Кровавий шлях/Часть II/Роздїл III
| ◀ Роздїл II. Цьвіт Utahu | Кровавий шлях Роздїл III. Пророк у Івана Ферієра |
Роздїл IV. Утеча ▶ |
|
Минуло три тижні від виїзду Ефферзона Гопе, і його товаришів з Salt Lake City. Серце Івана Ферієра стискало ся на гадку о повороті молодця і о утратї прибраної дочки. Однак її щастєм сіяюче лице, лїпше доказувало, як всї арґументи, що він годив ся з даним приреченєм.
В глубинї душі присягнув він собі, що нїчо не буде в силї примусити його до відданя дочки за Мормона. Такої звязи цїлковито не уважав він за супруже, але за ганьбу і нещастє. Які будь були його погляди на мормонські засади, однак на тій точцї лишив ся неугнутим. Однак не міг він виступити з таким постановленєм, бо проголошенє якої небудь самостійної думки в тих часах було небезпечною річею в „країнї сьвятих“.
Так небезпечною і то так дуже, що найпобожнїйші важили ся ледво шептом, з запертим віддихом, висказувати свої релїгійні погляди, в страсї, щоби з їх уст не вийшло щось, що зле зрозумілиби і стягнулоби на них скору кару. Жертви переслїдуваня стали тепер сами жорстокими переслїдуванцями і неумолимими. Анї інквізиція в Севілї, анї славні нїмецькі тайні суди, анї італїйські стоваришеня не приладили грізнїших махінацій над сї, котрі кидали понуру тїнь на Стан Utah.
Грозу сеї орґанїзації подвоював факт, що вона була невгадана і таємнича. Видавала ся всевідучою і всемогучою, а однак ніколи нїхто не бачив жадного її знаку, не чув, щоб чим небудь вона обявила ся. Чоловік, котрий хотїв вести борбу против церкви, зникав і нїхто не знав, де він подїв ся і що з ним стало ся. Жінка і дїти чекали в дома на него, а батько вже не вертав, щоб розказати, що зайшло між ним, а його темними судіями. Необачне слово, нерозважне дїло викликувало зникненє, а нїхто нїколи не потрафив проникнути сю страшну тайну, яка повисла над всїма головами. Тому нїчого дивного, що сї мужчини, переняті вічною тревогою, не сьміли навіть в глубинї пустинї звіряти ся собі шептом з сумнївів, які їх гнобили.
З початку ся страшна і не даюча ся зловити власть, карала лиш тих, що опирали ся, котрі приняли мормонську віру, хотїли її відтак перемінити або покинути.
Незабаром розширила вона свій обсяг. Число дорослих женщин зменшило ся, а полїгамі (многоженьство) серед невистарчаючого жіночого населеня, ставала ся пустою доктриною. Тодї почали кружити особливші поголоски, — говорено о забитих поселенцях і зрабованих таборах в околиці, де нїколи не було видко Індіян. Сьвіжі женщини показували ся в гаремах старших, — женщини заливаючі ся слезами і в розпуці, з виразом неописаної відрази на винужденїлих лицях.
Спізнені в горах подорожні оповідали, що стрічали уоружених людий, замаскованих, котрі хильцем мовчки, пересували ся серед темноти. Сї оповіданя і поголоски прибрали з часом означену форму; безнастанно повторювані і стверджувані допровадили зкінци до сего, що зрозуміли загально суть річи. До нинїшного дня в самітних фармах на заходї назва ватаги Данїтів або Ангелів мести є злою ворожбою і викликує трівогу.
Коли стали звісні близші подробицї сеї орґанїзації, котрої дїяльність була так страшною, трівога, яку вона ширила іще побільшила ся. Нїхто не знав хто належить до сего страшного товариства. Імена учасників тих кровавих насильств, поповнюваних в імя релїґії, були оточені найглубшою тайною. Той сам приятель котрому ти звірив ся зі своїх сумнївів що до поступованя пророка і його післанництва, міг бути одним з тих, що приходили в ночи домагати ся огнем і мечем страшного задосить учиненя. Звідси кождий побоював ся сусіда і нїхто не говорив о річах найблизше його обходячих.
Одного гарного ранку Іван Феррієр забирав ся до виходу в поле, коли учув звук клямки коло штахет, а коли виглянув через вікно, побачив плечистого мужчину середного росту о темнім волосю, ідучого стежкою. Серце затовкло ся в грудях Ферієра, бо він пізнав в прибувшім Brighamа Young у власній особі. Цїлий неспокійний, бо знав добре, що така візита не приносить нїчого доброго, — Феррієр побіг до дверий, щоб привитати воджа Мормонів. Brigham Young приняв якось зимно се привитанє і не роз'яснивши засупленого облича, війшов за господарем до гостинної кімнати.
— Брате Ферієр — промовив сїдаючи і дивлючи ся бистро з під темних рісниць на фармера, — правовірні оказали ся, як думаю, для вас добрими. Ми забрали вас з пустинї примираючого голодом, до „Вибраної долини“, далисьмо вам землю і позволили збогатити ся між нами. Чи не є так?
— Так є — відповів Іван Феррієр.
— В заміну за се домагали ся ми сповненя лиш одного услівя; щоб ви приняли правдиву нашу віру і примінили ся під кождим зглядом до єї приписів. Обіцялисьте се услівє сповнити, тимчасом, коли вісти, котрі кружать є правдиві, не дотримуєте слова.
— Якто не дотримую? — спитав Феррієр, зносячи руки до неба. — Чи не даю складки на спільний фонд? Чи не ходжу ревно до сьвятинї? Чи не…
— Деж є ваші жінки? — спитав Young, розглядаючи ся доокола. — Закличте їх, щоб я міг їх повитати.
— Не оженив ся я, то правда — відмовив Феррієр. — Але женщин було серед нас не богато, а не один мав до них більші права від мене. Я не був сам, але я мав дочку, котра менї помагала в працї.
— О тій то власне дочцї хотїв я з вами поговорити — сказав вожд Мормонів. — Виросла на справдїшну цьвітку Utahу і найшла ласку в очах не одного з найперших в краю.
Іван Феррієр здавив глухий стогін.— Ходять о нїй поголоски, котрим би я не хотїв дати віри. Се безперечно пльотки злобних язиків. Як звучить 13-та заповідь в кодексї благословенного Йосифа Сміта? „Кожда правовірна дївчина повинна зістати жінкою одного з вибраних, бо колиб вибрала поганина, поповнилаби тяжкий гріх“. Так хоче одна з наших заповідий і є немислимим, щоб ви, котрий визнає правдиву віру, позволили дочці її збезчестити.
Іван Феррієр мовчав і нервовим рухом обертав в руках „шпіцруту!“
— Отже лучила ся нагода виставити на пробу ревність вашої віри, так постановила Сьвята Рада Чотирох. Дївчина є молода і не хотїлибисьмо, щоб она віддала ся за сивоволосого, анї також не задумуємо позбавити права вибору. Ми, старші, маємо численні стада ялівок[1] але і дїти наші мусять бути заосмотрені.
Станґерсон має сина, має сина також Дреббер, а кождий з них повитавби радо вашу дочку в порогах свого дому. Най вибере одного з них. Се молоді, богаті і правовірні. І яку дасьте менї на се відповідь?
Іван Феррієр мовчав іще через хвилю з хмарою на чолї.
— Мусимо мати час до намислу — відмовив вкінци. — Дочка моя іще молода, ледво вийшла з дитинячих лїт.
— Буде мати місяць часу до намислу — промовив Young, встаючи. — Але, коли мине сей час, мусить дати менї відповідь.
В дверех задержав ся і звернув до Феррієра своє загнїване лице і очи горіючі злобним огнем.— Іване Феррієр, — промовив громовим голосом, маєте мимо вашої немочи, ставити опір розказови „Чотирох Сьвятих“, лїпше було би для вас, коли би ваш і її кістяк білїли ся тепер на узбічах Sierra Blanca.
З сими словами був получений грізний рух руки, відтак Bringham Young вийшов, і небавом дав ся чути скрегіт шутру під його тяжкими кроками.
Іван Феррієр сидїв з головою в руках і роздумував, в який спосіб сю злу новину звістить дочці, коли нагло мягка рука спочила на його плечу; підніс голову і побачив перед собою Луцю, а блїда, вистрашена її твар показувала, що все чула.
— Не підслухувалам умисно — промовила, в відповідь на допитливий погляд батька. — Голос її гомонів в цїлім домі. — Ох! тату, тату, що ми зробимо?
— Не жури ся, — відповів, притягаючи її до себе, і гладячи шерсткою рукою її шовкове волосє. — Дамо собі раду в який небудь спосіб. Прецїнь твоє чувство для нашого хлопця не зменшаєть ся, що?
Шльоханє і стисненє його руки було одинокою її відповідию.
— Ні, знаю о тім. Врештї не хтївбим почути від тебе, що є инакше. Се добрий парубчак і чесний хрестіянин, якими не є тутешні люди мимо своїх вічних молитов і проповідий. Слухай, завтра виїзджає віддїл до Невади; постараю ся переслати йому вістку про се, що тут зайшло. А мусївбим дуже помилити ся в осудї о нім, коли на сю вістку, не верне до нас зі скоростию, котра повстидала би елєктричну іскру.
Луця через слези усміхнула ся на сї слова батька.
— Він сам найлїпше порадить, як прийде. Але я бою ся о тебе, мій дорогий тату. Оповідають… Оповідають такі страшні історії о тих, котрі ставлять опір пророкови… Лучаєть ся завсїгди їм якесь страшне нещастє.
— Але ми йому іще не супротивляли ся, — відповів батько. — Час буде запобічи лиху, коли се учинимо: маємо місяць часу перед собою, а думаю, що коли мине, наймудрійше зробимо зникаючи з Utah-у.
— Що, лишити Utah?
— Такий маю замір.
— А фарма?
— Постараємо ся зібрати як найбільше готових гроший, а проче лишимо. Говорячи щиро, Луцю, не перший раз я о тім думаю. Не люблю нїкому улягати, як вони всї улягають тут тому дурному пророкови. Я є сином вільної Америки і се все житє для мене новиною. Я вже за старий на науку. А коли він іще прийде сюда і буде пхати ніс до моїх домашних справ, може стрінути ся з добрим ладунком шроту на привитанє.
— Але вони не схотять нас пустити — промовила молода дївчина.
— Зачекаймо на Ефферзона а відтак собі порадимо. Тимчасом, ти не жури ся, не клопочи ся, коханє, і не плач, бо підпухнуть тобі очи, а я буду мусїв за се перед ним відповідати. Не ма чого бояти ся і не грозить нам жадна небезпека.
Іван Феррієр вправдї потїшав її з великою певностию себе, не менше однак Луця завважала, що вечером з найбільшою старанностию замикав двері на ключ, а очевидно на перед набив стрільбу, котра висїла на стїнї в його кімнатї до спаня.
- ↑ Так назвав своїх 100 жінок Heber C. Kembal в одній зі своїх проповідий.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |