І говорить бог Адаму:
«Сину мій, Адаме!
Нащо-йсь тріпав позад себе
Мокрими руками?!
Ой! Від сего стережися,
Поки будеш жити,
Та й і дітям своїм теє
Закажи робити!»
І тепер то пам'ятають
Всі хрещені люди,
Та і послі мир хрещений
Пам'ятати буде.
Пізнав господь милосердний,
Що Адаму гоже,
Що Адаму в його тузі
Жінка лиш поможе.
І в годині сон на него
Господь насилає
І над сонним чоловіком
Думоньку гадає.
І гадає і міркує,
Звідки що почати.
«З голови возьму,— подумав,—
Буде за лоб брати;
Возьму руку — жінка мужу
Ввік не дасть покою;
Возьму ногу — сама в мужа
Буде під п'ятою.
А вона лиш чоловіка
Повинна кохати!»
І подумав і ребро став
Лівеє ламати.
