Ще цариця Соломона
На світ не родила,
Лиш надію тілько мала,
По саду ходила.
І ходила й говорила
З панею їдною,
Котра з паном своїм мужем
Жила не з правдою.
Аж приходить покоївка
І оповідає,
Що йде пан той до палацу
І пані шукає.
Пані стала, а цариця
Дає її раду
Заховатись на годинку
В вишневому саду,
А сама йде до палацу,
Пана запрошає.
«Що нам скажеш, добрий пане?
Весело питає.
А пан низько поклонився,
Як царям годиться,
Та й говорить: «Будь здорова,
Ясная цариця!
Я не маю що казати:
Я прийшов питати,
Чи в цариці мої жінки
Часом не видати»,
«Ні, нема тут, милий пане!» —
Та відповідає.
А тим часом в неї голос
Стиха промовляє:
«Твоя жінка у садочку.
Можеш пошукати,
Яка жінка твоя, пане,
Така моя й мати!»
І чи чув пан, чи ні теє,
Що дитя казало,
Лиш цариці після того
Дуже кепсько стало.