І задумався бог сильний,
Став думу гадати,
Яку кару грішним людям
За гріхи їх дати.
І придумав на всім хлібі
Колос стеребити
І всіх грішних нечестивих
Голодом зморити.
І хліба тогді на світі
Дивнії бували:
Всю стеблину аж до низу
Зерна обливали.
І зійшов господь із неба,
Зшморгує колосся,
Аж на щастя в полі бути
Ною довелося.
Ухватив він кождий колос
На верху рукою
І промовив: «Ще раз, боже,
Молюсь пред тобою.
Ми не варті твого хліба,
Ми то добре знаєм,
Но, як схочеш, то й без того
Всі ми повмираєм.
А не буде нас на світі,
Все же будуть люди —
Нехай колос на стеблині
Хоч на жменю буде!»
І послухав господь Ноя,
Жменю оставляє,
Но рід грішний, нечестивий
Того не вважає.
