Лірникові думи (Руданський)/Преслів'я

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лірникові думи (Преслів'я)
автор: Степан Васильович Руданський (1834 — 1873)
Джерело: [1]  

Преслів'я


На полудні, де Карпата
Кинула відноги,
Вколо Смотричем повився
Кам'янець убогий.

Бідне місто тілько війни
Тяжкі споминає,
А само в собі ні виду,
Ні краси не має.

Там нема широких улиць,
Пишного палацу,
Для проходки садів славних
Широкого плацу.

Доми збились і споїлись
Купами-рядами.
І від льоху аж до даху
Всі кишать жидами.

Малий ринок серед міста —
Тілько-то і плацу.
Старий дім губернаторів —
Тілько і палацу.

Та ще бульвар над скалою,
Що й ніщо дивитись:
Тілько й місця кам'янецьким
Сидням проходитись.

І над тою комашнею
Тілько храми божі,
Як якії великани,
Стоять насторожі,

I високо у повітря
Верхи підіймають
I хрестами золотими,
Як зорями, сяють.

Но найкращий із тих храмів
Голова висока
Хранителя сего міста
Івана-пророка[1];

I будова — так пристойна!
Церква і ті бані
Так і кажуть, як хрестився
Господь в Іордані[2];

I камінная дзвіниця,
Рівна та висока,
Пригадує над водою
Святого пророка;

А на церкві святій баня,
Нижча тої бані,
Пригадує Христа-бога
В воді в Іордані.

Наодокола собору
Стиснене подвір'я;
На подвір'ї пригорнулось
Вбогеє будівля.

I в будівлі того храму
Слуги проживають
I, по колії, святому
Службу відбувають.

Кругом церкви на подвір'ї
Трава зеленіє;
Тілько камінь край дзвіниці
Зкруглений біліє.

I той камінь, як та кістка,
Прахом зітліває
I у храму у святого
Притулку шукає.

Бідна кістко земляная!
Як життя ти брала,
Чиї тебе вогонь виводив,
Чи вода роджала?

Чиї руки тебе, кістко,
3 тіла добували,
Добували і тесали?
I нащо тесали?

Чи до церкви на підпору
Мали готувати?
Чи до палацу якого
Ганок підпирати?

Ти тримав-єсь, підпирав-єсь,
А тепер ізбитий
Ти білієш, трупом тліеш,
Нічим не покритий.

Так на світі й чоловіка,
Поки силу має,
Всякий любить і вітає,
Всякий поважае.

А прийде година злая,
Силоньки не стане —
I на него, як на камінь,
Ніхто не погляне

Много в Кам'янці народу,
Та життя немає,
I від рання до смеркання
Кам'янець дрімає.

I на вулицях, на ринку
Всюди пусто, тихо,
Хіба бідну писарину
Перетягне лнхо;

Та школярі, бідні діти
Сердитої долі,
Пройдуть на день разів кілька
Дорогу до школи.

Ще під вечір, як ударить
Сьомая година,
Оживиться на минутку
Бідна бульварина:

На вулицях на широких
Совітниці ходять,
На них птахи перельотні
Шкелками наводять.

Після них купецькі дочки
Тлусті, чорнобриві;
З ними ходять їх коханки,
Совітники сиві.

Потім ще яка попівна
Несміливо ходить,
І її учитель школи
Або школяр водить.

Тілько й лоску, тілько й світла
На тіснім бульварі!
Хіба в закутках ще ходять
Школярі по парі.

Та бідная писарина
У куток заб'ється
І із лиха наб'є люльку,
Димом затягнеться.

Та і ті, як дев'ять вдарить,
Бульвар покидають.
А всі решта, кілька тисяч,
Носа не являють.
--
Много в Кам'янці народу,
Та життя не мають.
І від рання до смеркання
Вулиці дрімають.

Но й для Кам'янця сумного
Святенько буває,
Коли весь він веселіє,
Життям відживає,

І те святенько для него,
Та пора кохана
Наступає що рік божий
Літом на Івана.
-
Ото раз, недавніх часів,
Свято наступило,
Ціле місто пробудилось,
До світа ожило.

Всюди гамір, всюди говір,
Повно скрізь народу,
І нема нігде проїзду,
Нема і проходу.

Вздовж по ринку в рядів кілька
Все вози стояли.
Там всякую усячину
На гурт продавали:

То полотна у півситках,
То масла діжками,
Сир і бринзу кадубами,
Вишні коновками.

Збігся Кам'янець жаденний,
Все то закупає,
В свої нори, як в безодню,
Без сліду ховає.

А поперек того ринку,
Напротив дзвіниці,
З ненабожним і з набожним
Сидять молодиці:

Там обручки і перстені,
Хрести й образочки,
І коралини, й коралі,
Ковтки і ковточки.

Все то ніби сріблом сяє,
Золотом блищиться.
А набожна молодиця
Ще й не дорожиться,

І йдуть хлопці та торгують.
Платять та купують,
Та дівчатам-молодицям
Жменями дарують.

Коло них двома возами
Стали пилипони
І розклали на папері
Писані ікони.

Тут і пекло, і суд божий,
І райськая птиця,
І Миколай «літній» голий,
«Зимній» в рукавицях.

І «Духовная аптека»,
І козаки донські,
А на возі — із ложками
Миски пилипонські.

І до них народ зібрався
Не так купувати,
Як святого Миколая
Й пекло оглядати.

І усюди гамір, говір.
Ще й діди співають
І на лірі «Миколая»,
То «Варвари» грають...

Аж тут — бам! В соборі дзвонять!
Люди зворушились,
Шапки набожно підняли
І перехрестились.

І знов грішні розпочали
Грішне відправляти,
Купувати,торгувати,
Своє продавати.

А тим часом у соборі
Дзвонили, дзвонили,
Попи правили молебні
Та воду святили.

Богомільні уклякали,
Щиро сповідались,
А слабії серед церкви
Крижем крижувались.

Перед церквою офірки
Баби продавали,
І дідів стояло кілька,
Грошика чекали.

І церковних пісень голос,
І здохи печалі,
Вічний говір край офірок
І убогих жалі,—

Все то враз із гудом дзвона
У їдно зливалось
І таємним і незгадним
Бути видавалось...

Бам-балам! — всі дзвони дзвонять!
І в ту пору саме
Архирей із свої церкви
Вийшов з образами.

Співаки йдуть попереду,
Тропарі співають.
В два ряди попи у ризах
Образи тримають.

Архирей іде позаду,
На нім митра сяє,
А диякон коло него
Кадило тримає.

І ідуть поважним ступом,
Співаки співають;
Перед ними плац вузенький
Люди заливають.

От пройшли, у церкву входять;
Дзвони замовчали;
І у церкві службу божу
Правити начали.

І началась служба божа, "
Їдні люди входять,
Помоляться і виходять,
Другії надходять.

Аж прийшли жебрущі люди,
Хрест святий поклали
І від брами до притвори
У два ряди стали.

Бідні люди! Хто їх видів,
Серце камєніло:
Всі обшарпані, обдерті,
Аж світиться тіло.

У їдного криві руки,
Той ноги не має,
Той їдно лиш око має,
І те випливає.

Той горбатий, ізігнувся,
Той старий, схилився,
В того рани по всім тілі,
В того рот скривився.

Їдним словом, всяка нужда,
Яка в світі була,
Десь на себе взяла тіло
Та сюди прибула.

І так жаль, як спогадаєш,
Що ніяка сила
Тої нужди не улічить,
А хіба могила!

За дідами край притвори
Лірник прислонився,
Уклякнув і щиро-щиро
Господу молився.

Свита вбога, но цілая,
Постоли новенькі,
І волоками привиті
Онучки біленькі.

На ремені через плечі
Ліра під полою,
І торбина коло него
З жовтою смолою.

Шмаття чисте, хоч на него
Прядено і грубо.
Куди глянеш — хоч убогий,
А дивитись любо.

Сам старий, як голуб сивий,
Літ сімдесят буде,
Борода широка, сива,
Сходить аж на груди.

Чоло ясне, твар черствая,
Ще в ній краска грає,
Ніби в небі як під вечір
Сонечко згасає.

Лиш сліпий він, невидющий,
І очей не має;
А як сплили тії очі,
Лиш бог їден знає.

Коло него стоїть рядом
Літ семи дівчина,
Вона старця сего водить,
Бідна сиротина.

Із ним ходить, його водить,
Його шапку носить
І в набожних перехожих
Милосердя просить.

Вона дбає за старого,
Старий за ню дбає
І, як рідную дитину,
Людяно вбирає.

На ній біла нова свитка,
Крамна спідничина,
Фартушок новий біленький,
Біла сорочина.

Коралики з образочком
Шию обвивають
І червонії кісники
Коси уплітають.

Сама мила, невеличка,
І очі сивенькі,
Коси довгії русяві,
Личенька повненькі.

Стоять діди край притвори.
Служба закінчилась,
І високая дзвіниця
Дзвонами залилась.

Вийшов архирей, поїхав.
Пани розійшлися.
Коло старців тілько прості
Люди осталися.

Осталися прості люди,
Старців обділили,
А лірника коло церкви
Кругом обступили.

Обступили і просили
Співи заспівати
І зачали в його шапку
Мідяки кидати.

І взяла за руку старця
Сиротина мила
І на камінь край дзвіниці
Стиха посадила.

І дід сів, настроїв ліру
І зачав співати,
Зачав співи їм співати
І на ліру грати.



Примітки

  1. Іван - пророк- єгипетський пустельник і затворник (?-394)
  2. Йордан (Іордан)- річка в західній частині Передньої Азії. З нею пов'язано багато християнських легенд, зокрема легенда про хрещення в ній Ісуса Христа.