Лисиця та рак

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лисиця та рак
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Бiжить лисичка полем. Добiгає до рiчки, аж дивиться - рак вилiз з води на камiнь та клешнi точить, щоб rocтрiшi були. - Здоров був, раче! - каже йому лисичка.- 3 тим днем, що сьогоднi! Це ти, мабуть, до косовицi го-туешся, що клешнi об камiнь гостриш? Поздоровкався i рак та i каже: - Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостришi були. А лисичка тодi йому: - Тепер я бачу, чого з тебе люди смiються, розказуючи, як ти сiм лiт по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе! - Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побiжим наввипередки. Я тобi ще на один скок уперед ходу дам. Бiжим до тiєї осички, що стоїть онде на узлiссi. - Як так, то й так,- каже лисиця. Повернулась до лiсу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, пiдiбгiв усі вiсiм своїх ніг та й гукнув: - Но! От лисичка i подалась вподовж поля. Добiгає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чим-чикуе, аж чує позад себе: - Та й заварилась ти, лисичко! Я вже i на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш. Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила: - Чи то ж видано! - каже. I бiльш не смiялася з рака.