А синок пішов Адамів,
Куда вели очі,
І приходить на край світу
Близько полуночі,
Де зливалось небо ясне
З темною земльою.
І за небом спочивало
Сонце над водою.
І говорить він до сонця:
«Сонце, боже сонце!
Покажи ти мені, сонце,
До раю віконце!»
Показало йому сонце
Те віконце скраю,
І проліз синок Адамів,
І пішов до раю.
І приходить він до раю —
Брами під замками,
Коло брами херувими
З гострими мечами.
І говорить син Адамів!
«Ангели святії!
Поступіться, відімкніте
Ворота райськії.
Та що-небудь з раю дайте:
Батько умирає!»
Аж їден із херувимів
Йому відвічне:
«Раді б ми, Адамів сину,
Брами відчинити,
Та ключі не в нас, а в бога
Нічого чинити.
Їднаково для Адамаї
Віддаю, що маю!..»
І дав прут, що бог Адама
Виганяв із раю.
