Кровавий шлях/Часть II/Роздїл V
| ◀ Роздїл IV. Утеча | Кровавий шлях Роздїл V. Ангели Местники |
Роздїл VI. Дальший витяг споминів майора доктора Івана Ватсона ▶ |
|
Через цїлу ніч йшли серед стрімких провалів, по стежках закиданих камінєм. Нераз збили ся з дороги, але добре знанє гір Гопе, позволило йому завсїгди віднайти правдивий шлях.
З розсьвітом показав ся їх очам незвичайно гарний краєвид в своїй дикости. Зі всїх сторін доокола взносили ся амфітеатрально верхи покриті снігом. По обох сторонах дороги залягали скали, такі стрімкі острі, що здавало ся, що сосни і ялиці, що виростали на їх вершочках є лиш завішені і що за сильнїйшим повівом вітру впадуть на голову подорожним. Сей страх не був цїлком без підстави, бо кітлину застелювали дерева і відламки скал, котрі постепенно спадали з гори. Навіть в тій хвилї, коли переїздили, величезний камінь високо відірвав ся з глухим ломотом, котрий розніс ся відголосом серед тихих провалів і так наполохав конї, що пустили ся чвалом, мимо умученя.
Коли сонце зачало показувати ся, запалювали ся верхи на західнім овидї один по другім, неначе сьвітла на якесь торжество, а наконець всї загоріли порфіровим блеском.
Чудовий незвичайний вид додав охоти тром утїкачам і покріпив їх душі новою енерґією. Над берегом рвучого потічка, котрий випливав з вузкої щілини серед скал, задержали ся, напоїли конї і покріпили ся самі з'ївши на борзї снїданє. Луця і її батько були би троха довше відпочали собі, але Ефферзон Гопе був неумолимий.— Вже здоганяють нас певно в тій хвилї — сказав. — Все залежить від нашого поспіху. Скоро лише дістанемо ся раз до Carson, то можемо вже спокійно відпочивати цїле житє.
Через цїлий день їхали утяжливою дорогою серед скал і провалів, а над вечером замітили, що були о яких трицять миль віддалені від своїх ворогів. Коли настала ніч, найшли заглубленя серед скал і заслонені яко тако від переймаючого вітру, притулені одно до другого, переспали кілька годин. Перед розсьвітом були вже на ногах і пустили ся в дальшу дорогу.
До тепер вороги не давали о собі знаку житя, а Ефферзон Гопе думав, що вже находять ся по за обсягом власти страшного союза, котрого стягнули гнїв на себе. Він не знав однак як далеко сягали кігтї сего тайного союза, як вони могли їх незадовго зловити і здусити.
Коло полудня другого дня їх утечі, скупі засоби їх живности почали вичерпувати ся. Однак Гопе не занепокоїв ся, бо знав, що в горах є зьвірина, а не раз в житю числив на свою стрільбу, щоб виживити ся. Вибрав заслонений закуток, зібрав трохи сухого ріща і розложив огонь, при котрім могли огріти ся його товариші, бо були близько пять тисяч стіп над поземом моря, а острий, ледоватий воздух діймаючо доскулював. Ефферзон звязав конї і закинув на плечі стрільбу та попращавши Луцю, вийшов за звіриною. По хвилї оглянув ся і побачив, як старець і молода дївчина сидять скулені при огни, а звязані звірята стоять спокійно, без руху за ними. Однак незабаром вистаюча скала закрила їх перед його зором.
На краю скали, о кілька сот кроків над ним, стояло звіря з величезними рогами. Сей муфльон (рід барана) був очевидно сторожем череди, іще не видимої для очий стрільця. На щастє звернув лоб в противну сторону і не доглянув його. Ефферзон Гопе положив ся на землю, опер кольбу стрільби о камінь і вимірив добре і довго, заким спустив курок. Звіря кинуло ся в гору розпучливим скоком, заточило ся на березї скали і гримнуло цїлим своїм тягарем в глуб долини.
Звіря було таке велике, що не міг його цїлого забрати; тому задоволив ся витятєм одного стегна. і части боку, а закинувши добичу на плече, забрав ся спішно до повороту, бо зачинав западати вечер. Заледво пустив ся в дорогу, переконав ся, що нова трудність і цїлком несподївана лишила ся до поконаня, В погони за звіриною минув знану собі часть тої околицї, а не легкою річию було віднайти стежку, котрою прийшов.
Долина в котрій находив ся, була поперетинана в ріжних напрямах численними провалами, так подібними до себе, що не подібно їх було відріжнити. Ефферзон пустив ся тодї одним з них, але коли уйшов з милю або більше, стрінув гірський потік, котрого певно перед тим не бачив. Переконавши ся, що змилив дорогу, війшов в инший провал, але з тим самим вислїдом. Ніч запала скоро і стало ся темно, коли вкінци найшов ся в провалї, котрий видав ся йому звісним.
Але і тодї не легко було йому удержати ся на властивій дорозї, бо місяць іще не зійшов, а високі скали по обох боках побільшували єще доокола пануючу темноту. Угинаючи ся під тягарем, котрий двигав, вичерпаний умученєм, — Ефферзон потикав ся майже за кождим кроком, піддержуючи надїю в серцю тою мислею, що кождий крок зближає його до Луці, і нїс зі собою засіб поживи, котрий вистарчить йому до кінця подорожи.Нарештї став у входї до провалу, де їх лишив. Навіть серед темноти виразно пізнавав зариси скал, котрі його окружали. Феррієр і Луця певно неспокійно очікують його, думав, бо його неприсутність тревала майже пять годин. Надїючи ся близької стрічі, приложив долонї до уст і гукнув з цїлої сили радісний поклик, яко знак що приходить. Коли умовк, чекав хвилю на відповідь. Однак нїчо не переривало пануючої доокола тишини, крім його власного крику, котрий поніс ся нескінченим відголосом по самітних провалах. Тому гукнув другий раз іще сильнїйше і знов вітер не принїс йому відповіди від приятелів, котрих лишив перед кількома годинами. Переняв його страшний неозначений ляк, пігнав на перед як бішений, гублячи по дорозї цїнну поживу.
Коли минув закрут скали, побачив перед собою місце, де був розложив огонь. Купа попілу тлїла, але здаєть ся, що від відходу Ефферзона ніхто не підкладав.
Гробова тишина панувала докола. Страх Ефферзона замінив ся в певність — скочив наперед. Близько догасаючого огню не було живої душі; мужчина, дївчина, звірята — всьо зникло. Тепер вже стало йому ясно, що лучила ся якась страшна і нагла катастрофа підчас його неприсутности — катастрофа, котра їх поглотила і не лишила жадного слїду.
Оголомшений тим наглим ударом, Ефферзон учув заворот голови і мусїв оперти ся на стрільбу, щоби не упасти. Але він був чоловіком дїла і сейчас відзискав притомність ума. Вхопив тлїючу іще галузь, роздмухав огонь так, що розяснїла полумінею і при тім сьвітлї розглядав ся уважно доокола. Земля була стратована кінськими копитами, що доказувало, що численний віддїл їздцїв дігнав утїкаючих, а напрям кінських копит показував, що вернули знов до Salt Lake City.
Чи забрали зі собою його товаришів? Ефферзон Гоне почав вже припускати, що так стало ся, коли нагло його зір упав на предмет, на котрого вид почав дрожати на цїлім тїлї. Недалеко в бік зносив ся невеликий насип червонавої землі, котрого перед тим там не бачив. Ошибка була ту неможлива — о, сьвіжо викопаний гріб.
Коли зблизив ся, побачив Ефферзон кусник паперу затканого в щілині в землю патика, а на тім папері коротка напись, але на жаль дуже вимовна:
Черствий старець, котрого лишив ледво перед кількома годинами, вже перестав істнувати, а лишив ся по нїм лиш сей гробовий напис. Ефферзон Гопе поглянув доокола блудним оком, шукаючи другого гробу, але його не найшов. Отже Луцю забрали її страшні вороги, щоб сповнити початкове призначенє і побільшити гарем одного зі старших. Коли Ефферзон уявив собі цїлу грозу судьби улюбленої і власну в виду того неміч, почав гірко жалувати, що не подїляє разом зі старим фармером місця тихого, вічного спочинку.
Але небавом, під впливом вродженої енерґії, отряс ся знов з пригнобленя, викликаного розпукою. Коли все стратив, мав бодай можність посьвяченя житя свого мести. З нечуваною терпеливостию, з незрівнаною витревалостию, получив Ефферзон Гопе чувство ненависти і мести так сильне, що не повстидалиби ся його Індіяни, серед котрих так довго жив. Стояв над опущеним огнищем, учув, що лиш одна річ могла би його біль злагодити: відплата, страшна, крівава відплата на ворогах. Присягнув собі, що від тепер лиш сю одну буде мав цїль в житю і її посвятить цїлу силу волї, цїлу невичерпану свою енерґію. Смертельно блїдий, з виразом запеклого болю на лицю, вернув там, де лишив свою добичу і розложив знов огонь і спік стільки мяса, щоби йому вистарчило на кілька днїв. Відтак завинув його і, не уважаючи на утому, пустив ся в дальшу дорогу серед гір, йдучи слїдами тих, котрі надали собі назву ангелів мести.
Пять днїв волїк ся вичерпаний з покрівавленими ногами, через провали, котрі вже перед тим був переїхав кінно. В ночи падав де будь, під скалою, і спав через кілька годин, але досьвіта був знов на ногах. Шестого дня дійшов до Вірлиного Провалу, котрий був першим перестанком їх утечі, так страшно закінченої, і звідси міг вже бачити оселю „Сьвятих“.
Глянувши уважнїйше в ту сторону завважав, що на декотрих головнїйших улицях повівали фани, відріжнив також инші торжественні знаки. Запитував себе в дусї, щоби се мало означати, коли нараз учув відгомон кінських копит і побачив зближаючого ся до него їздця. Небавом пізнав в нім Мормона, іменем Corper, котрому не раз робив ріжні прислуги. Тому зачепив його коли під'їхав, бо передовсїм хотїв довідати ся, яка судьба стрінула Луцю Ферієр.
— Я є Ефферзон Гопе — промовив. — Памятаєте мене, що? — Мормон приглядав ся йому з нетаєним здивованєм, — справдї тяжко було в одїтім в лахмани мандрівникови, з розвіяним волосєм, смертельно блїдим лицем і диким виразом розжарених очий, пізнати давного елєґантного мисливця. Коли однак вкінци пізнав його, здивованє Мормона замінило ся в остовпінє.
— Як можете показувати ся тутки? Чисьте збожеволїли? — закликав. — Най тільки побачать, що я розмовляю з вами, а можу се переплатити житєм. Прецїнь чотирох сьвятих видало на вас засуд за поміч в утечі Феррієрам.
— Не лякаю ся анї їх анї їх засуду — відмовив поважно Гопе. — Слухайте Corper, мусите знати, що тут стало ся. Заклинаю вас на все, що маєте дорогого, відповіджте менї на кілька питань. Прецїнь булисьмо завсїгди приятелями. На милість Бога не відмовляйте мені відповіди!
— Щож хочете знати? — Спитав занепокоєний Мормон. — Спішіть ся. Навіть каміня мають уха, а дерева очі.
— Що стало ся з Луцією Феррієр?
— Вчера віддала ся за молодого Дреббера… Но, відваги, відваги, чоловіче; здавалоби ся, що житє з вас утікає!
— Менше з тим — відмовив Гопе слабим голосом. Поблїд як стїна, захитав ся на ногах і упав на камінь о котрий був опертий.
— Кажете, що вже пішла заміж?
— Так, вчера… із сеї то власне причини повівають фани на ратуши. Між молодим Дреббером, а Станґерсоном зайшла суперечка о се, котрий має її дістати. Оба належали до віддїлу, котрий їх переслїдував, а Станґерсон убив батька, що, як думав, дасть йому більше майна; аж коли справа прийшла перед велику раду, більшість заявила ся за Дреббером і пророк дав йому дївчину. Однак нїхто не буде мати її довго, бо я бачив вчера пятно смерти на її лицю. Подібнїйша є більше до тїни, як до женщини. Но, а тепер підете відси?
— Так, піду, — відповів Ефферзон Гопе встаючи.
Лице мав суворе нерухоме, як викуте з мармору, а очи блищали ворожим блеском.
— Де ідете?
— Менше з тим, — відповів, і закинув стрільбу на плечі, зійшов зі збочи і зник серед гір, в глубоких провалах, де лиш дикі звірята мали свої леговиска. А в тій хвилї жадне з них не було більше жорстоке і грізне від него самого.
Предсказанє Мормона дуже скоро сповнило ся. Зломана страшною смертию батька, чи може наслїдками ненавистного супружя, бідна Луця, никла в очах і в місяць пізнїйше умерла. Муж, що оженив ся з нею для маєтку Феррієра, цілковито не оказував жалю по її стратї; але инші жінки щиро оплакували її і, відповідно до мормоньського звичаю, сидїли коло неї через цїлу ніч в навечеріє похорону.
Сидїли всї доокола її домовини, коли нагло досьвіта на велике їх здивованє і перераженє, отворились з тріском двері до кімнати, і війшов мущина з диким виглядом лиця, винужденілий, в запорошенім, подертім одїню. Не глянувши на вистрахані женщини, анї промовивши до них слова, пішов до білої, мертвої постати, з котрої улетїла чиста душа Луцї Феррієр. Похилив ся над нею, притиснув з почестію уста до її зимного чола, відтак вхопив її руку і стягнув з пальця обручку.
— Хоч сего не забере до гробу — рикнув встеклим голосом і, заким женщини були встанї закликати о поміч, збіг по сходах і зник.Все се стало ся так скоро, в так неправдоподібний спосіб, що сьвідки дїла моглиби уважати се за витвір фантазії, коли-б не бракувало слюбної обручки на пальцю помершої.
Через кілька місяців блукав Ефферзон Гопе між горами, ведучи житє дикого чоловіка і піддержуючи в серцю пристрастне пожаданє мести, котре його цілковито пригнобило. В містї почали кружити дивні поголоски о постати, котра як дух показувала ся на передмістях, то знов блукала в опущених гірських провалах. Одного дня куля впала через вікно до Станґерсона, свиснула йому коло уха і розплескала ся ударяючи о стїну, о кілька кроків від него. Иншим разом, коли Дреббер переходив попри скалу, величезний камінь відірвав ся і поточив ся в пропасть, був би його положив трупом, колиби не се, що молодий Мормон мав стільки притомности ума, що скочив в бік і впав на черево на землю.
Так Станґерсон як і Дреббер викрили незабаром причину і справця замахів на їх житє і уладили кілька походів в гори в надїї, що зловять або убють сего ворога, але їх заходи були даремні. Тодї постановили не виходити нїколи без товариша або по заходї сонця а доми свої окружили сторожею. По якімсь часї не перестерігали вже так пильно сих средств обережности, бо їх неприятель не давав знаку житя; сподївали ся що час усмирив його бажанє мести.
Тимчасом цїлком противно, поїдаюча жажда мести у Гопе іще змогла ся. Мав він тверду натуру, неугнуту, а пануюча над всїм охота мести так дуже ним заволодїла, що заглушила в нїм всї прочі чувства. Але він був також надїленим і практичним змислом. Небавом пояснив собі, що навіть желїзна його конституція не витреває довго безнастанних напружень, на які її наражав. Се житє повне небезпеки, брак поживної страви, вичерпані його сили. Коли умре, як пес серед гір, то що станеть ся з заміреною местию? А однак лиш такий ждав його конець при такім способі веденя житя. Зрозумів, що в сей спосіб робив на користь своїх ворогів і, не радо вернув до копальні в Невада, щоби відзискати здоровлє і зібрати відповідну суму, котраб позволила йому прямувати до цїли, без нараженя ся на такі труди і невигоди.
Мав замір перебути в копальни найбільше рік, але не предвиджені случаї так склали ся, що мусїв там лишити ся близько пять літ. Але мимо так довгого часу відчував свої кривди і бажав мести з такою силою, як сеї памятної ночи, коли стояв над гробом Івана Феррієра.
Перебраний під зміненим назвиском, вернув до Salt Lake City, не дбаючи, що наражає житє, коби лиш був в силі вимірити справедливість. В містї чекали на него лихі новинки. Кілька місяців перед тим повстала серед вибраного народа схизма; кілька молодших членів церкви збунтовало ся проти власти старшини, в наслїдок чого наступило відорванє ся числа незадоволених, котрі лишили Utah і вирікли ся віри Мормонів. Між ними були також Дреббер і Станґерсон, а нїхто незнав куда вони пішли. Ходили вісти, що Дреббер був в силї продати велику часть свого маєтку і виїхав богатим чоловіком, коли на відворот його товариш Станґерсон, був досить убогий. Однак нїхто не мав понятя де вони перебували.
Не один чоловік, мимо цїлої жажди мести, бувби покинув думку о відплатї в виду таких трудностий. Однак Ефферзон Гопе анї на хвилю не захитав ся в повзятім замірі. З малою сумою, яку посїдав, мандрував з міста до міста по Сполучених Державах, шукаючи сліду своїх ворогів, піддержуючи працею свої матеріяльні средства, де лиш міг її найти. Минав рік за роком. Чорне волосє Гопе — припорошила сивина, а він все іще мандрував і слїдив, як зажертий гінчий пес напружуючи цїлу свою волю для осягненя цїли, котрій посьвятив своє житє.
На конець його витревалість зістала нагороджена. Одного дня побачив черти лиця на шибі, а сей оден його погляд переконав його, що сї котрих шукає находять ся в Клєвеляндї в Огіо. Вернув до своєї нужденної кімнати маючи готовий плян мести. Але лучило ся, що Дреббер, виглядаючи через вікно, також пізнав уличного волоцюгу, а в його очах вичитав вирок смерти. Тодї удав ся він до мирового судії, в товаристві Станґерсона, котрий зістав його приватним секретаром, і заявив що їх житю грозить небезпека, в наслідок заздрости і ненависти давного соперника.
Того вечера посаджено Ефферзона Гопе в арешті а позаяк не міг найти жадного ручителя, сидїв кілька тижднїв. Коли його врешті випущено, переконав ся, що дім Дреббера був пустий, а він сам разом зі секретарем виїхали до Европи.
Местник знов дізнав заводу, але сила його ненависти була так велика, що годї йому було залишити погонї. Його засоби вичерпали ся, тому знов забрав ся до працї і щадив кождого доляра на намірену дорогу. Коли зібрав стільки, щоби не умерти з голоду, вибрав ся до Европи і гонив своїх ворогів з міста до міста, заробляючи в найріжнїйший спосіб на удержанє, але не міг їх нїгде зловити.Коли приїхав до Петербурга, вони від'хали до Парижа, а коли там поїхав за ними, довідав ся, що лиш що іно виїхали до Копенгаґи. До столицї Данії приїхав знов за кілька день за пізно, бо відплили до Лондону.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |