личак
|
|
Лича́к, ка́, м. 1) Обувь изъ лыка, лапоть. А постіл личака да й попережає: ой коли ти постіл, то іззаду постій, ой коли ти личак, то попереду гоп-цак. О. 1861. II. 6. Неси, Боже, в чоботях, — дамо личаки. Ном. № 11806. 2) Веревка изъ лыкъ. Вх. Зн. 33. 3) Простолюдинъ, простой человѣкъ. Ходили тогді в кармазинах тілько люде значні да шабльовані, а міщане одягались синьо, зелено, або у горохв'яний цвіт; убогії носили личакову одежу. Через те козаки дражнять було міщан личаками. К. ЧР. 64.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Лича́к, ка́, м. 1) Обувь из лыка, лапоть. А постіл личака да й попережає: ой коли ти постіл, то іззаду постій, ой коли ти личак, то попереду гоп-цак. О. 1861. II. 6. Неси, боже, в чоботях, — дамо личаки. Ном. № 11806. *Все гулі та гулі, та й личаки узули. Полт. у. Г. Йов. 2) Веревка из лык. Вх. Зн. 33. 3) Простолюдин, простой человек. Ходили тогді в кармазинах тілько люде значні да шабльовані, а міщане одягались синьо, зелено, або у горохв'яний цвіт; убогії носили личакову одежу. Через те козаки дражнять було міщан личаками. К. ЧР. 64.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28