І зачали у Рахілі
Діти побивати.
І зачала бідна мати
Тяженько ридати.
І, як ріки, сльози ллються,
Серце обкипає;
Бідна мати б'ється в землю,
Б'ється, промовляє:
«Діти мої, квіти мої!
Пташки мої сиві!
За що ж на вас розізлився
Ірод нечестивий?
«Діти мої, квіти мої,
Молоде колосся!
Ой, чого ж вам так без часу
Спати довелося?!
Лучче б я вас, мої діти,
На світ не родила!
Царю-царю нечестивий,
Вбий тя божа сила!»
Аж тут ангел прилітає
І почав казати:
«Ой, не бийся так тяженько,
Печальная мати!
Ой, не бийся за синами,
Рід твій не погасне!
І від дочок стане плем'я,
Як ті зорі, ясне!
Ой, не бийся за синами,
Бог їх не покине.
Незабаром і злий Ірод
Злою смертю згине...»
І здихнула ще раз мати,
Сльози утирає.
А в палацах на постелі
Ірод злий конає.
