Вмер господь. А божа мати
Над морем сиділа,
Над морем вона сиділа,
Суху рибу їла.
Аж приходить Петро з Павлом:
«Вставай, божа мати!
Іди сина з хреста зняти,
В гробі поховати».
Як почула божа мати —
Руки заломила
І сухої половину
Риби опустила.
І ожила та півриба
І досі ведеться,
І та риба в нас, хрещених,
Камбулою зветься.
І устала божа мати,
Свого сина зняла,
Плащеницею покрила,
В гріб камінний вклала.
В гріб уклала і над гробом
Страшно голосила,
Доки стража того гробу
Камнем не закрила.
Стража камінь привалила
Печать приложила
І край гробу поставала,
Огонь розложила.
І у нас часами хлопці
Теє споминають
І в суботу коло церкви
Огонь розкладають[1].
