Ой, на річці, на Ордані,
Тече вода гожа,
І приходить над ту річку
З сином матір божа.
І ангели прилетіли,
Свічі засвітили,
Засвітили свої свічі,
Воду освятили.
І святая, й помічная
Ордань ціла стала.
І в Ордані матір божа
Сина іскупала.
Іскупала, як дитину,
В пелюшки повила
І у яслах, у вертепі,
Спати положила.
І колише мати сина,
І сама дрімає,
Аж до неї тихо з неба
Ангел прилітає.
«Годі, мати,— став казати,—
Сина колисати.
Казав Ірод[1]малі діти
Скрізь позабивати.
Біжи, мати, до Єгипту.
Ховай свого сина,
Доки Іроду не прийде
Смертная година...»
Мати з сином на осляті
В Єгипет ступає,
Ірод слуги свої злії
Всюди розсилає.
Слуги ходять і убити
Господа шукають.
І, як воду, кров невинну
Всюди проливають.