тодї не булисьмо певні свого, доки не скувалисьмо його ніг, так само як руки. Відтак всталисьмо вичерпані з землі, не могучи захопити віддиху.
— Його дорожка стоїть на долинї — промовив Шерльок-Гольмс — можемо з неї скористати, заведе нас до Scontland-Yard-у. А тепер, добродії — продовжав дальше з милим усьміхом — маємо вияснене нашої малої тайни. Можете мене питати ся, о що лищ вам подобаєть ся, на все відповім з приємностию.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |