Листи до братів-хліборобів/IV/Зміст

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Листи до братів-хліборобів. Частина IV
Вячеслав Липинський
Зміст цієї частини
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
ЛИСТИ ДО БРАТІВ-ХЛІБОРОБІВ.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
(9 ЛИСТІВ)




Закінчена в зимі 1924 року.


ЗМІСТ:
Про політику, як умілість вибору такого методу здобування та орґанізації влади і орґанізації громадянства, який-би уможливив будову і збереженя окремої Держави на Українській Землі і забезпечив істнування та розвиток і Української Нації.


Лист 29: Політика як наука і політика як умілість (штука). — Тільки хотіння своєї влади на своїй землі може примусити Українців до шукання раціонально найкращих політичних методів здійсненя цього хотіння. — Без такого хотіння всі українські теоретичні праці з обсягу політики будуть практично безвартістні. — Роля стихийних предопреділених хотіннь і свідомої та свобідної волі в політичній творчости. — Слабесеньке хотіння України і ще слабша воля до його здійсненя, як одна з головних причин політичного небуття України. — Політична культура нації виявляється в хотінню і умінню її провідної верстви використовувати для політичної творчости дані політичної науки і політичного досвіду. — Моє бажання спричинитись своєю скромною працею до розвитку політичної культури людей, що живуть на Українській Землі (ст. 347).

Лист 30: Необхідною передумовою розвитку політичної культури єсть взаємне розуміння себе між обсерваторами громадського життя і політиками практиками, що з цих обсервацій захочуть користати. — Підставою такого взаємного розуміння єсть однаковість хотіннь і однаковість відношеня до проявів руху громадського життя. — Три основні типи такого відношеня: емпіричний реалізм, діялєктичний ідеалізм і ідеалістичний реалізм. — Характеристика цих трьох типів (ст. 353).

Лист 31: Обсервацію громадського життя утруднює вічне перехрещуваня в ньому двох собі протилежних сил: порушуючої сили активної меншости в напрямі як найбільшої свободи, і сили спротиву пасивної більшости в напрямі як найбільшої рівности. — Змагання активної меншости до здобуття собі восприїмчивости на свій рух серед пасивної більшости. — Восприїмчивість пасивної більшости здобувається активною меншостю при помочі ріжних політичних методів, залежних од типу людей, до якого активна меншість належить. — Пізнання цих методів, на те щоб найбільше відповідний для даної нації і в данім часі метод вибрати, входить в обсяг політичної умілости (ст. 360).

Лист 32: Імперіялізм, в розумінню вродженого хотіння влади, і містицизм, в розумінню віри в законність цього хотіння, як основні рухові прикмети активної меншости. — Все, що побільшує активність цієї меншости, отже завзяття, витривалість, непохитність, жертвенність, сміливість, рисковитість, рішучість і самоповага, має своє джерело в містицизмі, зміцняючім вроджений імперіялізм (ст. 362).

Лист 33: Коли імперіялізм активної провідної меншости не обмежений сильною (напр. монархічною) формою політичної орґанізації, а містицизм не обмежений загально обовязуючими (напр. реліґійними) доґмами громадської моралі, то ця провідна меншість, позбавлена тоді внутрішньої єдности, буде порушувати пасивну народню масу в ріжних напрямах і, замість орґанізованого проводу, буде давати своїй нації хаос і дезорґанізацію. — Але й повне обмеженя рухових прикмет провідної меншости матеріяльною силою політичного і доґматичного абсолютизму, опертого на інертности мас, спиняє всякий розвиток нації і так само веде націю до руїни. — Нація гармонійно розвивається тільки тоді, коли активність її порушуючої провідної меншости обмежена відповідними формами політичної і громадської орґанізації (державою і церквою) до степені восприїмчивости пасивної більшости (ст. 367).

Лист 34: Ціллю всякої політичної акції єсть влада, що здобувається для реалізації означених політичних хотіннь, на означеній території, серед живучого на ній, поділеного на класи і стани, громадянства. — Від такого чи иншого методу завойовуваня політичної влади залежить устрій держави, її закон, таке чи инше взаємовідношеня держави і громадянства, і врешті продукт цього взаємовідношеня нація. — Можливо точне означеня всіх цих понятть, необхідне для того, щоб люде, які політичну акцію хочуть спільно вести, себе взаємно розуміли (ст. 373).

Лист 35: Роля »народу«, »панів«, »громадянства« і »держави« в динаміці нації. — Означеня поняття консерватизму, поступу, революції і реакції. — Од такого чи иншого взаємовідношеня консерватизму і поступу залежить буття або небуття нації. — Слабість національного консерватизму, як головна прикмета недержавних, колоніальних націй (ст. 390).

Лист 36: Неоднаковість людей од природи. — Політика, як умілість, подібна до різьбарства або архитектури, що використовують для своїх творів ріжні властивости неоднакового од природи матеріялу. — Три основні типи, дані од природи для політичної творчости: войовник-продуцент, войовник-непродуцент і невойовник-продуцент і непродуцент. — Ця класифікація оперта на неоднаковім відношеню людей до основних динамічних політичних сил меча, продукції та ідеолоґії. — Трьом основним політичним типам людей відповідають три основні методи здобування та орґанізації влади — класократія, охлократія і демократія (ст. 402).

Лист 37: Як треба досліджувати матеріял, з якого може бути сотворена Україна (ст. 416). — Ріжниця між недержавностю і поневоленостю. Недержавність місцевого українського громадянства (ст. 418). — Її причини статичні; ґеоґрафічне положеня, родюча земля і добре підсоння, неусталеність раси, перевага емоціональности над волею та інтеліґентностю (ст. 421). — Причини динамічні неуміння українських людей здобути та зорґанізувати на своїй землі свою власну владу і цю владу власними силами удержати (ст. 428). — На це складається: 1. слабість людей войовничого типу, випливаюча з політично некористного поділу двох основних войовничих типів: войовника-продуцента і войовника-непродуцента; 2. негармонійне взаємовідношеня консерватизму і поступу; 3. замала скількість людей войовничого типу, пропорціонально до невойовничих мас, і зла їх якість, пропорціонально до трудности їх політичних завданнь; 4. невосприїмчивість місцевого громадянства на зусилля місцевих войовників в напрямі сотворення Українській Землі окремої Держави (ст. 430). — Політичні прояви української недержавности: I. Самовинищуваня місцевої провідної верстви (ст. 437) II. Її недобитки кличуть на Україну чужоземні влади (ст. 438); III. Поділ цієї верстви на дві себе взаємно поборюючі частини: москвофільську і полонофільську (ст. 439); IV. Занепад місцевого консерватизму під впливом цього поділу (ст. 441); V. Разом з місцевим консерватизмом гинуть серед українського громадянства здержуючі і орґанізуючі громадські прикмети, розвиваються натомість прикмети розвальні і руйнуючі (ст. 443); VI. Політична та культурна безтрадицийність людей, що живуть на Україні (ст. 444); VII. Швидка політична деґенерація місцевої правлячої верстви, як в москвофільській так і полонофільській її частині (ст. 444); VIII. Загальна неорґанізованість місцевого громадянства: три місцеві мови, слабість орґанічних звязків, занепад почуття законности, взаємне незнанння себе між мешканцями України та їх надмірний індивідуалізм (ст. 445); IX. Неорґанізованість продукції (ст. 450); X. Неорґанізованість ідеолоґії: денаціоналізація місцевої української державно-творчої войовничої верстви, як наслідок непіддержки політичних змаганнь цієї верстви українською інтеліґенцією, що творить ідеолоґію нації; викликана цею денаціоналізацією руїна української культури; інтеліґенція, яка живе з ідеолоґічного розкладу місцевого громадянства; необхідність чужоземної метропольної влади для громадянства з такою інтеліґенцією; характеристика цієї частини »національно свідомої« інтеліґенції, що єсть найбільше шкідливим розсадником української хвороби недержавности; державна Україна може повстати тільки тоді, коли вдасться побороти руїнницькі недержавні впливи оцієї інтеліґенції (ст. 451). — Висновки з вищесказаного для тих, що хочуть будувати Українську Державу і перетворювати місцеве громадянство в реальну а не літературну Українську Націю (ст. 467).


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.