Кровавий шлях/Часть II/Роздїл IV
| ◀ Роздїл III. Пророк у Івана Ферієра | Кровавий шлях Роздїл IV. Утеча |
Роздїл V. Ангели Местники ▶ |
|
Слїдуючого дня рано по розмові з пророком Мормонів Іван Феррієр пішов до Salt Lake City, там найшов знакомого, котрий їхав в гори Невада і віддав йому лист до Ефрерзона Гопе. В тім листї описував він, яке страшне нещастє грозить йому і як дуже є конечний його поворот. Коли се зробив, почув полекшу і вертав домів зі свобіднїйшим умом.
Приближаючи ся до фарми, дуже здивував ся на вид двох коний, привязаних до штахет. А іще більше огорнуло його здивованє, коли увійшов до кімнати і побачив двох молодих людий. Один з довгим, блїдим лицем, лежав в гамаку, оперши ноги на печи. Другий, з головою осадженою на широкім карку, о звичайних, звірячих чертах, стояв в вікні, тримаючи руки в кишені і посвистував загально звісну пісоньку. Оба кивнули головою, коли Феррієр увійшов, а сей котрий лежав в гамаку, розпочав бесїду.
— Бути може, що нас не знаєте — сказав. — Отсе син старшого, Дреббера, а я є Йосиф Станґерзон, що подорожував з вами, коли Пан витягнув свою руку і прилучив вас до своєї правовірної громади.
Іван Феррієр холодно уклонив ся. Тепер вже знав, що значили сї гостї.
— Прийшлисьмо, — продовжав дальше Станґерсон, — за радою наших батьків, просити вас о руку вашої дочки, для того нас є два, котрий вам і її лїпше подобає ся. Але позаяк я маю чотири жінки, а брат Дреббер сїм, тому здаєть ся менї, що мої осьвідчини повинні бути лїпше приняті.— Нї, нї, брате Станґерсон, — закликав Дреббер; — не ходить о се кілько жінок маємо, але кілько можемо удержати. Тепер відступив менї батько свої млини, отже я єсьм богатший.
— Але мої вигляди на будуче є лїпші, — промовив Станґерсон, — коли Пан покличе батька до своєї слави, то я наслїджу гарбарню і фабрику скір. А впрочім я від тебе старший і займаю в церкві висше становиско.
— Най отже панна рішає — заявив молодий Дреббер, приглядаючись з уподобанєм в зеркалї. — Примінимо ся до її постанови.
Підчас сеї бесїди Іван Феррієр, палаючи гнївом і повздержуючи вибух, стояв коло порога.
— Слухайте, — відізвав ся на конець, приступаючи до них — коли дочка закличе вас сама, позволювам прийти, але заким се наступить, вара вам ту показувати ся.
Молоді Мормони дивили ся в остовпіню на него. В їх понятю, се суперництво в убіганю ся о руку дївчини було найбільшою почестию, так для неї як і для її батька.
— Маєте з відси дві дороги виходу — крикнув Феррієр — ту двері, а там вікно. Котру вибираєте?
Темне його лице прибрало такий дикий вираз, а його жилаві руки були так грізні, що гостї зірвали ся на рівні ноги і забрали ся скоро до відходу. Старий фармер відпровадив їх до дверий.
— А дайте менї знати як погодите ся і постановите, котрий з вас має бути моїм зятем — сказав з кпинами.
— Заплатиш ти нам за се! — крикнув Станґерсон, блїдий зі скажености. — Ти визвав пророка і Раду Чотирох. Будеш жалувати сего до кінця житя.— Рука Пана діткне тебе тяжко! — закликав Дреббер, — Пан повстане і нашле на тебе тяжку кару.
— А так, то я зачну кару! — закликав Феррієр, дуже розлючений і завернув по стрільбу, але в тій хвилї Луця зловила його за руку і повздержала.
Заким вирвав ся з її рук, тупіт кінських копит дав знак, що оба Мормони утїкли.
— А то безличні лотри! — закликав отираючи піт з чола — волївбим бачити тебе дорога дитино радше на марах, як жінкою одного з них.
— І я також мій тату — відмовила — але Ефферсон незадовго приїде.
— Так, незадовго побачимо його. Чим скорше тим лїпше, бо не знаємо, що нас може стрінути з їх сторони.
Справдї досить було часу, щоби розважний чоловік прийшов старому фармерови на поміч і його прибраній дочці. В історії оселі не було іще случаю так явного непослуху і легковаженя поваги старшини. Коли малі провини так строго карано, якаж може чекати кара за такий сьміливий бунт?
Феррієр знав, що анї його маєток, анї його становиско на нїчо йому в тім случаю не придадуть ся. Не один вже так як він, богатий і звісний, щез без слїду. його маєток перейшов на власність церкви. Мимо цїлої своєї відваги, дрожав Феррієр з трівоги, на гадку о незвісних, таємничих небезпеках, які над ним повисли. Кождому звісному нещастю умів він відважно ставити чоло, але не певність приводила його до розпуки. Перед дочкою таїв він гноблячі трівоги і удавав, що не привязує до цїлої сеї справи найменшої ваги. Але Луця заостреним зором дитинною любовію, бачила, що його пригнітає несупокій. Феррієр очікував якогось посольства, або устної нагани від Youngа за своє поступованє і не омилив ся хотяй одержав вістку несподїваною дорогою. Слїдуючого ранка, коли пробудив ся, зі здивованєм побачив. припяту картку до колдри, на грудях а на ній великими буквами видруковані слова:
„Маєш іще 29 днїв до намислу, а відтак“…
Таке остереженє було більше застрашаюче, чим вічні погрози. В який спосіб дістало ся воно до його кімнати, не міг поняти Іван Феррієр, і то його найбільше на разї непокоїло; служба спала в иншім будинку, а двері і вікна були добре позамикані. Феррієр подер картку на куснї, а дочцї не сказав анї слова, але сей случай побільшив іще його трівогу.
Ті 29 днїв була се решта місяця визначеного через Youngа. Яка сила, яка відвага могла зрівноважити ворога, уоруженого в таку тайну силу? Рука, котра прикріпила сю картку, могла йому задати удар в само серце, а він нїколи не знавби, до кого вона належала.
Слїдуючого дня рано дізнав іще сильнїйшого зворушеня. Коли сїв з дочкою до снїданя, Луця, з криком здивованя, показала на стелю. На самій серединї на стелі було виписине вуглем число 28. Для Луцї се число лишило ся незрозумілим а батько її не обяснив. Сеї ночі не положив ся спати, пересидїв в руках зі стрільбою, не спав і наслухував. Але нїчо не доглянуванї не почув, а мимо того слїдуючого рана велике 27 зарисувало ся на дверах з надвору.
так само дїяло ся з дня на день, кождого ранка Феррієр переконував ся, що його укриті вороги вели потайний рахунок і зазначували в якім будь місци, кілько днїв лишаєть ся йому іще з сего місяця ласки. Деколи сї фатальні числа показувались на стїнах, иншим разом на підлозї, то знов на малих картках, причіплених до штахет.
Мимо цїлої чуйности, Іван Феррієр не міг вислїдити відки походили ті щоденні остереженя. Похудїв, винужденїв, був завсїгди роздратований, а очи його прибрали вираз болю слїпаків переслїдуваної звірини. Одна лише лишила ся йому надїя — приїзд молодого стрільця з Невади.
Двацять днїв замінило ся на пятнайцять, на десять а вістки від неприсутного не було. Числа зменшали ся постепенно, а Ефферсон не давав знаку житя. Скоро лиш дав ся чути тупіт кінських копит на дорозі, або візник погонював, накликуючи, свої конї, старий фармер біг до штахет, уводячись що вже надійшла очікувана поміч. Наконець, коли вже пятка уступила місце чвірцї, а ся знов трійцї, вже опустила його відвага, стратив всю надїю на ратунок. Сам не знаючи гористої околицї доокола кольонії, був цїлком безсильний і здавав собі добре справу з сего. Дороги найбільше уживані були пильно стережені, нїхто не міг їх перейти без позволеня Ради Чотирох. Денебудь звернув ся з думкою, Феррієр не бачив способу оминеня катастрофи, котра йому грозила. Однак анї на одну хвилю, не захитав ся в повзятім замірі — радше смерть, як зізволити на се, що уважав за ганьбу дочки.
Одного вечера сидїв затоплений в думках, надармо шукаючи способу видістати ся зі страшного положеня, в якім находив ся. Рано число 2 показало ся на стїнї його дому, слїдуючий день буде отже послїдним з удїленої йому проволоки. А що станеть ся опісля? Найріжнійші страшні припущеня повстали в його голові. Яка судьба стріне Луцю, коли вже його не стане? Не було способу утїчи з невидимої сїти, яка їх обмотала. Уявивши собі сю свою неміч, Феррієр звісив голову на груди і заплакав в розпуцї.
Нагло дав ся чути якийсь шум — тихе виразне драпанє колотило спокій ночи. Доходило від дверий. Феррієр висунув ся до передпокою і наслухував. Відголос утих на хвилю, відтак знов відізвав ся. Хтось очевидно пукав в одну з дощок дверий. Бувби се убійник, що прийшов о півночи, щоб виконати крівавий розказ, тайного суду? А може післанець, пишучий число, що вже прийшов послїдний день ласки? Іван Феррієр чув, що сейчасова смерть, булаби зноснійша від непевности, яка дратувала його нерви і ледом стинала кров в жилах. Підскочив наперед, відсунув засуву і відчинив двері.
На дворі панувала тишина і спокій. Ніч була погідна, небо блищало зорями. Перед оком фармера розтягав ся городець, оточений плотом і штахетами, але анї зовні городця, анї також на дорозі не було видко живої душі. Відітхнувши свобіднїйше, Феррієр розглядав ся на право і лїво, аж врештї глянув на бік перед себе і остовпів: у стіп його лежав витягнений мужчина, лицем до землї.
Вид сей так переразив Феррієра, що старий фармер опер ся о стїну і зловив себе за горло, щоб придавити крик, котрий з него добував ся. Зразу думав, що се якийсь зранений чоловік, або конаючий, але сейчас побачив, що лежача постать почала повзати по землї, і тихо зі звинностию вужа всунула ся до передної кімнати. Тут мужчина скочив на рівні ноги, замкнув двері, а здивований фармер, побачив перед собою горде і енерґічне лице Ефферзона Гопе.
— Боже великий! — вистогнав Феррієр. — Як ти мене налякав! Але чому приходиш до нас в сей спосіб?— Дайте менї їсти — відмовив Гопе захриплим голосом. Через сорок вісїм годин не мав я нїчого в устах. — Кинув ся на останки вечері, лишені на столї і лакомо пожирав хлїб і зимне мясо.
— Що робить Луця, чи спокійна, здорова? — спитав, заспокоївши голод.
Так, не знає нїчого, яке грозить нам нещастє, — відповів батько!
— То добре. Дім ваш стережуть зі всїх сторін, — тому то тут закрав ся я на руках і ногах. Можуть вони бути хитрі, але не так дуже, щоб мене підійти.
Іван Феррієр набрав відваги, з хвилею коли прийшов сей новий, товариш. Взяв тверду руку молодця і щиро стиснув її.
— Можна бути гордим з тебе — промовив. — Не много людий рішило-б ся так вернути і подїляти чужі смутки, журби і небезпеки.
— Правду кажеш, тату, — відмовив Ефферзон. — Шаную тебе дуже, але колиби був сам, признаю ся, що довгоби надумував ся, чи війти в се гнїздо ос. Я вернув для Луцї, а заким спаде її волосок з голови, думаю, що буде одного Гопе менше в Utah-и.
— Що зробиш?
— Завтра минає послїдний день, а коли не постановимо нїчо сеї ночі, все страчено. Маю мула і два конї, котрі чекають на нас в Орлинім Провалї. Кілько маєте гроший?
— Два тисячі долярів в золотї, а пять в банкнотах.
— Те вистарчить. Я маю знов стільки. Мусимо дістати ся через гори до Corson City. Треба Луцю збудити. Добре складаєть ся, що служба не спить в хатї.Феррієр пішов опередити дочку о подорожи, в котру мали вибрати ся, а тимчасом Ефферзон зібрав всї засоби живности, які міг найти, зробив з них пачку, а відтак наповнив водою камінний збанок; бо знав з досьвіду, що не богато є жерел з горах, і що одно від другого дуже далеко. Ледво був в силї скінчити сї приготованя, як війшов фармер з дочкою убраною, готовою до дороги. Повитанє наречених було щире, але коротке, бо час наглив, а роботи лишило ся немало.
— Мусимо сейчас вирушити в дорогу, — сказав Ефферзон тихим, але рішучим голосом, як чоловік, котрий здає собі справу з цїлої грози нещастя, але добре узброїв перед тим своє серце. — Фронтовий і бічний вихід стережуть, але при великій осторожности будемо могли видістати ся річним вікном і утїкати полями. Скоро станемо раз на гостинци, будемо мати лиш дві милї до провалу, де чекають конї, і думаю, що до раня перейдемо половину дороги в горах.
— А як нас зловлять? — спитав Феррієр.
Гопе ударив рукою по рукояти револьвера за поясом.
— Коли їх буде за богато на нас двох, то трох певно возьмемо з собою на тамтой сьвіт, — відмовив з понурим усьміхом.
Погасили всї сьвітла в хатї, відтак Феррієр хвилю дивив ся вікном на поля, котрі були його власностію, а котрі тепер мав лишити на завсїгди. Але приготовляв ся вже від давна до такої жертви, а думка о чести і щастю дочки переважила жаль над стратою майна. Все доокола віддихало таким милим супокоєм, почавши від дерев шепчучих до розлогих ланів збіжа, так що трудно було уявити собі, що серед сего окруженя чигає дух злочину. Блїдисте лице молодого стрільця, захмурене чоло його, доказували, що бачив досить по дорозї, щоб знати чого тримати ся.
Феррієр ніс мішок з золотом і банкнотами, Ефферзон Гопе живність і воду, а Луця малу пачку, котра містила все то, що посїдала найдорожшого. Отворивши поволи і з великою осторожностию вікно, чекали доки велика хмара не застелила неба і тодї, одно по другім вийшли до города. З запертим віддихом, повзаючи і спотикаючи ся дійшли до плота і під його заслоною ішли дальше до отвору, виходячого на поле.
Були вже майже у цїли, коли нагло Ефферзон зловив обох своїх товаришів і цофнув знов в тїнь, де полягали дрожачи зі страху.
Вихований в прерії, Ефферзон Гопе, завдячував кочуючому житю яке провадив, слух надзвичайно заострений. Ледво положив ся разом з товаришами під плотом, коли відізвав ся переразливий крик пугача, на котрий відповів сейчас з близька такий самий відголос. В тій самій хвилї показала ся в отворі тїнь, до котрої йшли, і видала сей самий переразливий крик, відтак з тїний ночи висунула ся друга тїнь.
— Завтра о півночи, — промовив перший мужчина, як здавало ся вожд — коли пугач закричить три рази.
— Добре відповів тамтой. — Чи маю упередити брата Дреббера?
— Упереди його, і також иньших. Девять до сїмох!
— Сїм до пятьох! — і обі тїни відійшли в противних напрямах.
Послідні слова видко були їх гаслом. Скоро лиш відгомон їх кроків затих в віддаленю, Ефферзон Гопе зірвав ся на рівні ноги, поміг товаришам перейти через отвір і випровадив їх в поле, наглячи до поспіху, підтримуючи молоду дївчину, котра упадала зі сил.
— Скорше! скорше! — шептав від часу до часу. Ми є на лїнії варти. Все залежить від поспіху. Скорше!
Скоро дістали ся на гостинець, дорога вже була лекша, тому скорше йшли. Лиш один раз стрінули якогось чоловіка, але змогли іще зійти на бік і сховати ся в полю, заким тамтой їх пізнав. Під містом Ефферзон скрутив і вийшов на вузку стежку, ведучу в гори. Два чорні щербаті верхи, зарисували ся серед темноти, а між ними тягнув ся сей Орлиний Провал, в котрім конї чекали. Ведений непомильним інстинктом Ефферзон Гопе відшукував стежку серед камінюк, аж вкінци дійшов до укритого закутка, де під ослоною великої скали, стояли привязані вірні звірята.
Луця всїла на мула, старий Феррієр з мішком гроший всїв на одного коня, Ефферзон Гопе провадив другого стежкою над пропастию.
Кругом розлягав ся краєвид переражаючий кождого, хто не був призвичаєний бачити природу в тій дикій, повній грози шатї, в яку деколи одягаєть ся. З одної сторони величезна скала, чорна понура грізна, що зносить ся більше як на тисяч стіп високо, котрої поверхність поперетинана довгими базальтовими стовпами, котрі надавали її вид якоїсь скаменїлої потвори, з вистаючими ребрами. З другої сторони стоси відламків скал і камінюк застановляли провал, а в серединї вила ся стежка так вузенька місцями, що нею могла їхати лиш одна особа, а така стрімка, що лиш досьвідчений їздець міг відважити ся на її перехід.
Однак мимо небезпеки і перешкод, подорожнї чули полекшу в серцю, коли кождий крок збільшав віддаленє між ними, а ворожим деспотизмом, перед котрим утїкали.
Однак незабаром переконали ся, що були іще в обсягу власти „Сьвятих“. Власне в'їхали в найдикшу і найтруднїйшу до переходу часть провалу, коли Луця видала оклик перестраху і показала рукою в гору. На скалї, котра взносила ся над стежкою і зарисовувала ся остро на тлі неба, стояв самітний чоловік на вартї. Він доглянув їх також і військовий зазив: „Хто йде?“ перервав тишину, що панувала в провалї.
— Подорожні, що ідуть до Невади, — відповів Ефферзон Гопе, і приложив руку до стрільби, що висїла коло сїдла.
Доглянули, що він відвів курок від карабіну і глянув в долину, неначе незадоволений з відповіди.
— За чиїм дозволом? — спитав.
— Чотирох Сьвятих — відмовив Феррієр.
Він знав о стілько звичаї Мормонів, що знав, що є се найвисша власть, на яку міг покликати ся.
— Девять до сїмох, — крикнула варта.
— Сїм до пятьох — відмовив скоро Ефферзон Гопе пригадуючи собі гасло, котре чув в городї.
— Перейдїть і нехай Пан стереже вас — відмовив голос з гори.
Відти вже була дорога ширша, так, що конї могли бічи чвалом. Оглянувши ся, Ефферзон і Феррієр побачили, що самітний чоловік стояв опертий о стрільбу, а постать ся вказувала їм, що вже минули границю сього вибраного народа — і перед ними засвитала зірниця.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |