ЛНВ/36/В червонім убраннї мандрівниця пізно

Матеріал з Вікіджерел
< ЛНВ‎ | 36
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лїтературно-науковий вістник
Річник IX. Том XXXVI
(1906
під ред. Володимира Гнатюка
«В червонім убраннї мандрівниця пізно…» (Ада Неґрі), переклад — П. Грабовський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.
Видання: Львів: 1906.

В червонім убраннї мандрівниця пізно
Де в Бога взяла ся і з сьміхом зловтїшним
 Промовила грізно:
„Горить в тебе хрест на чолї молодому;
Він тягаром ляже довічним
 На долю твою невідому!

„Блукать сиротою ти будеш по сьвіту…
Той карб таємничий нїколи не зникне
 Бо пащу неситу

Упир твій роззявить, до серця упнеть ся,
Вялить тобі душу та нївечить звикне:
 Упир сей скрізь творчістю зветь ся.

„І кликать не треба: як сум не дасть спати,
Він зараз до тебе прилине з півночи,
 Сам стане вчащати…
Зросла ти в країнї піснями натхненій,
А люди нудні, до надбання охочі,
 Злочинством вважають твій генїй.

„Ось зваж ся відкрити затроєні рани
У слові могутнім: почне всяк знущатись;
 Під гуки догани
Хай голос почують величнього гимну,
Що звав би кохать і брататись:
 Всї глянуть немов на причинну.

„Цькувать тебе кинуть ся злі твої суддї,
Поки роздеруть як вовки-сїроманцї;
 В сльозах на відлюддї,
З журбою у грудях від дикого крику,
Ти будеш тинятись і вечір і в ранцї,
 До віку, до віку, до віку!“

Скінчила отак тай пішла собі звільна,
В червоні вгорнувши ся шмати,
 Недоля моя невідхильна…
А я не знайшла, що сказати.

 

Переклав П. ГРАБОВСЬКИЙ.