Лисичка-сестричка і вовк-панібрат

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.

От біжить, а хлопці товар женуть.

 — Здорові були, хлопці!

- Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

 — Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!

 — Де ж таки — бичка за пиріжок!

 — Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!.. Таки найшла одного, — проміняв.

 — Глядіть же, — каже, — хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!

Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка, — аж там сміттячко...

А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує:

- Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Але біжить вовк-панібрат.

- Здорова була, лисичко-сестричко!

- Здоров, вовчику братику!

 — А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?

- Бичка заробила, саночки зробила та й їду.

 — Ну то підвези ж і мене!

 — Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш!

Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.

 — Та клади вже, ніде тебе діти.

От вовк і поклав лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже:

 — Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.

 — Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!

 — Ні, не поламаю!

 — Ну, клади!

Вовк і поклав, їдуть, їдуть, коли це — трісь!

 — Ой, лишенько, — каже лисичка, — санки тріщать!

 — Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула.

Ну, дарма, — їдуть... А вовчик знову:

 — Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.

 — Та де ти її кластимеш? Та ти мені зовсім санки поламаєш!

 — Та ні, чого б вони ламалися?

 — Та вже клади!

Тільки поклав, а саночки знову — трісь-трісь!

 — Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!

 — Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішок розкусив.

 — Дай же й мені!

 — Так останній.

Проїхали ще трохи.

 — Ой, лисичко-сестричко, сяду я й увесь!

 — Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!

 — Та я зібгаюсь так, що поміщусь.

 — Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?

 — От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.

 — Та вже сідай.

От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.

Давай тоді його лисичка лаяти:

- А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив!

Лаяла його, лаяла, а тоді:

- Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!

 — Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?

 — А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!» Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:

 — Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!

Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:

- Нащо ж ти такого нарубав!

- Коли воно таке рубається!

- А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?

- Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»  — Ну й дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!

Пішла вона.

А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах, — ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!» Проїв дірку в бичка, зсередини все виїв, туди горобців напустив і соломою заткнув, а бичка під тином поставив і палкою підпер.

Приходить лисичка...

 — Ну стривай же ти, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!

Та й побігла шляхом.

Біжить, коли це їде палка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула — притаїлась, мов нежива.

Чумаки зараз її й побачили:

 — Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!

 — Обступили її, перевертають. Треба взяти — дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили.

Їдуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть.

Зирк — аж і вовк-панібрат біжить.

 — Здорова була, лисичко-сестричко!

 — Здоров!

 — А що це ти робиш, лисичко-сестричко?

 — Рибку їм.

 — Дай же й мені!

 — Отак! Я стільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови!

 — Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!

 — Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.

 — Спасибі за науку!

Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку...

- Ловись, — каже, — рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика!

Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:

 — Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!

А вовк:

 — Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?

 — Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!

 — Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!

Ворухнув вовк хвостом — важко вже. А лисичка:

 — Ото вже рибка почала чіплятися.

Трохи згодом:

 — Ану, вовчику, тягни!

Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, — не витягне. А вона його ще й лає:

 — А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика», — от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати, — побіжу покличу людей.

Та й майнула на село. Біжить селом та й гукає:

 — Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить!

Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити!

А лисичка тим часом ускочила в одну хату, — нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто — та в поле... Коли дивиться — вовк насилу лізе, — добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її:

 — А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся! А вона:

 — Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече, — так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, під вези мене!

 — Та я й сам нездужаю!..

 — Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, по дійду додому!..

 — То сідай уже, що з тобою робити...

Вона злазить йому на спину, вмощується та так стогне.

Повіз її вовк.

От вона їде та все приказує:

 — Битий небиту везе! Битий небиту везе!

 — Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?

 — Та то я кажу: битий биту везе.

А сама знов нищечком:

 — Битий небиту везе!

 — От довіз він її до хатки:

 — Уставай, лисичко, доїхали! Вона тоді плиг з вовка та:

 — Битий небиту привіз! Битий небиту привіз! Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк.

А вона ще визирає у вікно та й дражнить:

 — Битий небиту привіз!

Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки — не влізе.

 — Не клята ж лисичка?.. Отак піддурила! Та й потяг додому.

А лисичка живе та курей ловить.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).