Закотилось сонце красне
За високі гори.
І синіє небо ясне,
Як синєє море.
І тихенько в небі ходять
Ангели святії
І засвічують над небом
Свічі восковії.
І ті свічі, ясні зорі,
Світять на все поле,
Доки господь милосердний
Виспиться доволі.
І спить господь серед поля,
Сили відновляє.
А Сатанаїл над богом
Думоньку гадає.
І поглянув кругом себе —
Пишно було всюди.
І, як камінь, йому зазлість
Падає на груди.
«Не буду я більше з богом!-
Став він говорити.—
Хоч сам згину, розсядуся,
Хоч йому не жити!
Він заснув, не має сили,
Що ж я туманію?!
Возьму втоплю його в морі,
Світом завладію».
І підняв на руки бога
І води шукає.
Але ж земля розрослася
І границь не має!
Вдарився на штири боки —
Моря не видати!
І вернувся він і з богом
Положився спати.
