ЛНВ/20/11/Із поезий Богдана Лепкого

Матеріал з Вікіджерел
< ЛНВ‎ | 20/11
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літературно-науковий вістник
Богдан Лепкий
Із поезий Богдана Лепкого
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

ІЗ ПОЕЗИЙ БОГДАНА ЛЕПКОГО.

I. Часом.
1.

Часо́м, на прохо́дї, весною,
Як листє розвєть ся зелене,
Щось шепче невпинно до мене,
Що ми ще стрінем ся з собою.

„Диви ся, лиш добре диви ся
І прямо ступай перед себе!
Не тут — то стрінете ся в небі,
Тому ти пе плач, не жури ся!“

2.

Часо́м, на прохо́дї, в городї,
Де рожі цвитуть і лїле́ї,
Або́ у тїнистій алєї,
В вечірній, лїтнїй прохолодї —
Помежи чужою юрбою
На хвилю стрінувсь я з тобою.

Присяг би, що виджу ті ли́ця,
Блїді, наче сяєва ночи,
Що виджу ті губи, ті очи
Глубокі, мов чарів криниця,
Присяг би — як путник в Сагарі,
Що видить оазу… на хмарі.

3.

Часо́м, у вечірну годину,
Як сонце зайде́ і як ро́си
Упадуть на сьвіжі покоси,
Як склонять ся цьвіти в долину,
Як з вітром похилить ся колос —
Здаєть ся, що чую твій голос.

Здаєть ся, що чую те слово,
Як квітка пахуче, пещене:
„Верни ся мій милий до ме́не,
А жити пічнемо на ново!“
Як срібло, так слово те ллє ся:
„Вернися, вернися, верни ся!…“

4.

А як засну, то в тихім снї,
Мов ли́вна, незбагнута мрія,
І мов нездїйснена надїя —
Часо́м являєш ся менї.

В руках сталевий меч несеш,
Двосїчний, острий меч розлуки,
Й раниш ним білі свої руки
І кров з тих рук як дощ трясеш.

Як дощ огненний — так менї
Та кров сердечна кане в груди —
Опісля чу́дують ся люди,
Що кровю скроплені піснї...

II. Чому?

Чому не вільно нам по днях розлуки,
По днях предовгої, тяжкої ту́ги,
Стрінутись щиро, як правдиві други,
І не лякаючись людий, наруги,
Обнятись дружно і стиснути руки —
Чому не вільно нам по днях розлуки?

Чому не вільно нам, як день сконає
І сїрий смерк на сонну землю впаде,
У двійку йти на запашні левади
І рвати цьвіти тихої розради
Там, під минувшини дрімучим га́єм —
Чому не вільно нам, як день сконає?

Чому не вільно нам в гірській хатині
При теплій ватрі сидїти з собою
І говорити наче брат з сестрою,
В любови серць і в душ сьвятім спокою,
І жити так, немов в якій сьвятинї —
Чому не вільно нам в гірській хатинї?

Чому не вільно нам, чому не вільно
Тото житє по правдї пережити?
І з чари повної солодке щастє пити,
А не себе і сьвіт цілий дурити
Так добровільно і так божевільно? —
Чому не вільно нам, чому не вільно?!


Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1925 року і автор помер більш ніж сто років тому.