Сконав Ірод з сього світу,
Ніби не бувало.
І в Єгипті матір божій
Про те чутно стало.
І зібралась божа мати,
Свого сина взяла
І у нічку темнесеньку
Гори проходжала.
Проходжала ліси, гори,
Іде і забулась.
І на триблаженне древо
З небачки спіткнулась.
І на древо дитя впало,
Рученьки розклало.
І, як мертве, як прибите,
На ньому лежало.
«Ой, не дармо же ти, древо,
Триблаженним звалось,
Коли моє дитя любе
На тобі розп'ялось.,.»
Так сказала божа мати.
Сина підіймає.
А син матері святії
Стиха промовляє:
«Мати моя, рідна мати,
Я ще не розп'явся!
Знов на руки повернувся
І живий остався.
Но колись-то мене стануть
Розпинати люди,
І умру я в тяжких муках,
Гірко тобі буде!!!»
