Ба ще й друге в світі чудо
В вечір сей буває:
Вся худоба між собою
В північ розмовляє.
Лиш послухати їх мову
Хто цікавість має,
Незабаром після того
Нагле умирає.
Був колись їден цікавий
Тую мову знати,
І пішов він під обору,
І став вартувати.
І от віл їден піднявся,
Тяженько здихає.
«Чого, брате, так здихаєш?»
Другий віл питає.
«Як же ж мені не здихати?»
Каже той до того. —
Завтра в яму повеземо
Господаря свого!»
І почув він — душа стала
Лиш на волосочку.
Живо в хату: «Жінко! Жінко!
Дай білу сорочку!»
Вмився, вбрався, як до смерті,
Богу помолився
І ще до світа, до рання
В труні опинився.
Плаче жінка, діти плачуть.
Полежав він добу,
І ті самі воли везли
Його тіло к гробу.
