Лев і циган (Руданський)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лев і циган
автор: Степан Васильович Руданський
Джерело: http://ukr-lit.net  

Лев і циган


Іде циган по діброві
(десь лихо носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило.

Чорний, темний, як та хмара,
По лісі блукає:
Йде помалу, курить люльку...
Аж лев вибігає.

Вибігає, став, питає:
«Хто ти, чорний враже?»
«Скажи перше, хто ти, враже?» -
Циган йому каже.

Стрепенув звір головою,
«Я лев» - промовляє.
«Ти лев собі, а я Пролев!» -
Циган відвічає.

«Хотім битись!» - Лев говорить.
«Та ходімо, враже!
Тільки я ще не обідав», -
Циган йому каже. –

Як даси чого поїсти,
Трохи підкріпитись,
Тоді піду із тобою
В чисте поле битись!»

«Та нічого, - Лев говорить, -
З тобою робити!
Мушу тобі на закуску
Хоч телицю вбити!..»

І кинувся межи стадо,
Телицю вбиває;
Шабатує пазурами,
Шкуру іздирає.

Оббілував, як годиться,
Сів коло телиці;
А цигану дає шкуру
І шле до криниці:

«Біжи, - каже, - до криниці,
Та не забавляйся:
Як набереш води повну,
Бігцем повертайся!»

Пішов циган, не вертає,
Сидить та й копає...
Лев приходить. «Що ти робиш?» -
Цигана питає.

«Таже бачиш, що я роблю:
Криницю копаю!
Що я тобі шкурлатами
Все черпати маю?!

Принесу тобі криницю,
Та й роби, що знаєш!»
«Ну, небоже, - Лев подумав, -
Добру силу маєш!..»

І нагнувся, сам за шкуру,
Води набирає,
А цигана за дровами
У ліс посилає.

Пішов циган, дере лико,
Дуб до дуба в’яже…
Лев приходить, подивився:
«Що ти робиш?» - каже.

«Таже бачиш, що дубину
Докупи збираю;
Отак візьму усю разом
Та й повириваю!..»

Подивився Лев могучий,
Махнув головою:
«Оце, - думає, - на лихо
Здибався з бідою!..»

Бере його до телиці
Живо відсилає,
А сам дуба молодого
При землі ламає.

Зламав дуба молодого,
На кряжі кряжує,
Та й, сердешний, нагадався,
Що вогню бракує...

Приніс дрова та й гадає,
Де вогню узяти.
Але циган йому каже:
«А що, Леве-брате?

Вдарим в камінь пазурами!
Хто вогню добуде,
То той у нас і без бійки
Найсильниший буде!»

Пішли вони до каменя,
Разом поставали,
Як ударив Лев у камінь –
Пальці позлізали...

Заревів Лев, підняв лапи,
Лапи об’юшило!
А наш Пролев добуває
Губку та кресило.

Як ударив – скала ціла
В іскрах загоріла,
І доразу суха губка
Димом задиміла...

Ідуть вони до телиці,
Вогонь розкладають;
Розбатовують телицю,
Стегна запікають.

Запікають тлусті стегна,
Обід спорядили,
Спорядили обід пишний,
На двох розділили.

Посідали тай балюють:
Лев аж припадає;
А що циган вже наївся, -
Решту розкидає.

А за ним голодні птахи
Купами літають;
Що розкине, поїдають
Та розволікають.

Лев поглянув – його Пролев
Вже й кісток немає,
Лежить собі проти сонця,
Живіт вигріває.

«Що, Пролеве, будем битись?» -
Лев несміло каже.
«Та вже ж битись, не миритись!
Але чекай, враже:

Возьми перше стисни камінь –
Як води добудеш,
То тоді ти і без бійки
Найсильнішим будеш!..»

Бере камінь Лев у лапи,
Потряс головою;
Як потисне... камінь тріснув,
Сиплеться мукою...

«Видиш, враже, - циган каже, -
Й води не добудеш!
Та як же то ізо мною
Боротися будеш?

Отак тисни, як я тисну!» -
Циган промовляє,
Та руками вареника
Щосили стискає.

Заюшила сироватка...
«Видиш, - циган каже, -
Що вас двадцять таких левів
Того не докаже!»

Та ще лучче вареника
Перед Левом тисне!
«Ану тепер, - каже циган, -
Хто з нас лучче свисне?» -

Підійнявся Лев могучий,
Як на лапи стане,
Та як свисне, як клясне,
Аж волосся в’яне!..

«Тепер я вже, - циган каже, -
Тільки не дивися!
А то очі повилазять,
І сам повалишся!»

Лев нагнувся, сплющив очі,
Стоїть, ані писне...
А той його ломакою
Як під вуха свисне!

Зашуміло, загуділо,
Й задзеленькотіло,
І в очах стома свічками
Запалахкотіло...

«Не чорти ж мені надали
З тобою зчепитись...
Ні, небоже, що вже хочеш,
А не буду битись!»

«Е, боїшся, бісів Леве! –
Циган став казати, -
Неси, враже, шкуру грошей
До моєї хати:

Тоді тільки я з тобою
Миром помирюся...
А не хочеш, то я зараз
Із тобою б’юся!..»

Став, подумав Лев могучий:
Нічого діяти!
Коли хоче біда грошей,
То тра біді дати...

Бере шкуру, йде за грішми,
Повну набирає,
Несе її за циганом,
Аж чоло впріває...

Привів циган його в кузню
Межи циганята.
«Скидай, - каже, - Леве, шкуру!
Ото моя хата!»

Лев скидає йому шкуру,
Кузню оглядає;
Аж циган із-під вугля
Штабу витягає.

Розпалилась тая штаба,
Світить і біліє,
Розсипає кругом іскри...
Жаром червоніє...

«Що то, брате, за відміна?» -
Лев почав питати.
«А попробуй, - циган каже, -
То сам будеш знати!»

Як вхватився Лев за штабу –
Боже, твоя воля!..
Завертівся замотався
Та кулею в поле!

«Нехай же їм сто чортяків! –
Каже коло ліса. –
Щоб минутку ще потримав,
То б згорів до біса!..»