Лірникові думи (Руданський)/Початок світу/XXIV

Матеріал з Вікіджерел
Лірникові думи (Початок світу) XXIV
автор: Степан Васильович Руданський (1834 — 1873)
Джерело: [1]  


XXIV


Заболіло всеньке тіло,
Ноги защеміли,
Засушило його кості,
Жили оніміли.

Голова вся розійшлася,
І смерть наступає.
Адам видить, що не жарти,-
Сина закликає.

І чуть дихає й говорить?
«Сине, вірний сине!
Піди, сину, на край світу,
Вийди в небо синє

І скажи там слугам божим,
Котрі коло раю,
Що слабий я, на постелі,
Що я умираю.

Попроси їх з того раю
Що-небудь подати.
Ой мій сину! То-то гірко,
Гірко умирати».

І заплакав наш прапрадід.
Сльози проливає
І в далекую дорогу
Сина посилає.

І враз з батьком син заплакав,
Помолився богу,
Поклонився батьку й неньці
Та й пішов в дорогу.

І Адаму ніби й легше:
Він надію має,
Що достануть йому з раю,
Чого він бажає.