курява

курява

Ку́рява, ви, ж. 1) Пыль. Їде шляхом до Києва берлин шестернею... Опинився против старців — курява лягає. Шевч. 89. У степу курява така, наче чия велика панщина почала віяти жито на току. ЗОЮР. I. 291. 2) Мятель, вьюга. Не велика курява, та багато людей губить. Ном. № 13842.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Ку́рява, ви, ж. 1) Пыль. Їде шляхом до Києва берлин шестернею… Опинився против старців — курява лягає. Шевч. 89. У степу курява така, наче чия велика панщина почала віяти жито на току. ЗОЮР. I. 291. 2) Мятель, вьюга. Не велика курява, та багато людей губить. Ном. № 13842. *3) Дым. Бачу, над клунею чорна, чорна курява: догадався, — підпалили. Крим.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28